Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

  Кайл приніс мені сіру кашу, і з гуркотом поставив на стіл. 
— Їж.
— Дякую, я не голодна, — пробулькотіла я, дивлячись в стіну. 
— Я сказав їж. Ти сидиш тут вже добу без крихти в роті. - він підняв тарілку і просто втиснув її в мої руки. 
— Ти хоч не кінчав туди? — саркастично запитую я. 
— Мене не дуже гріє думка, що хоч крапля моєї сперми опиниться в тобі,  — зневажливо зауважив чоловік. 
— Приємно це знати. 
— Твій наречений оголошує, що готовий дати за тебе будь-який викуп, — пирхаючи каже він. 
— Він не мій наречений, я вже це говорила, — жуючи відрізаю я. 
— Приємно це знати. 
Швидко поглинувши обід, я витерла губи тильною стороною долоні. Це було не так кепсько, насправді. 
— Ти готова? — запитує Кайл. 
— До чого? — глипаю на нього з-під вій. 
— Сьогодні я прикрашу це стегно, - він присідає біля мене і хапає за тремтячі стегна. — Знаком півмісяця. Це символ оновлення. Твоє старе  життя залишається в минулому, а подальше — підконтрольне мені. 
Я не в змозі поворушити язиком, лише дивлюсь в його очі, не кліпаючи. 
Все життя мріяла про тату, або пірсинг, проте зупинялась, коли вже майже перебувала на порозі ухвалення рішення. Я дуже боюсь болю. Мене страшить лишень думка про те, що мою шкіру будуть травмувати. А тут — опік. Лише від думки про це я ладна зомліти на місці. 
— Знімай штани, — скомандував чоловік. 
Я одягнута в великі піжамні штани Ріка, що вже стали рідними. 
Точно! Рік! Як він там? 
— Що ти зробив з Ріком? — я все ще відчуваю його великі долоні на своїх стегнах. 
— Не намагайся заговорити мені зуби, Бетані, роздягайся, — Кайл підіймається, опираючись на мої ноги, і загрозливо нависає над закляклим тілом, кінцівки якого вже німіють. — Я покарав його, звісно. 
— П-п-покарав? — заїкаюсь. — Як? — це більше схоже на видих, аніж на запитання. 
— Суворо. 
— Хіба ти не розумієш, що він робив це для своєї доньки? — тремтячи підборіддям, дивуюсь я. 
— Ні, я розумію дещо інше. Прикро, що цього не бачиш ти, — він йде і дістає з коробки тавро, яке вже скоро підпалить мою шкіру, залишаючи шрам на все життя. Є ймовірність, що воно буде доволі коротке. 
Я підводжусь, запускаючи пальці під резинку штанів, вагаючись лише секунду. Якщо навіть відбиватись, то цього не уникнути. Так буде лише гірше. 
— Чому ти такий жорстокий? Невже тебе в дитинстві так часто карали, що ти робиш це з оточуючими? — запитую, спускаючи штани, і крокуючи вбік виходжу з них, відкидаючи пальцями ніг до ліжка. 
— Ти дуже близька до істини. - він нагріває металеве тавро. - Я не був обділений батьковою жорстокістю. Радій, що твій пішов рано, і ти не відчула того ж на своїй шкірі. 
— Що? Мій батько не був таким виродком. Але стривай… Звідки ти знаєш? — мій шок легко прочитати на обличчі. 
— Я знаю про тебе все, Бетані. Від твоєї любові до серфінгу, до фільмів, які ти ненавидиш, — він посміхнувся. — Як тобі кіносеанс, до речі? 
— Я вже й забула, що колись не любила ці фільми. Зараз вони видаються не такими кепськими. 
— Прикро це чути, — він морщить ніс і дивиться на тавро, що майже стало червоним. — Твій батько був гівнюком. 
— Це неправда! — протестую я.
— Правда. Можливо, колись ти дізнаєшся всю правду про нього, але зараз я точно не маю на це часу, — він поглянув на мої оголені ноги. — Підійди ближче, Бетані, — його голос знизився на пів октави. 
Босими ногами, ступаючи по холодній підлозі, я наближалася до свого покарання. 
Покарання за те, що занадто сильно повірила в себе, за те, що боролося, за те, що посміла хотіти жити. 
— Відкрий рота, — каже він, коли я підходжу впритул. 
— Рот? Але ти казав стегно! — я вже змирилася з тим, що шкіра на ногах не буде ідеально гладенька та красива, хрін вже з нею. Але рот? Він, сучий син, це серйозно? 
—Ти ж не хочеш розтерти зуби в пісок? — він підіймає густу, ліву брову. 
Я заперечливо мотаю головою. 
Кайл підіймає батіг з чорною шкіряною ручкою, і вказує ним на мої губи. 
— Тоді відкривай. 
Я слухняно відкриваю рот, проте щелепа тремтить і впирається, протестуючи проти моїх спроб розширити її. Кайл дивиться в мої очі і схвально мугикає, чи правильніше буде сказати, — муркоче. 
      Плетена ручка лягає між білих зубів і я затискаю її, відчуваючи смак болю та сліз, що збираються на очах. 
Я стою, тремтячи всім тілом, як вібратор, що зараз мирно спочиває без діла, в шухляді біля мого затишного ліжка. 
Кайл присідає і проводить долонею по стегну, обираючи місце. Лазерна епіляція була вдалим рішенням в моєму житті. Важко уявити, який вигляд моє тіло мало б без бритви, от вже майже місяць.
Місяць. Я тут, в цьому полоні, майже клятий місяць. За відчуттями, це більше схоже на пів життя, звісно. Проте… місяць. Думка, що я випала з життя на такий довгий період розриває зсередини. Можливо, поки я тут, всі мої налагоджені процеси та питання летять шкереберть. Коли я повернусь (якщо повернусь, звісно), вдома мене може чекати велике «ніщо». 
— Як тобі це місце? — запитує Кайл, торкаючись шкіри під кісточкою, прямо на лінії трусиків.
Я мугикаю, з наповненим ротом. «Та хоч на лобі. Ніби від цього щось зміниться», — ось що хочеться сказати. 
— Чудово, мені теж подобається. 
Він уважно дивиться, як тавро рухається до мене, наче відведення погляду може зупинити процес. Пальці досі пестять шкіру, ніби анестетик. 
Доторк.
Я кричу нелюдським голосом в агонії. Пекельний біль пронизує, прямуючи від епітелію, до м’язів, від них до кісток, а потім прямо до мозку. На декілька секунд я втрачаю зір і слух. Руки Кайла підтримують мене за боки, відкинувши тавро на підлогу. Сльози котяться обличчям в чотири струмки. Дихання не відновлюється, груди розриває і вивертає назовні. Я кляну долю та себе, Тревора і Кайла, Шона і ту сексуальну білявку, Мінді та організаторів виступу галімого гурту. 
Зуби стискають батіг з такою силою, що я чую тріск його основи. З горла виривається схлип, щелепа розслабляється і батіг падає. 
Продовжуючи кричати, я приходжу до тями, все ще огорнута болем, відчаєм та ненавистю. Звертаю увагу, що стисла футболку Кайла на біцепсах, і так натягнула на себе, що порвала її. 
Чоловік дивиться на мене, зсунувши брови над переніссям. 
— Боляче буде не довго, треба потерпіти. 
— Йди нахуй! — гірко плачучи, кричу я. 
Він все ще не відпускає мене, коли ридання ще дужче струшують тіло. 
— Відпусти! — вириваюсь з хватки, штовхаючи його. 
Мої намагання настільки смішні, що він навіть не ворушиться від цієї жалюгідної спроби. Його руки стискають талію і відсторонюють. Кайл нахиляється до рівня опіку і несподівано дує на нього. У момент, коли він набирає в легені повітря, пекельний біль повертається. А як тільки чоловік випускає холодний потік зі складених в трубочку губ, - відступає. 
Так продовжується декілька хвилин, поки моє серцебиття не сповільнюється і дихання стає рівнішим. 
— Ось так, вже ліпше. Коли загоїться — буде дуже красиво. 
— Ти псих. Про яку красу ти говориш? — я заплющила очі та закинула голову, стискаючи зуби. Біль досі пульсує в стегні, шматуючи його. — Ти просто спотворив мене. 
— Я так не вважаю, — він повністю ослабив хватку.
— Саме це сказав би псих, — я відступила назад, намагаючись не підіймати ногу занадто високо, аби додатково не травмуватися. 
Кайл підійшов до коробки і дістав звідти пакунок. 
— Обробляй цим і загоєння буде швидким, — він простягнув мені білу коробочку. 
Я мовчки взяла її і звалилася на ліжко.