Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

­­­­­­­­­­­­­­­­Слава

- Гей, ти куди? – ловлю після пар Еда, який надто жваво ломанувся у бік моєї дівчинки. – Вихід там, – вказую пальцем на двері, не відпускаючи його руку.

- Вгамуйся, Тайсоне, - сміється цей так званий друг. – З дівчатами, як на рингу, – здорове змагання! Що боїшся програти?

- Та пішов ти, - обурююся, але Едічка вже встигає вивернутися з мого захоплення і прямо зі швидкістю світла опиняється поряд з Лєрою.

Ну-ну, боріться, роздовбаї, боріться! Лише цей раунд уже мій!

Хоча в грудях все одно якось не по-доброму щось шкребеться. Здорове змагання це, звісно, ​​добре. Але все одно я відчуваю, що готовий засвітити кожному, хто хоча б заговорить з нею, нехай навіть у нас і побачення увечері, а він мій найкращий друг. Аж вивертає всього. От жеж блядство! Ще трохи, і я реально почну кидатися на друзів та бити їм морди!

– Рутківська! – Ізольда Карпівна, наша зам. декана, хапає Лєру під лікоть і тягне за собою. – Нам ще з вами різницю у балах треба прояснити. І години.

Видихаю, тільки тепер розуміючи, що стискаю кулаки. Поки що обійшлося без мордобою. Але це – тільки поки що! А що буде далі?

- Бурін, ти з нами? – на мене вичікувально дивиться Гліб. Виявляється, він там щось розповідав, а я взагалі нічого не чув. Це ж треба, як мене вибиває!

- Я тачку їду купувати, - перевівши погляд з мене в той бік, куди попливла за Ізольдою Лєра, Гліб пояснює знову. – То ти з нами, чи як?

– У мене тренування, – розводжу руками. Але покупка тачки, - це майже подія століття! – Слухай, може, завтра ти її купиш?

- Гаразд, - дуже швидко погоджується Гліб. - Почекаю ще день. Поїду поки що на Андрюхіній.

Ось це правильно! Бо без друзів тачку не вибирають! І не обмивають! А ввечері я зайнятий!

- Тільки завтра вже точно! Більше чекати вже сили немає!

- Це в мене тебе возити сили вже немає! – вклинюється Андрюха. - Ти ж їздиш, як моя прабабуся! Смикає мене весь час, що швидкість йому, бачите, зашкалює! Вражаюся, - як ти примудрився свою розхерачити в такий мотлох, якщо так акуратно їздиш?

- Во-во, ти нам так і не розповів цю історію вкриту туманом, - підключається Тоха. – Коли вже розколешся?

– Потім, – відмахується Гліб. – Навіть згадувати не хочу.

День до вечора взагалі випадає геть-чисто. Я цілу годину, як пацан, ходжу туди-сюди по квартирі, розуміючи, що навіть сидіти спокійно не можу. Навіть руки затремтіли, коли від Рімми надійшло повідомлення, що можна приходити. І, звичайно, дорогою про швидкість я думав найменше. Точніше, про те, як безбожно її перевищую. Та я б злетів, якби міг! І все це дуже сильно мене напружує. Якось зовсім неправильно діє на мене ця відьма з божевільними очима! Та я в житті так не хвилювався! Не кажучи вже про те, щоб смикатися у бік друзів!

Все-таки залишаю машину трохи подалі. Краще пройтися, щоб не виглядати зараз перед Лєрою зовсім як прищавий пацан на першому побаченні, а то зараз ще блеяти і заїкатися почну! Та що зі мною таке?

- Лєра? - стукаю в кімнату, і, не дочекавшись, штовхаю відчинені двері. Нікого. Зате легка тиха музика, тортик на столі, чай якийсь запашний травами. Готувалася моя красуня, чекала! І ось така хвиля тепла одразу ж розливається у грудях, що я просто розпливаюся в посмішці, як дурень. І взагалі, - як це чарівно, - тортик із чаєм! Це тобі не віскі з нічником та презервативами! Так, давно я на таких побаченнях не був! Але ж і Лера дуже особлива!

Обережно сідаю на маленький диван. Ні, ідея зі побаченням у гуртожитку, - зовсім безглузда. Потрібно було одразу ж брати її в оберемок і запрошувати до себе, бо відчуваю себе, майже як школяр при чужих батьках.

- Лєра? - Знову кличу, намагаючись особливо не шуміти. Знаю я ці стіни, тут чхнеш, так на весь поверх чути.

________________