Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Українські казки 📚 - Українською

Читати книгу - "Українські казки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українські казки" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 37
Перейти на сторінку:
царів син до лісника, а лісник зрозумів, у чому справа, і випустив зайчика надвір. А зайчик заховався в капусту.

Царів син каже:

— У вас є такий зайчик, що розуміє все, як людина. Я візьму його у вас.

— У мене був такий зайчик, але я випустив його надвір, і він утік, — сказав лісник.

Вийшли вони надвір, шукають. А зайчик не втерпів і почав гризти капусту. Царів син це почув і впіймав його. Приніс він зайчика додому і нікуди не відпускає від себе. Куди йде царів син — усе на руках зайчика тримає.

Довго жив зайчик у царя. Одного разу взяв його царів син на прогулянку в ліс. І трапився їм дорогою мисливець, тато дівчинки, що перекинулася на зайчика. А з мисливцем було три пси. Зайчик як побачив мисливця, відразу побіг до нього, і собак не злякався. Скочив йому на руки — упізнав заєць тата. Царський син кличе зайчика до себе, а той не йде. Став тоді царський син із мисливцем сваритися.

— Це мій зайчик, — каже царський син.

— Ні, це моя дочка, — каже мисливець.

І розказав мисливець царському синові, як його дочка напилася чарівної води і перекинулася на зайця. А царів син каже:

— Пусти його на землю. Як піде до тебе, то візьмеш ти, а як до мене, то я.

Мисливець пустив зайчика на землю, а той знову скочив йому на руки. Узяв тоді мисливець зайця й вирішив напоїти з річечки, про яку баба-ворожка казала. Напився зайчик і знову став дівчинкою. І була вона вже набагато старшою, ніж тоді, коли перекинулася на зайця.

Привів мисливець дочку додому і робить свято на честь того, що знайшлася дочка. Запросив він багато людей. Прийшов і царів син.

А дівчина була дуже гарна. Як побачив її царський син, то зразу полюбив. Посадив їх хазяїн за столом поруч. А царів син хотів пересвідчитись, чи то вона була зайцем.

— Чого ти найбільше боїшся? — питає він.

— Собаки, — засміялася дівчина.

— А кого найбільше любиш?

— Тата.

Тоді царів син і повірив, що то вона була зайчиком.

І вирішив він узяти дівчину за дружину. Прийшов до царя та й каже:

— Тату, я хочу одружитися з тією дівчиною, що була в нас зайцем. Як не візьму її за дружину, то ніколи вже женитися не буду.

Цар дозволив, і зробили весілля. І живуть вони, може, й сьогодні.

Покотигорошок

Були собі три брати: Розбийскала, Перевернигора і Покотигорошок. Пішли вони всі три на полювання. Йшли собі, скільки йшли, та все лісом, і надибали хатку. Ніхто в тій хатці не живе, двері побиті, піч повалена. Покотигорошок каже:

— Браття, а давайте будемо тут жити.

Узялися вони до роботи і все в хатці полагодили.

— А тепер давайте, хлопці, підемо на полювання, — каже Покотигорошок.

Пішли вони всі разом, вбили зо два зайці. А на другий день встають рано, і каже Покотигорошок:

— Давайте зробимо так: хай двоє йдуть на полювання, а один лишається варити їсти.

І лишився варити їсти Розбийскала. Наварив він їсти, прибрав у хаті й ліг собі спочивати. Коли приходить до їхньої хати дід Кокоть — борода на локоть, сам на п'ядь, борода на дві.

— Відчини двері!

Розбийскала відчинив.

— Пересади через поріг!

Розбийскала пересадив.

— Давай їсти!

— Нема що.

— Як немає? Ти наварив, давай їсти.

А Розбийскала не дає.

— То йдемо на Залізний тік боротися, — каже дід Кокоть.

Приходять вони на Залізний тік і починають боротися. Розбийскала діда сюди — не може кинути. Він діда туди — не може кинути! А дід ним як замахне! Та як кине об землю!

Та ловить Розбийскалу за крижі, здирає пас із крижів, натирає обдерте місце землею і йде до хати. Усе з горшків повиїдав, горшки поперевертав і пішов геть.

Зайшов до хати Розбийскала, почав удруге їсти варити. Прийшли брати з полювання.

— Зварив їсти?

— Зварив.

— То давай.

Розбийскала дістав їжу з печі, подає братам, а Покотигорошок питає:

— Чого воно таке гаряче? Ти не міг раніше зварити?

А Розбийскала не признається, що з ним сталося.

Наїлися вони, полягали спати. А рано Перевернигора каже:

— Я лишаюся, а ви йдіть на полювання.

Пішли брати, а він нарубав дров, наварив м'яса, позамітав у хаті, ліг собі на лавку та й лежить. Коли чує, щось у двері гупає. А то дід Кокоть — борода на локоть, сам на п'ядь, борода на дві. Кричить йому дід:

— Відчини двері!

Перевернигора відчинив.

— Пересади через поріг!

Перевернигора пересадив.

— Давай їсти!

— Нема.

— Як нема?! Пішли на Залізний тік боротися.

Пішли вони на Залізний тік. Махнув Перевернигора дідом в один бік — не може кинути, махнув у другий бік — не може. А дід ним як замахне та як гепне об землю! Та здирає Перевернигорі із крижів пас шкіри, натирає обдерте місце землею і лишає його там. А сам пішов у хату, усе поз'їдав, горшки поперевертав і пішов геть.

Прийшов Перевернигора, помив горшки і зварив новий обід. Приходять із полювання брати, дає він їм їсти. А їжа гаряча, як і вчора. Та Перевернигора не признається, що з ним сталося.

Лягли вони спочивати. Рано встають, і Покотигорошок каже:

— Ви йдіть на полювання, а я лишаюся дома.

Наварив він їсти, позамітав у хаті, ліг та й лежить. Коли чує, щось гупає у двері.

— Відчини!

— Відчини собі, як хочеш.

Відчинило воно двері.

— Пересади через поріг!

— Перелазь собі.

Перелізло воно через поріг. А то дід Кокоть — борода на локоть, сам на п'ядь, борода на дві.

— Давай їсти!

— Нема.

— Дай хоч покуштувати.

— Нема.

— Дай хоч понюхати.

— Нема.

— То йдемо на Залізний тік боротися, — каже дід Кокоть.

— Ідемо, — каже Покотигорошок.

Бере Покотигорошок сокиру, витісує собі клин. Бере той клин, сокиру і йде за дідом на Залізний тік боротися.

Як дід Кокоть Покотигорошком гепне, той аж на коліно впав. Як замахне Покотигорошок дідом, той аж по кісточки заліз у землю. Ловить він діда за бороду, веде до пенька, розколює той пеньок, закладає туди бороду, забиває клина і залишає діда, припнутого до пенька. А сам іде додому. Прийшов, ліг собі на лавку й лежить.

Брати приходять із полювання, приносять по зайцеві й питають Покотигорошка:

— Чи ти що варив?

— Варив.

— То давай.

Дає він їм їсти, і не таке гаряче, як вони йому давали. З'їли брати обід та й питають Покотигорошка:

1 ... 22 23 24 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українські казки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українські казки"