Читати книгу - "Меллорі"

Тепер Коррідон остаточно упевнився, що у прилеглій кімнаті хтось є. Напруживши все тіло та не видаючи ані звуку, він поволі просунувся уперед, тримаючи ліхтарика напоготові, аби за потреби негайно увімкнути світло.

І тоді хтось мовив з пітьми:

— Ренлі, це ти?

Коррідон і гадки не мав, де саме знаходиться джерело цього голосу. Його звук долинав із пітьми, неначе пара; неначе голос духа, що шепоче під час спіритичного сеансу. То був немовби безтілесний голос, що лунав нізвідки в нікуди, і від його примарності Коррідонові сипнуло морозом по спині.

— Хто там? — різко запитав він і вмить, підкорившись інстинктові самозбереження, хутко припав на одне коліно.

Темряву освітив засліпливий спалах вогню. Від різкого звуку пострілу задвигтіла кімната й шибки заторохкотіли у віконних рамах. Коррідон сіпнувся назад, коли куля, неначе дотиком розпеченого залізного тавра, креснула його по щоці. У спалахові пострілу він мигцем розгледів перед собою неясну постать; та спалах згаснув і постать умить зникла. Коррідон уже розпластався на підлозі, очікуючи, що у нього ось-ось поцілить іще одна куля, коли раптом почув, як гримнули двері та хтось м'яко збіг униз незастеленими сходами.

Коррідон спроквола підвівся на ноги та провів рукою по щоці, відчуваючи, як між пальцями тече кров. За голосом, що промовляв пошепки, та влучністю стрільби наосліп він здогадався, що людиною, яка у нього поцілила, був не хто інший, як Меллорі.

Розділ п'ятий

1

Навіть попри те, що Коррідон не мав опису Рити Аллен, він упізнав її, щойно побачивши. За прилавком у відділі панчішних виробів універсальної крамниці Мастінса та Робертса, що на Ріджент-стріт, обслуговували клієнтів три жінки, і з усіх трьох лише одна могла бути подругою Меллорі. Інші дві були старші, неохайні та мали втомлений вигляд. Але у зовнішності Рити Аллен не було й сліду втоми чи неохайності. Вона була чепурна та міцна, як начищена до блиску мідь, і з тих поглядів, які кидали на неї дві старші колеги, було видно, що вони вважають її жінкою сумнівних чеснот. Не менш очевидним було й те, що Рита Аллен має цих двох за старих відьом і вважає за краще якомога менше з ними спілкуватися.

Ще навіть не помітивши двох старших помічниць, Коррідон уже здогадався, що ця пероксидна білявка з шарлатовими нігтями і є Рита Аллен. Він увійшов до просторого відділу, почуваючись недоречно, як гвардієць на чаюванні в салоні. Постояв якусь хвильку, дивлячись на Риту, а його вогненно-руде волосся та широкі плечі різко вимальовувалися на тлі демонстраційних полиць з рожевою шовковою спідньою білизною. Коррідон упіймав швидкий, зацікавлений та оцінювальний погляд Рити, а оскільки мав чималий досвід у спілкуванні з жінками, то відчув, що вона негайно відреагувала на його поставу та зовнішність, і збагнув — усе буде просто.

У відділі було всього кілька покупчинь, та лише одну з них обслуговували. То була худорлява жіночка середніх років із невдоволеним обличчям. Побачивши Коррідона, вона сердито зашарілася та зробила швидкий рух, аби приховати одежину зі стрічечками та бантами, яку їй саме демонструвала одна з неохайних помічниць. А тоді з-за прилавка з сяйливою усмішкою на пухких, старанно нафарбованих вустах вийшла Рита Аллен і попрямувала до Коррідона, поправляючи своє біляве волосся довгими тонкими пальцями.

— Чи можу я щось вам показати? — запитала вона, підійшовши ближче, й він одразу ж усвідомив, яке міцне та виразно окреслене її тіло під чорною шовковою сукнею.

Вона мала, припустив Коррідон, десь двадцять п'ять чи, може, тридцять років. Було видно, що це чуттєва жінка, відчувалося, що вона мала чималий досвід, а її витонченість і підкреслена ошатність відвертали вашу увагу від того факту, що її риси, коли придивитися зблизька, були цілком звичайні. Однак ані у Ритиній фігурі, ані у вишуканій елегантності її зовнішності нічого пересічного не було.

Коррідон обдарував її широким і дружнім вищиром, на який вона негайно відповіла осяйною усмішкою, показавши рівні білі зуби.

— Гадаю, що можете, — сказав він. — Я хотів купити кілька пар панчішок. Чи зможу я придбати їх у вас, а чи на мене чекає плутанина з отими купонами[31] абощо?

Коррідон був свідомий того, що Рита уважно його вивчає, відчував, що вона намагається визначити вартість його костюма, ціну золотого годинника на зап'ястку; не оминає жодної деталі, аж до його кордовських черевиків[32] із телячої шкіри.

— Боюся, що таки доведеться мати справу з купонами, — сказала вона й засміялася. Її сміх був милий та веселий, і Коррідон засміявся разом з нею. — Аби придбати одну пару панчіх, вам треба мати три купони.

— А, хай йому грець, тоді мені тут нема чого робити, — сказав Коррідон, зробивши засмучену гримасу. — Я ж бо думав трохи піддобритися, подарувавши кілька пар панчіх дружині одного хлопця, з яким у нас спільна справа. То була лише думка, однак, якщо для її втілення треба розставатися з купонами, то вона лише думкою й залишиться. Жоднісінького купона я не маю.

— Як прикро, — співчутливо сказала Рита Аллен. Вона мала хист говорити так, що ви вірили, ніби їй і справді до вас небайдуже. — Ну, то поміркуйте, можливо, вам спаде на думку щось інше. Однак нині непросто зробити комусь подарунок.

— Мені слід було прихопити якогось гостинця з собою, та ця думка сяйнула мені аж тоді, як я вже був на борту. — Коррідон глипнув на спідню білизну, виставлену довкола, та вишкірився у посмішці. — Ет, таки збіса прикро, що з того задуму вийшов пшик. А я ж оце зібрав був усю свою відвагу, щоб увійти до цієї святая святих, і ось тобі маєш — усе намарно.

— Чому б вам не подарувати їй сумочку чи щось на кшталт цього? — запитала Рита, і Коррідон помітив, що їй явно не хочеться, аби він отак просто пішов.

— Авжеж, я щось придумаю. — Він вертів у руках свого капелюха та з неприхованим захопленням поглядав на Риту. — Хай там як, а якби я сюди не прийшов, то не зустрів би вас. Там, звідки я родом, у нас заведено казати дівчині, що на неї приємно дивитися, — звісно, якщо на неї таки приємно дивитися. Чи не заперечуватимете ви, коли я скажу, що ви така вродлива, що хоч малюй, хоч цілуй?

Вона здійняла одну