Читати книгу - "Алтин-толобас"

Але варто було Ніколасу подумки вимовити ці крамольні слова, й він одразу втягнув голову в плечі. Приверзлося, ніби всі вісім поколінь російських Фандоріних на чолі з самим Корнеліусом суворо дивляться на свого нікчемного нащадка і презирливо хитають головами — вусатими, бородатими або ж прикрашеними бакенбардами: «Стидайся, Ніколасе Фандорін. Не смій розводитися так про свою вітчизну. Нема нічого ганебнішого зради й легкодухості».

Радник заворушив м'ясистими губами й роззявив було рота, та магістр перебив його щонайнечемніше:

— Я знаю заздалегідь усе, що ви мені скажете. Що тут не Британія і не Європа. Що міліція не буде мене захищати від цього ковбоя-очкарика і не буде шукати мій кейс, тому що це нікому не потрібно. Що тур джунглі. Що росіяни — нецивілізована нація, котра не має уявлення про права особистості, про людську гідність, про законність. Що все тут роз'їдено корупцією. Гаразд! Я не суперечу! Так усе і є! — Він розпаливсятак, що вдарив кулаком по товстому шкіряному підлокітнику. — Але саме цим я і скористаюся. Міліція не буде шукати пропажу, тому що в неї нема стимулу? Я дам їй стимул! Я оголошу нагороду за повернення листа й ноутбука. Десять, ні, двадцять тисяч фунтів. П'ятдесят! Знадобиться — сто! Я закладу квартиру, я візьму в банку позику, але я поверну нашу сімейну реліквію! Як ви гадаєте, містере Пампкін, додасться завзяття в суперінтенданта кримінальної поліції, чи як він тут у них називається, коли я пообіцяю премію в 100 тисяч фунтів?

Радник з безпеки, здається, теж починав злитися. Зсунув кудлаті брови, неприязно примружився і сказав:

— Перше. Я аж ніяк не вважаю, що росіяни — нецивілізована нація. Росіяни такі, якими вони й мають бути, якщо брати до уваги умови, в котрих вони виховуються й існують. Тут інший моральний клімат, сер Ніколас, більш жорсткий і суворий, ніж наш. У нас людині значно простіше вирости порядною, законослухняною, толерантною й політично коректною. Чи велика заслуга бути порядним, якщо тобі з дитинства гарантовані гамбурґер, дах над головою й захист прав особистості? Бути цивілізованою людиною в Росії набагато важче — це вже цивілізованість справжня, чесно зароблена, а не спадкоємна, як у нас із вами. За сто чи сто п'ятдесят років пристойного життя на нашій британській шкурі наріс культурний шар, який благопристойно прикрив первісну шерсть. Але не дуже тіштеся щодо європейської цивілізованості. Культурний шар — якщо він дістався без зусиль, за самою тільки географічною вдячливістю — тримається доти, доки не подме сильний вітер. Повірте мені, я всякого повидав на своєму віку. У разі справжньої небезпеки так звана цивілізована людина за лічені секунди повертається до первісного стану — щоб вижити, дряпається нігтями й кусається не гірше за будь-якого росіянина.

Було видно, що Лоуренса Пампкіна вразили в болюче місце. Радник побагровів, роздувся, з рота вилітали крапельки слини. Така гарячність мимоволі викликала повагу. До того ж Фандорін згадав, що писали газети про катастрофу порома «Християнія»: про бійку за рятувальні жилети, про те, як політкоректні британці, шведи й данці спихали з плотиків тих, хто слабкіші.

Та екстремальна ситуація — це особливий випадок, хотів заперечити магістр. Людина не може ручатися, як вона поведеться перед лицем смертельної небезпеки. Тут прориваються інстинкти, а цивілізованість виявляється в повсякденному функціонуванні суспільства. Чи можна росіян назвати цивілізованою нацією, якщо вони кусаються і дряпаються кожного божого дня, з будь-якого приводу й зовсім без нього?

Аргумент був вагомим, але радник, виявляється, ще не договорив.

— І друге. Ваша ідея про премію не така вже й погана, якщо вам настільки дорогим є цей папірець. Суперінтендантів тут немає, але на Петровці, 38 розташований міський карний розшук, а в нього є начальник, полковник Нехватайло. І я навіть міг би вас із ним звести. — Тут Пампкін вжив граматичну форму, що іменується в англійській граматиці «нереальним станом», із чого випливало, що зводити Ніколаса з містером Нехватайлом той не збирається. — За однієї умови: якби на вас не полювали. Послухайте, Фандорін, зараз не до аристократичних сантиментів. Папірець, якщо навіть йому триста років, — усе одно не більше ніж папірець. Ви розводитеся про нащадків, які вас не простять. А якщо ви затримаєтеся в Москві, у вас не буде ніяких нащадків, ви не встигнете їх завести. Урветься ваш розпрекрасний рід, нікому буде хизуватися фамільними реліквіями. Утікайте звідси, юначе, давайте дьору, вшивайтеся (дипломат продовжив синонімічний ряд іще більш енергійними дієсловами, що змусили магістра зіщулитися). І чим скоріше, тим краще.

— Ні, — відрубав Ніколас і відчув, що пишається власною впертістю. Сонм Фандоріних, до яких приєдналися ще й численні фон Дорни, схвально закивав йому: «Так тримати, хлопче. Спочатку честь, а решта — потім».

— Тоді ось що. — Містер Пампкін перейшов на офіційний тон. — Ви британський підданий, якому загрожує явна й безсумнівна небезпека. Згідно з інструкцією, в такому разі я маю право навіть всупереч вашій волі вжити заходів, які забезпечать вашу безпеку. Тим паче у вас нема документів, і вашу особу треба ще встановити. Я затримую вас до завтра на території посольства, а вранці вирушите до Лондона. Можете потім скаржитися в інстанції на перевищення влади.

Зразу було видно, що цей серйозний джентльмен слів на вітер не кидає. Зараз натисне кнопку на столі, викличе охорону — і все, прощай, Москва, а разом з нею і заповіт Корнеліуса фон Дорна.

Фандорін зітхнув, потер лоба, винувато розвів руками:

— Прошу вибачити мою істерику. Це нерви — дуже вже багато чого на мене сьогодні звалилося. Звичайно, сер, ви маєте рацію. Лишатися в Москві безглуздо й безвідповідально. Та й сенсу немає. Оголосити нагороду за повернення документа я ж можу й із Лондона. Маю надію, ви зв'яжете мене з потрібними людьми?

Радник запитливо подивився магістру в ясні очі й, здається, повірив.

— Отож-то. Авжеж зв'яжу. А згодом неодмінно з'ясую, хто — як тут кажуть — вас замовив. І тоді буде зрозуміло, чи треба вам їхати в Гімалаї… Нічого, — містер Пампкін підбадьорливо торкнувся ліктя молодика й вимовив по-російськи, — перемелется, мука будет. А також утро вечера мудренее. Відпочивайте. Я скажу, щоб вам принесли зубну щітку і свіжу білизну, дам котрусь із своїх сорочок. У комірі буде завелика, а манжети, напевно, не дістануть вам і до ліктя, але все-таки ліпше, ніж ваше рам'я.

— Дякую вам за ласку, — розчулено всміхнувся Ніколас. — А де тут у вас туалет?