Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

Хіро протискується поміж парою ніппонських бізнесменів. На одному блакитний костюм, а другий — неотрадиціоналіст — у темному кімоно. І, як і Хіро, має при собі два мечі — довгу катану на лівому стегні та одноручний вакідзасі, навскоси застромлений за пояс. Вони з Хіро зацікавлено розглядають озброєння один одного. Потім Хіро відводить погляд і вдає, що нічого не помітив, а неотрадиціоналіст завмирає, тільки кутики його рота повзуть униз. Хіро таке вже бачив. Доведеться битися.

Люди розступаються; щось велике і невтримне пробивається крізь юрбу, жбурляючи аватарів направо і наліво. В «Чорному сонці» тільки одна сутність може так легко кидатися людьми, і це демон-викидайло.

Коли вони підходять ближче, Хіро бачить, що то не один викидайло, а справжнісінький живий клин горил у смокінґах. Справжніх горил. І всі вони, здається, прямують до Хіро.

Він намагається задкувати, але одразу ж на щось натикається. Здається, «Табло» таки загнало його на слизьке; він намагається вибратися з бару.

— Да5иде, — здається Хіро. — Слухай, забери їх, я більше не буду...

Усі навколо витріщаються на щось понад плечем Хіро, їхні обличчя підсвічені сузір’ям діамантових світильників.

Хіро озирається на Да5ида, але Да5ида позаду нема.

Замість Да5ида — пульсування бридкої цифрової аури. Вона така яскрава, швидка і безглузда, що на неї боляче дивитися. Аура то палахкотить барвами, то стає чорно-білою, а коли переходить у колір, то грається палітрою, наче її підсвічує потужна диско-ілюмінація. І геть не тримається купи: тонесенькі піксельні волосинки вистрілюють навсібіч і прошивають стіни «Чорного сонця». Це більше не організоване тіло, а розбурхана хмара ліній і вихорів, на яку вже діють доцентрові сили, вона розлітається яскравими фрагментами тілесної шрапнелі по залу, влучає скалками в чужі аватари, блимає і зникає.

Горилам байдуже. Вони встромляють свої довгі порослі волоссям пальці просто в осердя хмари, що розпадається на фрагменти, якимось чином захоплюють її і проносять повз Хіро до виходу. Хіро дивиться, як хмара пропливає повз, і бачить у ній те, що дуже нагадує обличчя Да5ида, але видиме ніби крізь бите скло, проте це триває лиш якусь мить, аватар зникає, його професійно викидають у передні двері — ось він уже летить через Стріт і за довгою та пологою траєкторією зникає за обрієм. Хіро повертається до іншого кінця проходу і бачить столик Да5ида, порожній, оточений приголомшеними хакерами. Деякі з них просто шоковані, деякі — намагаються приховати посмішки. Да5ид Маєр, верховний повелитель усіх хакерів, батько-засновник протоколу Метасвіту, творець і власник всесвітньо відомого «Чорного дзеркала», щойно пережив обвал системи. Власні демони викинули його з власного бару.

Розділ 10

Десь друга чи третя річ, яку вивчають під час підготовки до роботи кур’єром — як відмикати кайданки. Кайданки не призначені для тривалого утримування, на відміну від мільйонів тюремних закладів, а статус пригнобленої етнічної спільноти, давно вже закріплений за скейтерами, означає, що тепер усі вони так чи інакше — майстри втечі.

Першочергове — передовсім. Y. Т. має на костюмі чимало корисних дрібниць, там сотня кишень: великі пласкі для вантажу та маленькі вузенькі для інструментів; кишені вшито в рукави, холоші, халяви. Спорядження, порозпихуване по цих багатокаліберних кишенях — маленькі, хитрі та легкі ручки, маркери, ліхтарики, ножики, відмички, сканери, фаєри, викрутки, Рідкі Кастети, шокери несмертельної дії та хемілюмінатори. На правому стегні перевернутий догори ногами — калькулятор, за сумісництвом таксометр і секундомір. На іншому стегні — телефон. Щойно менеджер замикає нагорі двері, телефон починає дзвонити. Y Т. відчіплює його вільною рукою. Це її мама.

— Привіт, мамо. Чудово, а ти? Я в гостях у Трейсі. Так, ми ходили в Метасвіт. Ні, просто подуріли трохи в аркаді на Стріті. Вона прикольна. Так, у мене був гарний аватар. Неб, мама Трейсі, сказала, що потім завезе мене додому. Але ми хочемо ще заскочити на гонки на Вікторії, добренько? Ага, звісно, солодких снів, мамо. Так, добре. Я теж тебе люблю. Бувай.

Натискає на кнопку виклику, вирубаючи розмову з мамою і десь за пів секунди активуючи новий набір.

— Стерво, — командує Y. Т.

Телефон його пам’ятає і сам набирає номер Стерва.

Щось реве. Із таким звуком повітря обвіває мікрофон телефона Стерва на якійсь страхітливій швидкості. До ревища додається шурхіт численних шин, перебитий дробом нерівної дороги; судячи зі звуків — це роздовбаний бульвар Вентура.

— Хай, Y. Т, — вітається Стерво. — Шо, як?

— Сам як?

— Лечу по ’Турі. Ти як?

— Чілю в «Тюрязі».

— Ого! Хто загріб?

— МетаКопи. Приклеїли до брами Білих Колон харкометом.

— Bay, ’фігасобі! Коли валиш звідти?

— Скоро. Можеш заскочити і допомогти?

— Тобто?

Чоловіки.

— Ну знаєш, допомогти. Ти мій хлопець, — каже вона, каже дуже просто і прямо. — Коли мене хапають, ти маєш приїхати і допомогти мені звалити. — Хіба не всі люди мають знати такі речі? Хіба не цього батьки мають навчати своїх дітей?

— Ага, ну... а де ти є?

— «Купи-й-Лети» номер 501,762.

— Я зараз жену до Берні з супер-ультра.

Тобто до Сан-Бернардіно. Тобто з доставкою супер-ультра-найвищого пріоритету. Тобто не фортунить.

— Окей, дякую за нічого.

— Нуууууу, — починає він.

— Ганяй сухенький, — видає Y. Т. своє традиційне саркастичне прощання.

— Тримайся там, — каже Стерво. Ревіння вривається.

От же мудло. На наступному побаченні отримає гімна. А тим часом є ще одна людина, яка наразі їй висить, проблема тільки в тому, що він може бути відбитий. Але спробувати варто.

— Алло? — кидає він у телефон. Важко дихає, а десь на тлі завиває дует сирен.

— Хіро Протагоніст?

— Так, а це хто?

— Y. Т. Ти де?

— На парковці «Сейфвей» на Оаху, — каже він. І каже правду — вона чує на тлі брязкітливе анальне злягання продуктових возиків.

— Слухай, Вайті, я зараз трохи зайнятий, але... Чим можу тобі допомогти?

— Мене звати Y Т., — виправляє вона. — А ти можеш допомогти мені звалити з «Тюряги». — І викладає подробиці.

— І давно тебе засадили?

— Хвилин з десять як.

— Окей, тека для мережі «Тюряга» стверджує, що менеджер має перевіряти ув’язнених через пів години після надходження.

— Звідки ти це знаєш? — з осудом цікавиться вона.

— Увімкни уяву. Після того, як менеджер зробить свою півгодинну перевірку, вичекай