Читати книгу - "Мій старшокурсник,або як я вляпалась в любовну халепу, Lady V"

Після нашої подорожі до Парижа життя стало набагато насиченішим. Артем продовжував швидко рости, і його перші слова та невпевнені кроки вже перетворилися на впевнене бігання по квартирі і нескінченні запитання. Кожен новий день з ним був для нас радісним відкриттям, а водночас і великим випробуванням.

— Чи помітив ти, як він вчора намагався скласти конструктор самостійно? — запитав Діма одного вечора, коли ми сиділи, спостерігаючи за тим, як Артем грається на підлозі.

— Так, я навіть не встигла допомогти йому, — відповіла я, захоплюючись його вміннями. — Він стає все більш незалежним.

Ці моменти наповнювали нас гордістю за нашого сина. Але, попри всі радощі батьківства, ми також почали все більше приділяти увагу своїм власним кар'єрним і професійним цілям.

Діма продовжував розвивати свій стартап. Його ідея полягала в тому, щоб створити платформу для навчання програмуванню для дітей і підлітків. Він був упевнений, що це може стати важливою частиною сучасної освіти, і постійно працював над удосконаленням своєї концепції.

— Я відчуваю, що це може бути справді великим, — сказав він одного дня, коли повернувся з чергової зустрічі з інвесторами. — Якщо все піде за планом, у нас будуть ресурси для розвитку, і ми зможемо вийти на міжнародний ринок.

— Це чудово, — підтримала я його. — Ти працював над цим так довго, і тепер результат уже близький.

Я бачила, як він був натхненний цією ідеєю, і це додавало мені впевненості в тому, що його стартап буде успішним.

Моя кар'єра теж почала набирати обертів. Я вирішила більше зосередитися на творчості й почала працювати фрилансером у сфері графічного дизайну. Спочатку це були невеликі замовлення для знайомих і друзів, але поступово я почала отримувати більші проекти. Вільний графік дозволяв мені поєднувати роботу з батьківськими обов’язками, і це був чудовий компроміс.

— Ти талановита, — сказав мені одного дня один з моїх клієнтів після завершення проекту. — Я думаю, у тебе велике майбутнє в цій сфері.

Його слова надихнули мене продовжувати розвиватися в цьому напрямку. Я почала брати участь у конкурсах і виставках, і відчувала, що нарешті знайшла своє покликання.

— Тепер ти справді розкрилася, — сказав Діма, коли я показала йому свою нову роботу для одного великого замовника. — Я завжди знав, що ти талановита, але тепер ти показуєш це світові.

Ці слова наповнювали мене радістю і впевненістю у власних силах. Я знала, що попереду ще багато викликів, але тепер я була готова їх прийняти.

Артем продовжував відкривати для себе нові горизонти, а ми з Дімою знаходили способи підтримувати одне одного у наших амбіціях. Незважаючи на те, що наше життя стало значно активнішим, ми продовжували знаходити час для сім'ї, подорожей і спільних мрій.

Одного вечора, коли ми вже вкотре обговорювали плани на майбутнє, Діма раптом зробив несподівану пропозицію.

— Я тут подумав… А що, якби ми спробували пожити деякий час за кордоном? — запитав він, дивлячись на мене серйозно.

— За кордоном? — я була здивована, але водночас відчула хвилювання. — Що ти маєш на увазі?

— Я отримав пропозицію від кількох іноземних партнерів, які хочуть, щоб ми запустили наш проект на європейському ринку. Це велика можливість, і вони готові допомогти з організацією переїзду, якщо ми вирішимо жити там певний час, — пояснив Діма. — Ми могли б пожити за кордоном рік або два, щоб краще зрозуміти ринок і розвивати проект.

Я задумалася. Це була величезна зміна для нашого життя, але водночас і неймовірна можливість для нас усіх. Артем був ще маленьким і легко міг адаптуватися до нової країни, а для нас це був би шанс відкрити нові горизонти.

— Це серйозний крок, — відповіла я, дивлячись йому в очі. — Але я думаю, що це може бути чудовою можливістю для нас усіх.

— Ти справді готова на це? — запитав Діма, його очі засяяли надією.

— Я готова, — впевнено відповіла я, хоча всередині відчувала легкий трепет. — Ми завжди мріяли про подорожі та нові можливості, і тепер у нас є шанс це зробити.

Наступні кілька місяців ми почали готуватися до великого переїзду. Діма організовував ділові зустрічі, обговорював деталі з партнерами, а я шукала варіанти роботи за кордоном. Ми вибрали для переїзду Німеччину — Берлін здавався ідеальним містом для розвитку проектів і творчості.

— Це новий початок, — сказав Діма, коли ми вже були на останньому етапі підготовки. — Я відчуваю, що це саме те, що нам потрібно.

— Я теж так думаю, — погодилася я, відчуваючи суміш хвилювання і тривоги. — Це велика зміна, але тепер я знаю, що ми впораємося з усім.

Наш переїзд до Берліна був для нас справжньою пригодою. Спочатку було непросто адаптуватися до нового середовища, але ми поступово вчилися новому стилю життя. Артем швидко освоївся в дитячому садку, а ми з Дімою почали реалізовувати свої професійні амбіції на новому рівні.

— Подивися на нього, — сказав Діма, коли ми забирали Артема з його першого дня в садку. — Він так швидко адаптувався.

— Так, здається, що йому тут подобається, — відповіла я, усміхаючись.

Це був новий етап для нас усіх. Ми розуміли, що попереду ще багато викликів, але водночас відчували, що це наша велика можливість побудувати нове, яскраве майбутнє.

Наступні місяці в Берліні були сповнені нових відкриттів. Ми з Дімою працювали над своїми проектами, а Артем продовжував досліджувати новий світ навколо себе. Це був новий розділ нашої історії, сповнений натхнення, нових можливостей і великих мрій.

Ми розуміли, що попереду нас чекають ще більші виклики, але були впевнені, що разом ми зможемо впоратися з будь-чим. Тепер наше життя стало ще насиченішим, а наші мрії — ще більшими.