Читати книгу - "Зорі, що купаються у річці"

— Гелю, — дорікнула Соня. — Могла б про це мені сказати, то я б приїхала завтра.

— Ні! Ні! Ні і ще раз ні! Якщо ти захотіла зустрітися саме сьогодні, то виходить так треба. Та ти не бійся, будуть усі свої. Чоловік запросив свого найліпшого друга, а я свою подругу з чоловіком. І все!

— Я без подарунка, мені незручно, — Софійка вже ладна була піти звідси, але Галя притримала її за руку.

— Взагалі, ми свято будемо відмічати завтра вдома, а сьогодні так, прелюдія. А ось і мій любий, — Галя повернулася лицем до входу.

Софійка окаменіла. До столика наближався чоловік Галі, а поруч з ним йшов, посміхаючись до Соні, Стас!

— Вибач, я піду, — Соня підхопилася з місця, схопила свою сумочку, але було вже запізно. Прохід їй перегородив Стас.

— Куди зібралася? — запитав він, нахабно посміхаючись. — Я так чекав такої слушної нагоди.

— Відійди, — попрохала Софійка, дивлячись йому прямо в вічі.

— Соню, ну досить, — Галя схопила Софійку за руку та силоміць потягла на місце. — Сідай. Чого ти підхопилася, як навіжена? Ну село та й годі!

Соня принишкла. Нехай буде, що має бути. Вона приїхала не на побачення з цим покидьком, а у справах до Галі. І від того, як поведеться подруга, залежало життя дідуся та її майбутнє. То ж доведеться набратися сил та витримки на цей вечір. Тепер треба лише дочекатися слушної миті, щоб переговорити з подругою.

Софійка бачила, як Стас стежить за кожним її рухом і від того почувалася ніяково. Він намагався услуговувати за Сонею, пропонував випити. Вона категорично відмовилася. Коли хлопці встали з-за столу та пішли палити, Соня вирішила не гаяти часу.

— Гелю, — почала вона одразу. — Ти знаєш, що у мене горе?

— Чула, що твій хлопець тебе покинув.

— По-перше, мене ніхто не кидав, просто він зараз не може приїхати. По-друге, я не про те. У мене дід Андрій захворів. Тяжко. У нього інсульт.

— Чула, — відповіла Галя, відпиваючи з бокалу червоне вино.

У Софійки палали щоки. Вона не вміла просити, тому на мить слова каменем застрягли в горлі. Тоді дівчина взяла бокал з шампанським та залпом випила. Напій був прохолодним та приємним на смак. Соні полегшало, бо утамувала спрагу.

— Я вже два рази викликала лікаря з міста, — продовжила Софійка, відчуваючи, як приємне тепло розтеклося по всьому тілу. — Він дав мені надію, але дідусеві потрібне лікування… Налий мені ще шампанського.

— О! Це вже по-нашому, — Галя задоволено посміхнулася та наповнила бокал. — Тобі б, Соню, зачіску трохи змінити. Волосся у тебе розкішне, але одразу видно, що ти з села.

— А я й не стидаюся того, — відказала Соня, перехиливши й другий бокал. — Так ось, — продовжила вона, відчувши себе більш розкутою. — Не буду критися, я вже позичила гроші під свою зарплатню та дідусеву пенсію, але мені ще потрібні гроші. Ось я й згадала про тебе. Гелю, люба, виручай, бо більше нікому.

— Тепер зрозуміло, чому ти приїхала, — протягла Галя.

Соня пильно вдивлялася в вираз обличчя подруги, але воно нічого не говорило. Галя зробила паузу.

— Розумієш, Соню, у бізнесі, якщо хочеш щось мати, то ніколи немає вільних коштів. Якщо з’являються гроші, то їх одразу треба вкладати у справу. Інакше не можна. Збанкрутуєш одразу!

— То ти мені… відмовляєш? — у Соні похололо у грудях від поганого передчуття.

— Зараз, якщо ти чула, почалася криза. Вона не пройшла повз нас. Бажаючих відпочити за кордоном все менше й менше. Всі хочуть дешевше та краще відпочити. Іноді доводиться працювати собі на збиток. Я не кажу, що це буває завжди, але неприємності трапляються.

— Допоможи мені, — Соня благаюче подивилася в очі подрузі. — Я прошу тебе перший раз й останній. Я буду працювати та віддавати тобі борг. Я обов’язково поверну тобі гроші, але не одразу, поступово. Восени будуть їздити по селах закуповувати картоплю, я продам її майже всю, а виручені гроші тобі одразу ж привезу…

— Соню, річ не в тому, що буде восени. Нам треба вижити зараз, доки йде сезон відпочинку. А щоб щось заробити, треба вкласти. Як ти не розумієш?!

— Розумію, — тихим голосом відповіла Соня. — Мені нікуди звернутися за допомогою.

— А Стас?

— Що Стас?

— Він пропонував тобі свою допомогу. Чому ти відмовилася?

— Виходить, ти все знаєш, — похитала головою Соня.

— Не все, звичайно, — Галя хитро примружила очі. — Але дещо мені відомо. Та ти знаєш, скільки дівиць за ним упадає? Він гарний, високий, а головне — багатий! За його товстеньким гаманцем кожна побіжить, а ти… На що ти сподіваєшся? Кого чекаєш?

Софійка налила собі шампанського, випила ще.

— Сашка, — відповіла вона. — Я чекаю свого коханого.

— То-то ж бо й воно, що свого коханого! А він покинув тебе та, напевне, вже давно забув, як тебе звати.

— Ні, — похитала головою Соня. — Кохання не вмирає, бо воно вічне. Та чи тобі це зрозуміти?

— Куди ж бо мені зрозуміти! — пхикнула Галя. — Я знаю напевне, що коханням ситий не будеш. Дарма, що у мене чоловік набагато старший, дарма, що не гарний на вроду, але я завжди й гарно вдягнена, і добре взута. І в холодильнику у мене миші не вішаються. А що з твого кохання? Що ти маєш від нього?

— Що я маю? — Соня зневажливо подивилася на Галю. — Маю надію. Сподівання. Чекання. Життєві сили. Я маю те, чого не маєш ти.

— Маячня! — махнула рукою Галя.

В цей час повернулися чоловіки. Стас запросив Софійку на танець. Дівчині не хотілося більше розмовляти з Галею, бо було видно, що вони не порозумілися, тому Соня погодилася.

Софійка була від нього так близько, що Стас знову відчув її п'янкий запах. Чим пахло її волосся, що так приємно лоскотало щоку? М’ятою? Вишневим цвітом? Вранішньою свіжістю чи стиглими яблуками? Він мав змогу торкатися її' руки. Вона була ніжною, теплою та м’якою, як у дитини. Друга його рука тримала Соню за талію і Стас вперше відчув, яке у неї пружне тіло. Від усього цього у нього крутилося у голові й на мить йому здалося, що він вперше у житті закохався.

— Соню, — прошепотів Стас. — Ходімо зі мною.

— Облиш, Стасе, — сказала вона, дивлячись кудись повз нього. — Не гай на мене часу.

— Поїхали до мене. Хочеш, я тебе познайомлю зі своїми батьками? Я скажу, що ти — моя наречена, і це буде правда. Можливо, перша правда у моєму житті.

— Не треба. Я нічого від тебе не хочу. Потанцювали та й досить.