Читати книгу - "Ніщо з цього не правда, Ліса Джуелл"

"Так. Так, це так. Нам дуже пощастило. Більшість людей важко працюють, чи не так? Але не кожен може жити в такому будинку, як цей".

"Я люблю цей будинок".

"Дякую.

"Не тільки тому, що він гарний, що так і є. Але тому, що він такий домашній. А тому, що він такий домашній. Це не просто будинок з журналу. Це справжній дім. Він... дуже схожий на тебе". Говорячи це, Джозі проводить руками по кремовому мармуру робочої поверхні. "Моя квартира, - продовжує вона, - ніколи не відчувалася моєю квартирою. Я завжди відчувала, що вона належить Волтеру. Це все його меблі. Його речі. І, звісно, вона бюджетна, тому ми не можемо витрачати на неї гроші. Я дивлюся навколо і все, що я бачу - це речі інших людей. А Волтер не любить речі на стінах. Або безлад. Ти ж знаєш. Було б мрією, що здійснилася, мати таке місце, яке я могла б просто заповнити речами, які мені подобаються".

"А що тобі подобається?

"Ну, так, це половина проблеми. Я не знаю. Я дійсно не знаю. Я просто... збилась зі шляху. Або, насправді, я починаю розуміти, що у мене ніколи не було шляху в першу чергу. Я віддала своє життя Волтеру, коли була дитиною, і ніколи не давала собі шансу дізнатися, ким я була насправді".

Джозі випростовується, коли розуміє, що от-от заплаче. Вона дивиться на Алікс і посміхається так яскраво, як тільки може.

"Ще не пізно дізнатися", - каже Алікс. "Ходімо. Вона веде її до студії. "Почнемо прямо зараз".

Привіт! Я твій близнюк!

ОРИГІНАЛЬНИЙ СЕРІАЛ NETFLIX

На екрані відтворюється сцена, де молода жінка йде за старшим чоловіком до великого білого будинку.

На ній джинсова куртка.

Саундтреком до зображень є голос Джозі, взятий з подкасту Алікс Саммер. Текст на екрані читає:

Запис з подкасту Алікс Саммер, 4 липня 2019 року

"Вперше він запросив мене до себе додому, коли мені було шістнадцять, рівно через рік після нашого побачення в пабі на мій п'ятнадцятий день народження. Він сказав, що ми будемо їсти піцу і він віддасть мені мій подарунок. Я ніколи не була там раніше. Ми завжди зустрічалися на людях. Або в його Портакабіні в маєтку після того, як його команда роз'їжджалася по домівках. Ми просто цілувалися. Говорили. І я завжди знала, що в якийсь момент він захоче від мене більшого, і я чітко дала зрозуміти, що коли це станеться, все має бути ідеально. Тож він пив шампанське. У нього була музика. Закрив штори, запалив свічку. Він подарував мені обручку і попросив вийти за нього заміж. Я сказала "так". Звісно. Звичайно, я сказала "так". А потім, приблизно через дванадцять годин після того, як мені виповнилося шістнадцять років, він позбавив мене цноти".

П'ятниця, 5 липня

На порозі Алікс стоїть молодий чоловік. Алікс не одразу розуміє, хто це, а потім каже: "О! Гаррі! Привіт! Як справи?

Гаррі - син їхнього сусіда. Алікс знає його з дитинства, але зараз він дорослий, навчається на останньому курсі університету, і вона давно його не бачила.

"У мене все добре. А ти як?

"Непогано. Усе гаразд?

"Ну, ні. Я щойно повернувся, а мами немає вдома, і вона не повернеться до вечора. І у мене немає ключа. Вона сказала, що у тебе може бути запасний?

"О", - каже вона, обертаючись, щоб подивитися на консоль, де вона зберігає ключі сусідів. "Так, я думаю, що знаю, зачекай секунду".

Вона мацає шухляди в консолі, але їх там немає. "Заходь", - каже вона. "Заходь. Думаю, вони можуть бути на кухні.

Гаррі йде за нею через коридор і незграбно стоїть на вході до кухні, поки вона перебирає шухляди. Врешті-решт вона знаходить їх, у конверті з написаним на ньому ім'ям її сусіда. "Ага!" - тріумфально каже вона. "Ось вони. Думаю, тобі було близько десяти років, коли вона дала їх нам. Це було, коли ти поїхав у свою американську подорож. Пам'ятаєш?

"Ха", - каже Гаррі, беручи конверт з її простягнутої руки. Так, пам’ятаю. І дякую тобі".

"Зовсім не хвилюйся". Вона веде його назад у коридор, а потім, перед тим, як вони підійшли до дверей, вона щось згадує. "О, Гаррі. До речі. Ви з братом ходили до школи Квінз Парк, чи не так?

"Так, ми ходили.

"А скільки тобі років?

"Мені двадцять один.

"Ти пам'ятаєш двох сестер зі своєї школи - Ерін і Роксі Фейр?

Вона уважно вивчає його обличчя, поки він формує свою відповідь. "О, чорт, так. Безумовно, пам'ятаю", - каже він із кривою посмішкою. Роксі була на моєму курсі. Вона була божевільною".

"Божевільною?

"Так. Страшно до усрачки.

"О, це цікаво. Яким чином?

"Просто страшно. Ну, знаєш. Жорстока. Агресивна". Гаррі крутить головою і дивиться на неї. Зачекай, - каже він, - ти її знаєш?

"Ні. Ні, я ніколи її не зустрічала. Але я знаю її матір".

"Так.

"Очевидно, Роксі пішла з дому, коли їй було шістнадцять".

Гаррі кидає на неї ще один погляд. "Пішла? Чи втекла?

"Втекла? Чому ти так кажеш?

Не знаю. Про неї ходило багато чуток. Про них обох. Про їхнє домашнє життя. Типу, темні справи.

"Як...?

Не знаю. Жорстоке поводження, напевно? Старша, Ерін. Вона була такою дивною. Буквально найдивніша людина, яку я коли-небудь зустрічав. Я ніколи з нею не розмовляв, але бачив її поруч, з такими темно-карими очима, і вона була така худа. Знаєш, мабуть, вона ніколи не їла тверду їжу. Це те, що я чув. Ніколи в житті. Тільки м'яку їжу". Він перекидає конверт з однієї руки в іншу, а потім дивиться на Алікс. "Що ж, дякую за ключі. Я поверну їх тобі пізніше. На випадок, якщо вони нам знову знадобляться через одинадцять років. До побачення".

"Так", - каже Алікс, зачиняючи двері, коли він