Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Нехай прислужують невістки, — сказала матінка Цзя пані Ван, — а ти сідай. Поговоримо трохи!

Пані Ван опустилася на ослін і сказала Фенцзє:

— Нехай рис для старої пані принесуть сюди! Та звели подати ще чого-небудь!

Фенцзє вийшла, віддала розпорядження, і служниці кинулись їх виконувати.

Пані Ван звеліла покликати панянок. Але прийшли тільки Таньчунь і Січунь, Інчунь послалася на слабість, а про Дайюй і казати нема чого: з десяти обідів, на які її запрошували, вона бувала тільки на п’ятьох, тому нікому й на думку не спало про неї турбуватися.

Незабаром принесли різні страви. Фенцзє, тримаючи в руках палички зі слонової кістки, загорнені в рушник, з усмішкою сказала:

— Бабусю й тітонько, не пригощайте одна одну, сьогодні пригощаю я!

— Нехай буде по-твоєму, — погодилася матінка Цзя й запитливо подивилася на тітоньку Сюе.

Та кивнула головою.

Фенцзє розклала на столі чотири пари паличок для їжі: дві пари для матінки Цзя й тітоньки Сюе — у середині й дві пари по боках — для Баочай і Сян’юнь. Пані Ван і Лі Вань стояли обабіч столу й стежили, як служниці подають їжу. Фенцзє спершу розпорядилася відкласти частину страв для Баоюя.

Матінка покуштувала суп із листя лотоса, після чого пані Ван звеліла Юйчуань віднести суп Баоюю.

— Самій їй, мабуть, не донести, — зауважила Фенцзє.

У цей час увійшли Ін’ер і Тунсі. Знаючи, що вони вже обідали, Баочай звернулася до Ін’ер:

— Другий пан Баоюй сказав, щоб ти прийшла сплести сітку. От і йди до нього разом із Юйчуань.

— Слухаюся! — відповіла Ін’ер і пішла за Юйчуань.

Коли вони вийшли з дому, Ін’ер сказала:

— Як же ми понесемо? Далеко ж, та й день жаркий.

— Не турбуйся, я знаю, як це зробити, — відповіла Юйчуань.

Вона підкликала одну з жінок-служниць, звеліла їй поставити страви на тацю і йти, а сама разом з Ін’ер пішла слідом. Біля двору Насолоди пурпуром Юйчуань взяла в служниці тацю й разом з Ін’ер увійшла в дім.

Сіжень, Шеюе й Цювень, що затіяли гру з Баоюєм, поспішно підхопилися.

— Як добре, що ви прийшли! — вигукнули вони.

Вони прийняли тацю зі стравами. Юйчуань сіла на ослін, а Ін’ер не насмілилася сісти, навіть коли Сіжень подала їй ослінчик для ніг.

Баоюй був у нестямі від радості, коли побачив Ін’ер. Але поява Юйчуань одразу нагадала йому про її старшу сестру Цзіньчуань. Він зніяковів, засмутивсь і, забувши про Ін’ер, почав розмову з Юйчуань. Сіжень вважала незручним залишати Ін’ер без уваги, повела її в іншу кімнату й почала пригощати чаєм.

Тим часом Шеюе приготувала чашки й палички для їжі й подала Баоюю.

— Як почувається твоя матінка? — запитав Баоюй.

Юйчуань почервоніла від гніву й, навіть не дивлячись у бік Баоюя, коротко відповіла після паузи:

— Добре!..

Баоюю стало не по собі, він помовчав трохи і знову запитав:

— Хто звелів тобі нести сюди обід?

— Хто ж іще, як не пані Фенцзє й твоя матінка! — відповіла Юйчуань.

Обличчя її зі слідами сліз було сумним — вона не могла забути Цзіньчуань. Баоюю хотілося втішити її, але він соромився при служницях виявляти свої почуття. Під різними приводами він випровадив їх і залишився наодинці з Юйчуань.

Спочатку Юйчуань нічого не відповідала на його розпитування, але, побачивши, який чемний і ласкавий Баоюй, який щирий, відчула незручність. Уже краще б він був байдужний і похмурий, його лагідність і покірність обеззброювали дівчину, і незабаром на обличчі її з’явилася ледь помітна усмішка.

— Дорога сестро, насип мені супу! — попросив Баоюй.

— Я ніколи нікого не годувала, — заперечила Юйчуань, — зачекай, прийдуть служниці й нагодують тебе.

— А я й не прошу, щоб мене годували! Просто хочу, щоб ти подала суп, мені ще важко ходити. А потім можеш піти й попоїсти. Я не затримуватиму тебе й морити голодом не збираюсь. Але якщо тобі ліньки встати, доведеться мені самому насипати собі супу.

Із цими словами він звівся на постелі, та відразу зі стогоном упав на подушку.

— Лежи, лежи! — вигукнула Юйчуань, підхопившись із місця. — У своєму колишньому житті ти, видно, багато грішив, і от відплата!

Вона посміхнулася й подала йому суп.

— Ти можеш гніватися на мене