Читати книгу - "Мій старшокурсник,або як я вляпалась в любовну халепу, Lady V"

Час летів швидше, ніж ми встигали це усвідомлювати. Артем виріс настільки, що тепер уже робив свої перші невпевнені кроки. Його маленькі ножки обережно рухалися по кімнаті, а ми з Дімою завмерли, спостерігаючи за тим, як він робить своє перше «велике» відкриття.

— Подивися на нього! — захоплено вигукнув Діма, коли Артем впевнено пройшов свої перші кілька кроків у напрямку до нього. — Наш хлопчик росте так швидко!

— Не можу повірити, — відповіла я, сміючись і відчуваючи, як у моїх очах починають бриніти сльози радості. — Ще зовсім недавно він лише намагався тримати голівку, а тепер уже ходить.

Ці моменти були неймовірними. Кожен день приносив нові зміни — Артем швидко вчився новим речам, і його світ ставав дедалі більшим. Я відчувала гордість і радість, бачачи, як він відкриває світ.

Зростання Артема також дало нам з Дімою можливість повернутися до планів, які ми мали ще до його народження. Ми почали серйозніше обговорювати нашу першу сімейну подорож — те, про що мріяли від самого початку. Діма був у захваті від цієї ідеї.

— Пора нам нарешті вирушити в подорож, — сказав він одного вечора, коли ми вкладали Артема спати. — Я думаю, що тепер ми готові.

— Я теж так вважаю, — погодилася я, обережно поправляючи ковдру нашого сина. — Але це має бути щось особливе, адже це перша велика пригода для нас трьох.

— Щось легке й зручне для малюка, але водночас цікаве для нас, — додав Діма, замислено підперши підборіддя рукою. — Можливо, поїхати в Європу? Подивитися на архітектуру, насолодитися культурою… Ідеально для нашого старту.

— Париж? — припустила я, мрійливо усміхнувшись. — Ми давно хотіли повернутися туди.

Діма кивнув, його очі засяяли від захоплення. Париж завжди був особливим для нас, і тепер ми могли повернутися туди вже як родина.

Ми почали готуватися до поїздки. Збирали всі необхідні речі для Артема, планували маршрути, обирали готелі, які підходять для подорожей з дітьми. Це була справжня організаційна робота, але ми з Дімою насолоджувалися кожним моментом підготовки.

— Я вже бачу, як він буде бігати навколо Лувру, — сміявся Діма, коли ми вибирали наші перші дні перебування в Парижі.

— А я уявляю, як він дивиться на Ейфелеву вежу з такими великими очима, — відповіла я, захоплено плануючи деталі нашої подорожі.

Це був новий етап для нас. Після всіх труднощів і викликів батьківства ми почувалися впевненими в тому, що можемо продовжувати реалізовувати свої мрії.

Настав день нашої поїздки, і ми вирушили в аеропорт. Артем, звичайно, ще не розумів усього того хвилювання, яке нас охопило, але його маленькі очі світилися цікавістю, коли ми стояли в черзі на посадку. Це був перший раз, коли він летів літаком, і я не могла дочекатися моменту, коли він побачить нове для себе місто.

Перші кілька днів у Парижі були сповнені захоплення. Ми гуляли вздовж Сени, насолоджувалися французькою кухнею і робили безліч фото біля відомих пам’яток. Артем із захватом розглядав усе довкола — від великих будівель до голубів на площах.

— Подивися на нього, — сказав Діма, коли Артем захоплено спостерігав за вуличними артистами. — Він вже відкриває для себе світ.

— І це тільки початок, — додала я, відчуваючи гордість за нашого маленького мандрівника.

Ми старалися зробити нашу подорож комфортною для Артема, але водночас знаходили час для себе. Одного вечора, коли Артем заснув, ми з Дімою вийшли на невелику прогулянку поблизу нашого готелю.

— Я так радий, що ми вирішили це зробити, — сказав Діма, тримаючи мене за руку. — Це відчувається як нова пригода не тільки для Артема, але й для нас.

— І тепер у нас є новий спосіб знаходити моменти для нас двох, — додала я. — Наше життя змінилося з його народженням, але ми все одно можемо знаходити час для себе.

Ця поїздка принесла нам багато відкриттів, і не тільки щодо нашого сина. Ми навчилися по-новому цінувати час разом, розуміючи, як важливо знаходити баланс між батьківством і тим, ким ми були раніше.

Після повернення додому ми почали обговорювати, що далі. Життя не стояло на місці — Артем швидко ріс, і кожен новий день приносив нові завдання. Але водночас ми продовжували розвивати свої плани.

— Я почав думати про кар'єру, — сказав Діма одного вечора, коли ми сиділи вдома після довгого дня. — Тепер, коли ми вже влаштували своє сімейне життя, я хочу рухатися далі в професійному плані.

— Це чудова ідея, — підтримала я його. — Ти вже давно планував новий проект, і тепер час втілити його в життя.

Діма працював над ідеєю стартапу ще до народження Артема, але весь цей час його увага була зосереджена на нашій родині. Тепер він знову готовий до нових викликів.

— А ти? — запитав він, звертаючи погляд на мене. — Що далі для тебе? Можливо, ти теж готова до чогось нового?

Я задумалася. Звісно, я любила своє нове життя як мама, але також відчувала, що хочу продовжувати розвиватися в особистісному й професійному плані.

— Мені хочеться повернутися до роботи, — зізналася я. — Але цього разу щось більш творче, ніж раніше. Можливо, зайнятися графічним дизайном або написанням.

— Тобі це підходить, — посміхнувся Діма. — Ти завжди мала талант до творчості.

Наші розмови про майбутнє стали частиною нашого життя. Ми знали, що можемо рухатися вперед не лише як родина, але й як особистості, підтримуючи одне одного в нових починаннях.

Наступні кілька місяців були наповнені планами, новими проектами та відкриттями. Ми з Дімою розвивалися у своїх сферах, продовжуючи залишатися близькими. А Артем, як завжди, залишався головним джерелом нашої радості й натхнення.

Ми розуміли, що попереду на нас чекають ще багато нових викликів і можливостей. Але тепер ми знали, що можемо впоратися з будь-якими труднощами. Ми були родиною, і це давало нам силу й упевненість у майбутньому.