Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Артур 

Після того, як Арс нас витяг, він відвіз "втікачку" до Аліни додому. Вона не хотіла, щоб її мати хвилювалась, побачивши у такому стані.

Вриваюсь у свою квартиру, скидаю промоклий одяг і йду в душ. Стараюсь змити з себе сьогоднішній вечір і її запах. 

" Не можу більше так... "

Постійно думаю про неї. Навіть Діана не допомогла забутися. Виходжу з душу і бачу, як батько приходить додому у досить піднесеному настрої. З ним таке рідко буває. Та я взагалі не пам'ятаю, щоб він колись усміхався. Хоч і жінок було багато, але завжди ходив хмурим.

 - Батьку, ти сьогодні рано. А чого такий щасливий?

 - Це ти чому похмурий? Такий молодий, потрібно насолоджуватися кожним моментом.

А тоді йде на кухню, насвистуючи якусь мелодію. Стою шокований.

" О це так! Ну хоч у когось, все добре. "

Гірко посміхаюсь і йду у свою кімнату. Чую, як на телефон приходить сповіщення. Не знаю чому, але швидко кидаюсь до нього. Відкриваю повідомлення. 

Коли бачу нікнейм "втікачки", дихати перестаю.

" Ну все, докотився... "

Насправді вона нічого не написала, лише поставила сердечко, біля останнього фото. Але це означає, набагато більше. Тоді пишу їй у месенджер.

" Привіт, як ти? "

Вона досить швидко відписує.

" Привіт, добре, а ти? "

Радію, як підліток. Здається вона посадила мене у мою ж власну "в'язницю". Ніколи не думав, що зі мною таке може бути. Тоді пишу далі. 

" Прийняв душ і думаю про одну дівчину, яка затягла мене у прірву. "

Досить двозначно. Боюсь, щоб це її не злякало. Але на диво, через хвилину вона відписує.

" Головне, чи з власного бажання, ти туди потрапив? " 

Відповідає теж двозначно.

" Я з власного, А ти? "

Пишу і чекаю на її відповідь, затамувавши подих. Чую звук сповіщення. Уперше в житті, чогось боюсь і довго ненаважуюсь відкрити. А тоді...

" Тепер буду робити тільки те, чого дійсно хочу... "

Моє серце пропускає удар і я не витримую.

" Я зараз під'їду до Аліни, вийдеш? "

Бам... 

" Вийду. "

Серце забилось з шаленою силою.

" Зараз буду! "

Кидаю телефон, швидко одягаю футболку, джинси і куртку. "Лечу" до дверей.

 - Артур, що сталось? Ти куди так біжиш, як на пожар?

 - Батьку, пізніше!

За лічені хвилини, опиняюсь біля будинку Аліни і пишу.

" Я вже на місці, чекаю... "

Через декілька хвилин, вона виходить. Теж у джинсах і куртці. Дощу вже нема, але досить прохолодно. Йде, ховаючи свої очі. У мене всередині, ніби хтось таймер поставив, ще трохи і зірвусь... Вона підходить ближче, не піднімаючи свій погляд.

 - Поїхали!

Кажу, та беру її за руку.

 - Куди?

Нарешті піднімає на мене свої світло - карі очі.

 - А хіба, це має значення?

 - Ні!

Відповідає так упевнено. І я довго не вагаюсь, та саджаю її на моцик. Ми їдемо, "втікачка" обіймає, а моє тіло "горить" під її ніжними руками.

Під'їжджаємо до набережної, біля озера. Зупиняю мотоцикл і допомагаю їй злісти. Вона дивиться так, ніби просить не відпускати. Вриваюсь у неї своїм поглядом, а тоді нахиляюсь...

 - Артур! Настя?!

Чую чиїсь голос.

" Що? Знову? На цей раз, так не буде. "

Піднімаю голову і помічаю наших одногрупниць, які напевно теж, тут гуляють.

 - Ні, це не ми.

Відповідаю їм, бачу їхні шокованні обличчя. Тоді обертаюсь до "втікачки" і помічаю її злякані очі.

 - Не переживай, твоїй мамі, вони точно не скажуть.

Вона усміхається.

 - Поїхали звідси?

Питаю у неї, "втікачка" лише хитає головою. І ми, зриваємося з місця. Тепер їдемо на той самий, закинутий спортивний майданчик. Біля якого, недавно врятував. Вона злазить і дивиться незрозуміло на мене.

 - Але ж...

 - Давай, це буде нашим місцем, про яке ніхто не знатиме?

 - Давай.

Відповідає. Більше не зволікаю, а беру її за руку і введу за собою. Ми підходимо і сідаємо на старі качелі, але нам байдуже.

Мої пальці починать жадібно ковзати по її волоссю, а вона тремтить. Спочатку вагаюсь, але не витримавши своїх відчуттів, цілую.

Вогонь мене охоплює і я себе втрачаю. Настя мене обіймає, відповідає так ніжно. Вперше за довгий час "йду під воду і тягну її за собою". " Пожираю свій, такий бажаний плід, бо дорвався". Тоді переміщуюсь на щоку, шию, вдихаю її запах.

" Моя солодка дівчинка... "

Хочу "втікачку" всю собі. Щоб кожен день з головою тонути у її ніжності, в світло - карому погляді. Так сильно її бажаю, що забуваю про те, що так не можна. Але в пориві своїх емоцій, опускаю руку їй на талію і стискаю. Тоді ми обоє відстороняємось, ледь дихаючи.

 - Пробач, я не зміг...

І замовкаю... На що, вона...

 - Артур... 

   Щиро дякую за зірочки❤️

 Ваша Ханна Еванс...