Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Артур 

Ми з Арсем обійшли всю територію, на якій була вечірка. А точніше, обгонили і заглянули в кожний закуток цього "злочасного будинку". Вадим з Аліною теж пішли шукати "втікачку". У мені зараз наче ураган бушує, через те, що я у такій ситуації. Але все - таки беру себе в руки і кажу до Арса.

 - Я поїду на мотоциклі пошукаю. Можливо, вона вже давно пішла, а ми лише час тут гаємо.

 - Ок, а я знайду "колючку" і поїдемо до Натки додому. Може, вона там?

 - Але подзвони, якщо ви перші знайдете.

 - Так, звичайно, до зв'язку.

Вже хотів йти, але на остаток Арс каже те, від чого я тверезію.

 - Ось тепер, я тебе впізнаю. А то останнім часом, ти був мало схожий на себе.

Він посміхається і йде, я теж усміхаюсь і швидко сідаю на моцика.

" Арс правий. Адже я став поводитися, як "втікачка". Роблю те, чого не хочу і вдаю з себе того, ким не є в дійсності. "

"Лечу" на своєму "залізному другові", однією з вулиць біля того будинку. Тоді іншою з протилежного боку. Раптом починається дрібний дощ, а тоді перетворюється на зливу. В таку негоду їхати мотоциклом, м'яко кажучи погано. Тому, зменшую темп. Злива заливає весь мій шлем, дорогу погано видно.

" Де ж ти, "втікачко"? "

Тоді збоку біля дороги, помічаю обрив. Дощ лупить з такою силою, що кругом нічого не видно і не чути. Мене щось тягне зупинитись і я це роблю. Глушу моцика і підходжу туди. Тоді чую голос, досить тихий та захриплий.

 - Допоможіть, благаю...

Вмикаю на телефоні ліхтарик і стараюсь роздивитися щось у темряві. Натикаюсь там внизу, на промоклу фігуру дівчини, яка ледь подає ознаки життя.

 - Зачекайте хвилину, я зараз!

Кричу до неї, а сам телефоную до Арса. На щастя, він швидко бере трубку.

 - Слухаю Артур, ти знайшов Натку?

 - Не знаю, чи це вона? Але тут на задній вулиці, хтось в обриві, швидко знайди мотузку і бігом сюди!

Скидаю дзвінок і стрибаю туди. Опинившись біля дівчини, легенько забираю мокре волосся з її обличчя і бачу мої, світло - карі очі.

" Так, мої! Сьогодні, я це усвідомив. Тому, що ніколи й ні за кого, так не переживав. "

 - Настя, це ти?!

Моє серце пропускає удар, виявляється дуже важко бачити її у такому стані. Тоді вона легенько відкриває очі.

 - Артур?

 - Як ти, тут опинилася?

Скидаю свою куртку і накидаю їй на плечі, а тоді обіймаю. В цей момент, мене током пробиває. Нарешті вона в моїх обіймах, я так за неї переживав і довго не торкався. Але стає погано від того, що довів її до такого стану.

" Я хотів, щось довести. Але кому? Їй чи собі? "

Ці думки мене вбивають... Торкаюсь легенько до її чола своїми губами і шепочу у волосся.

 - Пробач... 

Відчуваю, як "втікачка" напружується у моїх обіймах. А тоді, підіймає очі і дивиться на мене так проникливо, що я завмераю. Вже не чую звуку дощу, забувши де ми. Бачу тільки світло - карі очі, губи, які манять доторкнутися. Повільно нахиляюсь і помічаю, як вона привідкриває свої. Але тут...

 - Ей, ви там живі?!

Гукає Арс.

" Трясця, знову те ж саме... "

   Дорогі мої, не можу висловити, як я вибачаюсь за довгі затримки... Спочатку робила буктрейлер, тоді світло вимикали... 

Але кому цікаво, якими я бачу головних героїв, ви можете подивитися у буктрейлері... 

Він вже готовий... Пишіть свої враження... 

Дякую за те, що чекаєте і читаєте мою історію... 

Завжди ваша, Ханна Еванс... 

Ви моє натхнення❤️