Читати книгу - "Маленька, Драч Марія"

- Сумуєш? – жінка зробила затяжку та обдала мене ментоловим димом.

- Полюбляю займатися цією справою наодинці, - невдоволено відповів я.               

- Цим завжди можна зайнятися удвох, - жінка багатозначно подивилася на мене та посміхнулася. 

Я швидко зрозумів до чого все це веде. Обертаю голову та бачу усміхненого Михайла. Він сидить за нашим звичним столиком та жестами мені показує, щоб я підчепив цю кралю. Мені стало гидко, бо я нікого не хочу підчеплять. Зовсім жінок бачити не хочу, мене від них вже нудить.

- Тримай, - я дав грошей спокусниці. – Це тобі за невдалий вечір, - випиваю ще одну чарку та розраховуюся за випивку. Тепер просто потрібно проштовхнутися між танцюючих людей в бік виходу.

Хочеться додому. Ця тижнева гулянка вже почала мене бісити. Адже знаю, що не витравлю з голови маленьку, тоді навіщо намагатися? Час вже прийняти себе та зрозуміти, якщо дівчинка потрапила в думки, то вже собі не допоможу. Доки не випалять усі почуття, не витрухнуть всю душу – не заспокоюсь. Такий вже я мазохіст.

- Вже йдеш? – Михайло мене наздогнав на стоянці.

- Так, - шукаю по кишенях ключі від автомобіля.

- Побалакати не хочеш? – товариш порівнявся зі мною.

- Нема про що, - коротко відповідаю.

- Хіба? – саркастична посмішка. – Хоча б мені вже не бреши, добре?

- Не брешу, - я відключив сигналізацію.

- Габ, припини, будь ласка, - Михайло тицьнув мене в плече.

- Відвали. Повертайся в клуб. Твої шльондри вже зачекалися, - починаю злитися.

- Не відвалю, Габ, зрозуміло? НЕ ВІДВАЛЮ! Ніхто тебе не чіпав увесь тиждень, я також. Але слухай, це вже не смішно. Чому ти так почав заганятися через дівку, з якою навіть не трахався?

- Гадаєш, щоб почати заганятися треба обов’язково зайнятися сексом? – невдоволено дивлюся на друга. – Примітивно міркуєш.

- Знаєш що, ти нахрін розбив свій позашляховик, вліз у декілька сутичок та напився віскі. Можливо це нормально, коли до дідька їдуть довготривалі стосунки з жінкою, але в твоєму випадку… Ти її зовсім не знаєш, може, у вас нічого б не вийшло. В тебе є Ольга, гарна жінка, мозок не трахає, що ще потрібно?

- Почуття, розумієш? Замахався я вже від цього сексу на одну ніч. Замахався від гулянок у клубах, адже я вже давно не хлопчик. Хочеться стабільності та визначеності в особистому житті. Дітей хочу, розумієш? Хоча, кому я це кажу?                 

- Габ, я добре розумію усі ці твої прагнення. Нормально хотіти вже чогось серйозного, але для стабільності потрібна доросла жінка, а не молодесенька дівчинка. Ти робиш одну й ту ж помилку та не розумієш цього. Дівка твоя подорослішає та піде від тебе, а ти знову почнеш на самоті рани загоювати.

- Все я розумію, тому відвали. Без тебе й так хріново на душі, - відчиняю дверцята свого спортивного автомобіля.

- Може, хоча б на таксі поїдеш? Ти вже сідав на підпитку за кермо.

- Я свій позашляховик розбив не через алкоголь, - на вустах з’явилася іронічна посмішка.

- Ти пришелепкуватий, Габ.

- Знаю. Мені здавалося, що ти вже про це давно здогадався. Все до понеділка не діставай мене та хлопців попередь. Нехай поки що бізнес на тобі повисить.

- Добре. Тільки пообіцяй, що нам не доведеться твій труп виймати з річки, о’кей?     

- В мене не так вже багато машин, щоб розбивати кожну з них, - я сів за кермо та завів двигун.

Їхав вечірнім містом, насолоджуючись хрипким голосом Стінга, що звучав у колонках радіо. Завжди любив цього виконавця, є в ньому щось таке незвичайне та зворушливе. Хочеться напитися так, щоб просто впасти та спати декілька діб поспіль, але якийсь-то міцний бар’єр всередині мене не дозволяє настільки розпуститися. Перед очима з’являється обличчя п’яного Давидова. Мерзенне видовище, не хочу йому уподібнюватися. Хоча й сам я ані трохи не кращий за нього.

Вже скоріше інертно, ніж усвідомлено, я звернув у бік знайомого мені житлового комплексу. Зупинивши авто, виходжу на вулицю та палю цигарку. Дме прохолодний вітер і мене огортає неприємне тремтіння. Всередині все палає, а зовні ніби вкривається кіркою льоду. Така полярність власних почуттів знищує залишки рівноваги, які я наполегливо намагався зберегти протягом останнього тижня.

Випускаю дим та крокую у двір. Не знаю, навіщо зараз це роблю. Постійно хотілося сюди приїхати, але кожного разу я зупиняв себе. Дурнувато це. Та й нащо таке робити? А зараз, я начебто відчув потужний імпульс, який закликав мене прийти в це кляте місце. Навіщо? Подивитися у вікна та в сотий раз переконатися у власній дурості? Дуже розумно!

Йду повільно, навколо нікого немає, лише суцільна тиша. Вона болісно стискає груди та скроні. Особливо ця тиша відчутна після галасливого клубу. Гра контрастів викликає нудоту. Підходжу до дитячого майданчика та сідаю на якусь-то дерев’яну фігуру, чи то кінь, чи то черепаха, в усякому разі гарна заміна лавочці.

Дивлюся на вікна сьомого поверху – світло відсутнє. Мабуть вже давно полягали спати. Зараз між нами пролягла незначна відстань, яку я можу з легкістю здолати. Просто піднятися, зламати кляті двері та забрати маленьку. Але чи хоче цього вона? Запитувати не буду. Дівчинка і так мені весь мозок зламала, запитання тепер зайві. Але з іншого боку, чи не запізнився я зі своїми егоїстичними нахилами?

Викидаю недопалок у смітник та дістаю з пачки ще одну цигарку. Не встигаю скористатися запальничкою, бо в кишені раптово завібрував телефон. Стиснувши цигарку зубами, дістаю мобільник, його яскраве світло болісно б’є в очі. Номер Давидова. Отямився? Гадав, що він ще місяць буде валятися непритомний. Відкладаю телефон, закурюю та дивлюся на свій кулак. Весь синцях як і моє обличчя. Нещодавно в клубі потрапив у випадкову сутичку, яку можна було б з легкістю уникнути, але я прагнув спустити пар. Спустив… Тепер увесь офіс обговорює розбите обличчя керівника.

Затягуюся і несвідомо мій погляд зупиняється на субтильній фігурці, яка сидить на лавочці сусіднього під’їзду. Мені вистачило рівно однієї секунди, щоб мій мозок зрозумів, кого саме я бачу. Не знаю, як це пояснити, але цю фігуру я запам’ятав занадто гостро, щоб забути її. Така вразлива, навіть незначні рухи б’ють точнісінько в саме серце. Такою вразливою може бути тільки вона.