Читати книгу - "Меллорі"

— Ні, я не заперечую; однак це доволі незвично, хіба ні?

— Можливо, я й сам — хлопець незвичайного ґатунку. І, якщо вже ми завели про це мову, чи не погодилися б ви піти сьогодні ввечері зі мною на побачення? Чи матиму я бодай якусь надію, якщо тинятимуся коло заднього входу до крамниці, коли вона зачинятиметься?

Її незабудково-блакитні очі заіскрилися, та вона лише усміхнено похитала головою.

— Анінайменшої надії, — сказала вона. — Я нікуди не ходжу з незнайомими чоловіками.

— Що ж, гадаю, це правильно. Та чи не зробите ви, бува, винятку для самотнього хлопця, який шукає можливості гарно провести час і має повні кишені грошей, якими йому кортить посмітити?

І знову вона похитала головою, проте цього разу геть не так переконливо.

— Боюся, що ні.

— Не таланить, та й годі, — похмуро мовив Коррідон. — Певно, ви маєте хлопця й усі вечори у вас зайняті? Я мав би здогадатися.

— О, якраз-таки й ні. — На якусь мить її усмішка замерехтіла, а в очах промайнув прикрий вираз, який, проте, миттєво зник, і якби Коррідон не спостерігав за нею так уважно, то й не помітив би його. — Нічого подібного. Але, зрештою, не можете ж ви очікувати, що я піду з кимось зовсім незнайомим?

— А чом би й ні? Треба ж нам колись і познайомитися? Тож, якщо ви не маєте жодних планів на цей вечір, я не бачу причин заперечувати проти того, аби ми провели його у товаристві одне одного. Це ж бо цілком цивілізований спосіб завести знайомство. Мене звати Стів Генлі. А вас?

— Рита Аллєн, але я насправді не думаю, що це...

— Ну, гаразд, тоді просто забудьмо. Вибачте, що так недоречно заговорив про це. Просто я побачив вас і відчув себе таким самотнім і неприкаяним. Ну, ви ж бо знаєте, як воно буває. Але якщо ні, то ні.

І тоді Рита швидко, немовби боячись, що він сприйме її слова аж надто серйозно, сказала:

— Звучить сумно. Мені дуже шкода, що ви почуваєтеся самотньо. Гадаю, я можу зробити для вас виняток. Як правило, я так не роблю — я ретельно добираю тих, з ким зустрічаюся.

Він усміхнувся — і жінка відповіла на його усмішку. Тепер, коли Рита заявила про свою порядність, вона вже не ставитиме перепон на його шляху.

— То ви підете зі мною на побачення?

— Ви — не перший американець, з яким я йду на побачення невдовзі після знайомства. Мушу визнати, що ви, хлопці, знаєте, як залицятися до жінок.

— Атож. Пропоную зустрітися у барі «Савой» о восьмій годині. Вам підходить?

— Так, мені підходить, — сказала вона.

«Ще б пак», — подумав Коррідон.

Це було навіть простіше, ніж Коррідон очікував, і зараз, йдучи у керунку Пікаділлі-серкус, він запитував себе, чи Гаррісові, якого знайшли у ставку, також вдалося запросити Риту на побачення. Якщо так, то, схоже, воно не пішло йому на користь. Але Коррідон уважав, що на чужих помилках можна вчитися. Його побачення не завершиться в ставку у Вімблдон Коммон. Він був цілком у цьому впевнений.

2

— Поїдьмо до мене, — сказала Рита Аллен, обіруч тримаючись за Коррідонову руку та притискаючи її до себе. — Я так не хочу, щоб усе це закінчувалося — ніколи. Це був такий чарівний, чарівний вечір.

— От і я про те, — сказав Коррідон, допомагаючи їй тримати рівновагу. — Гаразд, поїдьмо до тебе. До речі, де ти живеш?

— У Вімблдоні. Це недалеко. Візьмімо таксі. — Вона важко похилилася на нього. — Думаю, я вже трохи підпила, правда? Тобі не здається, що я вже трішечки підпила?

— Цілком можливо, — похмуро мовив Коррідон і подумав: «Ще б пак їй не бути підпилою. Вижлуктати за вечір незчисленну кількість коктейлів, пляшку шампанського та три подвійних бренді». А вголос додав: — Я й сам не надто тверезий.

— Милий Стіве, — сказала Рита, схиляючи голову на його плече. — Я така рада, що пішла з тобою. Ти — наймиліший чоловік, якого я зустрічала цьогоріч. — Вона стиснула його руку. — Я люблю, коли чоловік уміє витрачати гроші. Більшість із вас такі жмикрути. А ми з тобою чарівно провели час, правда?

— Авжеж, чарівно, — сказав він, змахнувши рукою, аби зупинити таксі, що саме проїздило повз них.

Поки таксі, попри дедалі жвавіший вуличний рух, почало розвертатися й описувало півколо, щоби під'їхати до них, Коррідон пригадував цей вечір. Рита була весела, легковажна та спрагла насолод. Усі чоловіки заглядалися на неї, заздрили Коррідонові та охоче помінялися би з ним місцями, адже того вечора Рита була найкраще вбраною та найспокусливішою жінкою у барі «Савой». Але Коррідону було нестерпно нудно. Йому весь час доводилося докладати неабияких зусиль, аби розділяти Ритину втіху та підтримувати її беззмістовну балаканину, тож наприкінці вечора він уже був геть збайдужілий та змучений. Отже, планував Коррідон, зараз вони поїдуть до неї, а вже там він якось витягне з Рити все, що їй відомо про Меллорі. Вона може заговорити про нього, а може й відмовитися. Хтозна, як саме вона поведеться. Та зараз Коррідон був настільки знуджений, що йому вже не важило, чи дістане він якусь інформацію, чи ні. Якщо він на щось зараз і сподівався, то це на те, що Рита не чекатиме від нього любощів.

— А коли ми дістанемось додому, то проведемо час іще чарівніше, — промовила Рита, неначе прочитавши його думки, та притислася до нього, ніби запевняючи, що він недаремно витрачав свої гроші. — Адже так?

— Ще б пак, — мляво відказав він, відчиняючи дверцята таксі. — Куди їхати?

Вона дала йому адресу у Вімблдоні та, вдоволено зітхаючи, опустилася на сидіння.

— Я так люблю їздити у таксі, а ти? — сказала вона, коли таксі поторохкотіло вздовж Пікаділлі. — Обійми мене й тримай міцніше. — Вона занурила пальці у Коррідонове волосся, а тоді притягнула його голову до себе, шукаючи губами його губ.

Не відриваючись від Ритиних вуст, Коррідон байдуже роздивлявся оголошення, прикручене до панелі за спиною водія. То була реклама табору відпочинку, і на ній були зображені вбрані у купальні костюми чоловік і дівчина, які стояли на плоті, стискаючи одне одного в обіймах. Угорі зображення містився напис: «РОЗВАЖАЙТЕСЯ