Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

- Віро, за нього має відповідати дружина, а не коханка, - засміявся Дмитро.

Руда глянула на неї, а Віра зі свого боку тримала на собі її погляд. Однак у ньому не було ревнощів, а скоріше здивування. Лілія не вірила, що Роман має якусь іншу жінку. Це для неї було нісенітницею.

- Скільки вам треба грошей? - промовила Лариса Петрівна. - Я все вам віддам, але поверніть сина!

- Мені не треба грошей, - усміхнувся хлопець. - У мене їх стільки багато, що я можу ними дупу підтирати!

Після цього він залився божевільним сміхом. Жовтенький ловив кайф від цієї ситуації.

- Якщо не гроші, то що тобі треба? - пролунав голос Віри.

- Кралю, невже хочеш себе запропонувати? Ти ж знаєш, що ти мені не подобаєшся... При тому думка, що в тобі копирсалося пів міста, мене не заводить. Мені подобаються руді або незаймані, а ти взагалі не підходиш під ці критерії.

- Так не може бути, що ти нічого не бажаєш! - відказала вона.

Дмитро усміхнувся. У його голові виник геніальний план, який змусив відчувати неземне задоволення.

- Я пропоную вам зігнати в гру.

- Що? - обурилася чорнявка.

- Хлопці приведіть сюди Романа! - закричав Жовтенький та під дверима почувся шурхіт.

- Що це за дитячий садочок! - обурилася Лариса Петрівна, якій здавалося, що вона спить. Усе було якимось несправжнім.

- Заткнися! - крикнув Дмитро та витягнув із шухляди два револьвери.

Зброя змусила замовчати жінку, яка перелякано глянула на Віру. Лілія тим часом сиділа на дивані та дивилася у підлогу. Цієї миті охоронці притягнули Романа та кинули його на підлогу та стали біля дверей. Білявка одразу метнулася до сина, але голос божевільного зупинив її.

- Зробиш один рух, то рознесу твою голову.

Заплакана жінка дивилася на побитого сина, а він зі свого боку на неї. Його погляд казав змиритися з словами Дмитра.

- А тепер правила гри. У мене є два револьвери. Один повністю заряджений залишиться у мене, а другий, де тільки одна куля, я дам вам. Ваша задача по черзі вистрілити з нього.

- Ти зійшов із глузду! - обурилася Віра, яка зробила один крок. Цієї миті Жовтенький вистрілив у стелю. Це всіх злякало, і навіть охоронців, які начебто за цей час мали б звикнути до свого шефа, який рідко був адекватним.

- Якщо ви цього не зробите, то я вас по черзі заріжу! - крикнув Дмитро.
Настала тиша, яка символізувала згоду.

- Лілія буде першою, - тицьнув він револьвер їй в руки, а при цьому іншою рукою тримав свою зброю, яка була націлена їй у лоба.

Руда дивилася на Жовтенького, який абсолютно зійшов із глузду.

- Тримай сказав!

Лілія руками, що тремтіли взяла те, що так хотів він.

- А тепер до скроні та натискай!

Дівчина виконала перше, а ось гачок дуже боялася чіпати. З її очей лилися солоні сльози, а всередині запанував страх.

- Тисни! - закричав Жовтенький.

Вона це зробила, але нічого не відбулося. Постріл не пролунав. Усі одночасно зловили полегшення, але винятком був Дмитро:

- Шкода! А тепер ти, Вірочко!

Жовтенький забрав револьвер та тицьнув його їй.

- Не треба, тільки не вона! - простогнав Роман, що у підвалі  отримав декілька ударів в живіт.

- Заткнися! - копнув його Дмитро. - Тисни!

Віра тепер нагадувала Лілію, яка дивилася на брюнетку та відчувала розпач. Їй було образливо, що Роман став на захист брюнетки.

- Тисни!

Палець віри торкнувся гачка, але цієї миті сталося щось неймовірне. Лариса Петрівна вирвала його з рук дівчини та націлила у Дмитра. Пролунало два постріли. Перший покосив Дмитра, який впав додолу, тримаючись за ліве скривавлене коліно, а другий Віру. Куля потрапила дівчині у плече.
Цієї миті Лілія кинулася до револьвера Жовтенького та направила його на амбалів та сказала:

- Дайте мені телефон! Швидко!

Один із них кинув дівчині бажане. Вона викликала швидку та правоохоронців. А тим часом під крик Жовтенького Лариса не зняла що їй робити. Вона бачила, як чорнявка стікала кров'ю. Білявка розгублено дивилася на цю криваву картину, поки до неї не підійшла Лілія та швидко притиснула рану руками.

- Звільняйте Романа.

Ці слова вона сказала спокійно. Вперше за все життя Лариса не почула в її голосі зверхності та тої стервозності. Білявці навіть здалося, що вона говорить з іншою людиною...