Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

— Люціус, ти повернувся! — вигукнула Адалінда, обертаючись до нього. Вона одразу побачила напруження на його обличчі. — Щось сталося?

Люціус кивнув, його погляд був зосередженим, але водночас сумним.

— Мене викликав архієпископ. Виникла серйозна ситуація, і я мушу знову вирушати.

Арнестія, яка сиділа біля вогню і гралася з Мербусом, підняла голову. Її очі, повні розуміння, зустрілися з його.

— Ти йдеш знову? — тихо запитала вона. В її голосі не було звинувачення, лише смуток.

— Так, маленька, — відповів Люціус, підходячи до неї і нахиляючись, щоб обійняти. — Але я повернуся. Я завжди повертаюся, чи не так?

Арнестія мовчки кивнула, її руки обхопили його шию. Адалінда підходила до них, її обличчя було спокійним, але в очах читалася тривога.

— Як довго тебе не буде? — запитала вона, дивлячись йому в очі.

— Не знаю, — чесно відповів Люціус. — Завдання небезпечне. Але я зроблю все, щоб повернутися якнайшвидше.

— Люціус, — її голос став тихішим, і вона торкнулася його руки. — Я розумію, що це твій обов’язок, але будь обережний. Ти потрібен нам.

Він простягнув руку і м'яко провів пальцями по її обличчю.

— Я знаю. І я завжди пам’ятаю про вас. Ви — моя сила.

Мербус, який стояв осторонь, підбіг і обійняв Люціуса за ногу.

— Тату, ти переможеш? — запитав він із серйозністю, яка не властива дітям.

Люціус усміхнувся і підняв хлопця на руки.

— Завжди, хлопче. Я завжди перемагаю. Але за однієї умови — ти маєш берегти маму і сестру, поки мене не буде.

Мербус кивнув, його маленьке обличчя було рішучим.

Люціус опустив його на землю, востаннє обійнявши всіх.

— Я піду зараз, поки ще є час на дорогу. Будьте обережні. І пам’ятайте, я завжди повертаюся.

Адалінда кивнула, стримуючи сльози, і проводила його до дверей. Люціус обернувся на порозі, ще раз глянувши на них.

— Я люблю вас, — сказав він просто, але в його голосі було більше, ніж слова.

Вони стояли, дивлячись йому вслід, поки його постать не розчинилася у вранішньому світлі.

Люціус наближався до масивних воріт цитаделі, за якими розпочиналася дорога в невідомість. Висока арка, прикрашена візерунками у вигляді мечів і крил, слугувала символом захисту і надії, але зараз її велич здавалася тьмяною. За воротами вже чекала група мисливців на демонів, які складали ядро їхньої експедиції.

Мисливці на демонів — це елітний загін, що спеціалізується на полюванні на демонів-одинаків або невеликі групи монстрів, які тероризували села й дороги. Кожен із них мав свої унікальні навички: стрільці, бійці, знавці пасток. Усі вони працювали разом із паладинами, виконуючи більш локальні завдання, тоді як лицарі небес готувалися до глобальних конфліктів, які могли вирішити долю всього світу.

Люціус уважно вдивлявся в групу мисливців. Їх було одинадцять: кожен із них мав на собі практичну, але міцну броню, а за поясами висіли різноманітні види зброї — від звичайних мечів до арбалетів і кинджалів, покритих символами, що запобігали впливу темної магії. Їхні обличчя були серйозними, без зайвих емоцій, і кожен виглядав так, ніби вже бачив жахи, про які інші могли лише здогадуватися.

Поряд стояли паладін Сейв і Холідей. Сейв виглядав спокійним, його срібні обладунки мерехтіли в ранковому світлі. Він спирався на свій двосічний меч, наче перевіряючи його вагу перед новою місією. Холідей, натомість, виглядав більш зануреним у свої думки, його погляд ковзав по мисливцях і їхньому спорядженню, оцінюючи, хто із них витримає битву, а хто ні.

Елей, який стояв поруч із ними, виглядав злегка розгубленим, але водночас хвилювання в його очах було помітним. Його броня виглядала новою, навіть блискучою, але це лише підкреслювало його недосвідченість. Він перебирав ремені на своєму обладунку, намагаючись приховати хвилювання.

Люціус, підійшовши до групи, поглянув на всіх присутніх і коротко привітався.

— Мисливці, паладіни, ми вирушаємо на завдання, яке не терпить зволікань. Храм святого Лейма знищений, а на його місці — лише хаос. Ми повинні знайти цих демонів і зупинити їх, поки вони не завдали більшої шкоди, — сказав він, його голос був спокійним, але рішучим.

Сейв підійшов до нього і поклав руку на плече.

— Люціусе, ти завжди в центрі подій. Але цього разу ми всі розуміємо, наскільки це небезпечно. Вони не просто вбили — вони осквернили святе місце. Ми маємо бути готові до всього.

Холідей, перервавши їхню розмову, додав:

— Я тут лише для того, щоб вивчити цей демонічного оленя. Якщо він справді існує, це може змінити всю нашу тактику. Але пам’ятайте, ми не можемо дозволити собі втратити когось із нас. Кожен із нас важливий для успіху.

Елей, зібравшись із силами, підняв руку.

— Я готовий до бою! Обіцяю, що не підведу! — його слова звучали щиро, але в голосі була помітна нервовість.

Люціус кивнув йому і звернувся до мисливців.

— Готовність — це головне. Ми йдемо в бій не для слави, а для захисту нашого світу. Всі розуміють, наскільки важлива ця місія?

Мисливці синхронно кивнули, їхні обличчя залишалися непроникними.

— Тоді вирушаємо, — сказав Люціус, повертаючись до воріт і відчиняючи їх.

Всі рушили вперед, залишаючи цитадель позаду. Починалася нова подорож, яка могла змінити хід історії.

1 Група, зібравшись біля воріт цитаделі, вирушила в напрямку земель Форлеону. Їхній шлях пролягав через густі ліси та кам’янисті рівнини, які з кожним кроком ставали все похмурішими. Перші промені сонця лише злегка пробивалися крізь хмари, надаючи місцевості моторошного вигляду.

Мисливці йшли компактною колоною, постійно тримаючи зброю напоготові. Їхній досвід дозволяв їм розпізнавати небезпеку навіть там, де для звичайної людини все здавалося спокійним. Вони мовчали, лише інколи кидаючи погляди на паладинів і Люціуса, які йшли попереду.

Люціус очолював загін. Він тримав свою голову високо, хоч і не міг позбутися думок про сім'ю. Його важкий меч висів за спиною, готовий до будь-якого раптового зіткнення. Поруч із ним ішов паладін Сейв, чий спокій і впевненість були зараз як ніколи важливими для підтримки бойового духу групи.