Читати книгу - "Марсіянин"

Ну, добре. Не лише я збирав їх. Ми з Фоґелем разом це робили. леле. як же нас тренували для цього. Спочатку ми витратили цілий тиждень для навчання збиранню сонячних панелей. А потім тренувались іще, коли керівництво вважало. що у нас з’явився вільний час. Якби ми неправильно зібрали або пошкодили стільники, Габ не зміг би виробляти електрику, а це - кінець для місії.

Мабуть вам цікаво, що робила решта команди. Вони споруджували Габ. Пам’ятайте, усе у моєму славному королівстві з’явилось у коробках. Ми повинні були зібрати усе першого і другого Сола.

Кожний сонячний стільник розташований на легких ґратах, які тримають його під кутом 14 градусів. Це стосується максимізації сонячної енергії. Хай там як, а знімання сонячних стільників було легким. Відтак треба було зібрати їх на ровері.

Я думав зняти ємність для зразків каміння. Це просто велика брезентова торба, причеплена до даху. Замала, щоб тримати сонячні панелі. Після роздумів, я вирішив залишити її там, вважаючи, що вона буде хорошою подушкою.

Стільники склались у стоси легко (їх такими і зробили, щоб транспортувати на Марс), і два стоси вдало помістились на даху. Вони звисали зліва і справа, але я не збирався їхати через тунель, тому це не страшно.

Після ще деякого розкрадання матеріалів для надзвичайних ситуацій у Габі, я зробив ремені, якими прив’язав стільники. На ровері були зовнішні ручки спереду і ззаду. Це щоб легше було вантажити каміння на дах. Вони спрацювали як досконалі кітви для ременів.

Я ступив убік і помилувався своєю працею. Агов, я це заслужив. Ще не полудень, а я все зробив.

Вернувся у Габ, пообідав і решту Солу працював довкола рослин. Минуло 39 Солів відколи я посадив картоплю (що у земних днях близько 40), і вже час збирати врожай і знову садити.

Вона виросла навіть кращою ніж я очікував. На Марсі немає комах, паразитів чи грибків, які б заважали рости, а Габ підтримує досконалу для росту температуру і вологість увесь час.

Бульби були меншими ніж ті, які ви звичайно їсте, та це нічого. Мені лише потрібно було знову їх посадити.

Я їх викопав, але так, щоб не пошкодити стебла. Потім порізав на маленькі шматочки з вічком на кожному і пересадив у нову землю. Якщо вони ростимуть так само добре, то я зможу протриматись тут досить довго.

Після довгої фізичної праці я заробив відпочинок. Покопирсавшись сьогодні у комп’ютера Джогансен, я знайшов нескінченні поклади електронних книжок. Схоже, вона велика прихильниця Аґати Крісті. Бітлз, Крісті… гадаю, Джогансен - англофіль чи щось на зразок.

Пригадую, мені подобався телевізійний серіал про Еркюля Пуаро, коли я був дитиною. Почну з “Загадкової справи у Стайлз”. Здається, це перша книжка.

Настав час (лиховісне музичне крещендо) для місії!

НАСА звикло називати свої місії на честь різних богів і подібного, хіба і я так не можу? Відтепер, місії експериментів з роверами будуть місіями Сіріус. Розумієте? Собаки? Ну, якщо і ні, до біса вас.(прим. перекладача: В грецькій міфології Сіріус став собакою Оріона (або Ікарія))

Завтра буде Сіріус 1.

Завдання: маючи на початку повністю заряджені батареї і сонячні панелі на даху, їхати скільки вистачить електрики і визначити подолану відстань.

Я не ідіот. Я не поїду навпростець геть від Габу. Їздитиму півкілометровими відтинками туди-сюди. Так я завжди зможу повернутись додому пішки.

Сьогодні вночі я заряджу обидві батареї, щоб бути готовим для невеличкого випробування завтра. Сподіваюсь на 3 ½ години їзди, тому знадобляться свіжі фільтри СО2. А через те, що буде вимкнене опалення, вдягну три шари одягу.

Сіріус 1 виконано!

Точніше, Сіріус 1 було припинено через 1 годину. Гадаю, ви б назвали це “провалом”, та я надаю перевагу термінові “отримання досвіду.”

Спочатку все було добре. Я доїхав до гарного плаского місця за кілометр від Габу, а потім почав їздити вперед і назад по 500 м відтинкові.

Я швидко зрозумів, що тест буде поганенький. Через кілька кіл я утрамбував ґрунт так, що отримав твердий шлях. Хороший, твердий гостинець, який забезпечує надзвичайно високу енергоефективність. У довгій подорожі нічого такого не буде.

Тому я змінив план. Їздив несистемно навколо, але лишаючись в межах кілометру від Габу. Це ближчий до дійсності тест.

Коли минула година, все почав охоплювати холод. Тобто, СПРАВЖНІЙ ХОЛОД.

Ровери завжди холодні відразу, як ви залазите у них. Але якщо опалення не вимкнене, то всередині швидко тепліє. Я очікував, що буде холодно, але святий Боже!

Деякий час я терпів. Тепло мого тіла і три шари одягу тримали мене в теплі, а у ровера добра ізоляція. Тепло, яке випромінювало моє тіло, нагрівало лише середину ровера. Але бездоганної ізоляції не існує, тому тепло втрачалось, а я мерз і мерз.

Через годину я дзвенів зубами, а тіло задубіло. Досить значить досить. У такий спосіб довгої подорожі не вийде. Випробування завершено.

Увімкнувши обігрівач, я поїхав напрямки до Габу.

Коли дістався додому, я деякий час лаявся. Усі мої безцінні плани накрилися термодинамікою. Чорти б тебе узяли, Ентропіє!

Я у безвихідному становищі. Клятий обігрівач з’їдатиме половину заряду батареї щодня. Можна притлумити його, гадаю. Буде трохи холодно, та не мороз