Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

— Не приділю, — відрубав пан Опецько та взявся пиляти шніцель на шматочки. — Завжди мріяв це сказати і от нарешті кажу: котися до сраки!

Він гарикнув останні слова так голосно, що до них повернули голови. Пилип продовжував чемно посміхатися, а пан Опецько уже нарізав шніцель разом з тарілкою, від чого кожен рух ножа супроводжувався нестерпним виском.

Офіціант приніс запітнілий келих цитринової води, вклонився та пішов.

— А ви сьогодні напрочуд красномовні, пане Дем'яне, — зауважив Пилип миролюбно. — Чи то блекоти об'їлися, чи то хоробрості набралися. Невже наш маленький спільний секрет перестав бути секретом?

Колись Пилип спіймав злодійкуватого агента Варти на банківських оборудках, так почалася їхня плідна співпраця.

— Авжеж, трясця, перестав! — пан Опецько гнівно стукнув кулаком й мало не напоровся на власну виделку. — Мені тепер до кінця життя папірці зі столу на стіл перекладати за мізерні мідяки! І навіть звільнитися не зможу, бо миттю за грати кинуть!

— Шкода, — Пилип випив холодної води. — Ви були цінним джерелом, пане Дем'яне.

— Пішов ти в сраку, — повторив пан Опецько. — От зараз поїм, повернуся до контори та напишу доповідь, де викладу з усіма датами й подробицями, як ти мене шантажував.

— Грайте та не загравайтеся, пане Дем'яне, — мовив Пилип зимно. — Чи ви забули, з ким розмовляєте?

Він хижо глянув в очі агенту і той відвів погляд.

— Я нічого не писатиму, — буркнув пан Опецько. — Але наші справи скінчено. Більше не приходь. Ніколи.

— Не прийду. Смачного, — Пилип лишив розрахунок за напій на люб'язного пана Опецька і викреслив друге прізвище зі свого списку.

Може, розірвемо йому горлянку?

...Розголос про трагедію швидко дістався Ордену: Пилипа миттю повернули до Гетьманату. Це була його остання битва в Острівній війні. Орест Панько, голова куреню скарбничих, особисто допитав Пилипа про той випадок: Пилип відповідав чесно та докладно, приховавши лише спільну з учителем таємницю. Осавула сказав, що Орден розгляне цю справу після остаточного завершення бойових дій, а нині Пилип повертається до своїх обов'язків.

Після того, що накоїв, Олефір очікував на страту. Проте, отримавши неочікуване помилування від людей, він не знайшов його у власного сумління. Пилип дізнався імена тих чотирьох, знайшов їхні сім'ї, зняв зі свого рахунку всі дукачі, що накопичив за роки, розділив на рівні частки та особисто розвіз по домівках убитих ним солдатів. Кожна зустріч — як срібна куля. Старі батьки; самотня мати; молода дружина із первістком на руках; старша дочка серед зграйки молодших дітлахів. Він забрав у цих людей сина, чоловіка, батька, годувальника, натомість пхав їм до рук важкі капшуки і бурмотів:

— За вашу втрату.

Вони дивилися з недовірою, зі сльозами, з усмішками, не здатні повірити раптовому щастю, а Пилип поспішав геть, не маючи снаги дивитися їм в очі, а тим паче зізнаватися, що насправді скоїв.

Легше йому не стало. Можна підкупити людину, але не власне почуття провини.

Він кілька разів писав Майї, але кожен лист опинявся у багатті. Зрештою вирішив: буде краще, якщо вона вважатиме його загиблим. Майя страждатиме через зникнення, тужитиме за втратою, але час усе загоїть. Вона забуде проклятого характерника і знайде гідного чоловіка, з яким буде щасливою.

Пилип більше не міг повернути Звіра до кліті — той виріс та зміцнів разом із ним. У вухах звучав забутий голос. У снах характерник біг разом з вовками та гнався за здобиччю; серед м'яких тіл розривав солодке м'ясо та занурював пащеку в теплу кров, хлебтав, не здатний насититися, вив на місяць і насолоджувався... Переживав цей сон щоночі, ніби спостерігаючи збоку, та ніколи не міг прокинутися — у небі жевріли велетенські багряні очі, що сковували волю жаским незмигним поглядом.

Так більше тривати не могло. Коли вчитель загинув у битві під Стокгольмом, а війна завершилася, то вже нічого не стримувало Пилипа від зізнання Раді Сімох осавул. Звір збиткувався, глузував, погрожував, а потім благав утекти, і плювати на решту світу, плювати на Сірий Орден та Раду Сімох,

ми гідні кращого, Пилипе, ми гідні справжнього життя, а не цього посміховиська!

Пилип не слухав.

Він виклав усе. Про ніч срібної клямри, про клітку, про тренування... Осавули слухали його незворушно. Олефір чекав смертного вироку, але знову не отримав його. Знову! Він спромігся викрити невелику мережу шпигунів Північного Альянсу за банківськими рахунками й переказами, що стало формальним приводом для помилування та переведення до контррозвідки.

Несподіване рішення пояснив осавула Немир Басюга під час зустрічі у непримітній будівлі у Буді, Вовчому місті, неофіційній столиці Сірого Ордену.

— Я взяв тебе, аби тримати ближче, брате, — повідомив Немир замість привітань.

— Контролювати, — сказав Пилип.

— Негайно накажу вбити, якщо даси привід, — кивнув Басюга. — Враховуючи твою цінність... Після сраної війни ми не можемо розкидатися людьми.

— Але я вбив чотирьох січовиків.

— Я знаю, скількох ти вбив, Варгане, — спохмурнів осавула. — Знаю, що ти віддав усі свої заощадження їхнім родинам. Знаю, що Звір намагався заволодіти тобою, але не зміг. Ти подужав його.

— Тимчасово. Колись він візьме гору. Я занадто небезпечний.

Ти занадто дурний.

— Тому за тобою слідкуватимуть... Але сьогодні ти не помреш. Не сперечайся.

— Дякую за дозвіл на життя, — тихо мовив Пилип.

— Твої вчинки свідчать про благородство, — зітхнув осавула. — Ти прийшов зізнаватися, хоча міг би змовчати чи відбрехатися. Ти заслужив повагу та довіру серед більшості Ради. Тебе помилували п'ятьма голосами проти двох.

Пилип стенув плечима. Він був огидний собі.

— Твій учитель вчинив неправильно. Сподіваюся, ти усвідомлюєш це, — Басюга постукав кулаком по столу. — З іншого боку, якби не війна, ти міг триматися й далі.

Пилип знову стенув плечима. Яка вже різниця, що могло трапитися?

— Я особисто видаватиму тобі завдання, — продовжив осавула. — Куратором буде Олекса Воропай, брат Джінджик. Для решти знайомців ти й досі працюєш серед скарбничих. Зрозуміло?

— Так.

— У мене більшість людей — приховані агенти на кшталт тебе. Особливість куреня, — Басюга глянув на кілька документів. — Грамота, відповідно, у тебе залишиться попередня.

Пилип укотре стенув плечима. Він кілька днів готувався до смерті та ще не усвідомив, що вирок відкладено на невизначений термін.

— Насправді я радий, що мене помилували, — сказав Пилип. — Я продовжуватиму служити Ордену, як присягався у день посвяти... Як