Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Наречені на свята, Лана Кохана 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречені на свята" автора Лана Кохана. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 146
Перейти на сторінку:

Тиміш насупився.

— Наречена, — пояснила я. — Що, як в тебе була б наречена?

— Я не хочу одружуватися, Лізо. У тому то й суть.

— Ти вже майже прийняв ту, що тобі підсунули, тож не відмахуйся одразу й слухай-но сюди. Що, як в тебе була б своя, буцімто кохана наречена?

— Ти говориш про акторку?

— Щось на кшталт того.

— Пропонуєш найняти когось із театрального?

— Студентам завжди потрібні гроші, — знизала плечима я.

— Тобі теж?

— Я…

На секунду розгубилася. Чого це він на мене так дивиться?

— Я на економістку вчусь.

— А вони точно тямлять у грошах! — світив зубами Тиміш.

— Горчуку, серйозно, ну яка з мене акторка?

Він гмикнув і відвів погляд.

— Дійсно, ніяка.

— І як це розуміти? — набурмосилась я.

Тиміш хихотнув.

— Ти не вмієш брехати, Лапко. І то добре, тобі не треба.

— Що значить, не вмію? Та я постійно брешу!

— Зчаста, — кивнув він. — Вгадай-но, звідки я це знаю?

Я примружилася на нього.

— Не бери в голову! Я пошукаю когось у Котляревського [1]. Курсу так із третього-четвертого, напевно. Головне, щоб на питання «чим займається» правду не казала.

— Спитай мене щось — я збрешу! — Я махала собі на обличчя, наче зазивала суперника до спарингу.

— Йой, це ж цілу легенду вигадувати доведеться… — чухав потилицю Тиміш. — Про неї, про нас, ще й про всіх родичів розповісти... Зроблю конспект у ґуґл-докс. Краще просто текстом чи таблицею, як гадаєш?

— Нумо, спитай, як ми познайомилися! — не відставала я.

— Усі знають, як ми познайомилися, Лізо. Про тебе всі все знають.

— І тому я буду ліпша за якусь там акторку з Котляревського! — переможно всміхнулася я.

— І тому тебе одразу викриють, а мене опеньгають! Рідня тебе знає як облуплену, люба.

— Ну прям так — то тільки ти. Може ще Злата. І мама моя. Але Злату ми попередимо, маму теж — щоб вона твоїй нас не спалила.

— Їй не доведеться — ти сама нас спалиш.

— А от і ні.

— А от і так.

— А от і ні!

— Мене любиш?

Я пирхнула й одразу усвідомила прокол:

— Трясця!

— Бачиш?

— Так нечесно! Я була не готова.

— А там і не підготуєшся. Це робота двадцять чотири на сім, ще й на свята. У будь-який момент — за сімейною вечерею, прикрашанням ялинки чи коли ти, спустившись із гори на лижах, аж труситимешся від того, як зашкалює рівень ендорфіну в крови, — до тебе звернуться, запитають: «А ви з Тимошем вже говорили, скільки діточок плануєте?» — і ти повинна бути готова збрехати. Впевнено й чітко.

— Та годі тобі! На такі питання ніхто не відповідає впевнено й чітко. Хто взагалі може таке запитати?

— Мама може. І запитає. Тільки не тебе, акторку. До речі, відповіді на такі запитання теж варто прописати. Дякую за підказку!

Тиміш надрукував «Родина, знайомство, кл-ть дітей» у новому документі. Не дивлячись, узяв горнятко, сьорбнув кави — скривився.

— Холодна. — І вилив її у раковину.

— Яке марнотратство, — буркнула я, відшкрябуючи подобу яєчні від тарілки.

— Яке свинство, — воркнув Тиміш, слідкуючи за цим краєм ока.

Він сонно-сонно позіхнув, зняв окуляри, потер очі й дістав турку з шафи. Я запитала, де мій телефон. Тиміш здвигнув плечима — запропонував набрати з його. Утім, коли я почала вводити свій номер і побачила найменування контакту, кава для пробудження Тимошу вже була зайва.

— Руда?! — гиркнула я. — Ти підписав мене як «Руда»?!

— Звідкіля така впевненість? — підскочив до мене Тиміш. — Може, то не твій номер!

Він волів вихопити свій телефон, але я увернулась і натисла кнопку виклику — квартиру заповнив легкий мотив.

— Коли збирався зателефонувати? — розкусила підставу я.

— Завтра ввечері, — по-хлопчачому всміхнувся Тиміш.

Щоб моя мама і її залицяльник насолодилися піснею про секс у бібліотеці. Супер. Де оплески? У нас тут розіграш рівня третього класу!

— Дотепно, — сухо кинула я й пішла на звук.

— Ну так, згоден, — тупцяв за мною назирці Тиміш, — краще було б дочекатись, доки ти підеш повертати бібліотечні книжки.

— От щоб я ще хоч раз дала тобі щось там лагодити!

— Та я дійсно полагодив! Це був лишень дружній жарт.

— Скажи-но мені, друже, а чого так просто — «Руда»? Чого б не уточнити: «Руда, перший розмір»?

1 ... 22 23 24 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречені на свята, Лана Кохана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречені на свята, Лана Кохана"