Читати книгу - "Калькуляція зірок"

— Бачиш, мені не потрібно було бути там. — Коли я відчинила двері духовки, тепло від неї кинулось мені в обличчя. Чотириста п'ятдесят градусів. Це було прохолодніше, ніж повітря, яке вдарило по Вашингтону.

— Ну, мені довелося продемонструвати свої думки щодо деяких його запитань. — Натаніель відміряв порції джину у глечик. — Але у нього достатньо розуміння ракетної зброї з військової точки зору, щоб зрозуміти, що переміщення астероїда було б неможливим, враховуючи сучасний рівень радянської технології.

— Дякувати Богу. — Я порухала фольгу на тальяріні, щоб сир підрум’янився, а потім закрила двері духовки. — А як щодо погоди?

— Сьогодні погода була чудовою.

— Ти знаєш, що я маю на увазі.

— Я згоден. І це актуально. Важко переконати людей, що катастрофічні зміни погоди прийдуть в такий хороший день. — Пляшка з вермутом стояла на прилавку поруч. — Крім того, це не має "військового значення", тому він не відчував актуальності цього питання.

— Основна частина звіту була про це! — Я мала би піти з ним. Наступного разу. Наступного разу мені доведеться піти. — Отож… чи ти бачив президента? Розказуй, що було далі?

Він знизав плечима і схопив лід із морозилки.

— Я намагаюсь. Ейзенхауер заявив, що намагатиметься прискорити обговорення, але без радянської загрози терміновості немає. Виконуючий обов'язки президента Браннан, зрозуміло, зайнятий відновленням уряду США.

— Тьфу. — Я стояла з долонями на стегнах і ще більше ненавиділа себе за цю ранкову брехню. Але якби я була там — що б це змінило? Чи справді генерал Ейзенхауер послухав би дівчину, яка розповідає про математику та погоду? Може, заради мого батька він, можливо, дав би мені виговоритися, але я сумнівалася, що міг почути. — Я рада, що вже попросила подвійний, тому що якщо вони не планують…

— Я знаю. — Він опустив важіль пристрою для розколювання льоду з такою силою, що шматок вистрибнув і покотився по підлозі. — Але один крок за раз. Вони не збираються атакувати Радянський Союз, що було б набагато гірше.

Не було б. Просто був би швидший кінець.

ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯ. ГРІМ З ЄВРОПИ

Норвегія заявляє, що забруднені повітряні маси з-за кордону це проблема

Автор Джон Джон Лі

Осло, Норвегія, 3 квітня 1952 р. — Зростання європейської стурбованості забрудненням повітря, що виникло в результаті удару метеорита минулого місяця, знайшло своє вираження в Норвегії цього тижня, коли провідний вчений заявив: "Наша прісноводна риба та наші ліси будуть знищені, якщо ці події безконтрольно продовжаться."

Після того славного тижня розрахунків моє життя повернулося до добровольчої роботи в лікарні, поки ми чекали на виклик від президента. Пройшов місяць з того дня, коли ударив Метеорит, знову приземлився один із щоденних літаків з біженцями. Ви могли б подумати, що вони закінчаться в певний момент, але їх ставало все більше. Люди, які пережили початкове спустошення, трималися, поки їм не ставало зрозуміло, що інфраструктура не відновиться так швидко.

Я чекала у тіні одного з наших полотняних наметів, коли літак нарешті зупинився. Чоловіки в уніформі підвели сходи до літака, а лікарі та медсестри чекали у готовності. Зараз у нас була відлагоджена система.

Двері відчинилися, і вийшов перший з біженців, худий, як граблі. І чорний. Я вдихнула і, автоматично повернувшись, пошукала Міртл. За весь місяць це був перший негр, який зійшов з одного з літаків біженців.

Вона повернулася до літака, викладаючи пов’язки на стіл.

— Міртл? — За мною почувся гомін від несподіванки між лікарів та медсестер.

— Гм? — Вона глянула через плече. Її коліна зігнулися, але вона вхопилася за стіл.

— О, Боже. Слава Богу, це спрацювало. Дякую тобі, Боже, за твою милість.

Коли я повернулася назад, по сходах спускалася лінія чорношкірих чоловіків, жінок та дітей. Були замішані і білі люди, і ми бачили, як біженці продовжували плакати. Перший, останній. Чорні люди були останніми, кого пустили в літак.

Коли вони наблизилися, їх стан було легше розрізнити. Важко, так. Але шкіра також була покрита крихітними рожевими болячками. Хтось застогнав — це могла бути я. Раніше ми бачили болячки від кислотних дощів, але пошкодження були помітнішими на більш темній шкірі.

Я похитнулася і взяла лоток з паперовими стаканчиками вітамінів. Гідратація. Хтось ще стояв з бутербродами. Озирнувшись на Міртл, я сказала:

— Отже Євген нарешті вмовив когось змінити місце рятувальних місій, так?

— Ні. — Усмішка на її обличчі згасла. — Ні. Ми використали ваш літак, щоб скидати листівки на чорні мікрорайони, розповідаючи, куди їм слід іти, щоб їх забрали літаками біженців. Але вони зараз тут, і їх буде більше, і ми будемо дякувати Богові за це.

Вона взяла пакет з тампонів і приготувалася зустріти хвилю, що надходила.

Через два тижні я мала достатньо можливостей відчути свою провину за першу зустріч з проблемою клімату, на літаку. Отже, відчуваючи повну відсутність парашута, я полетіла з Натаніелем на зустріч з президентом і його штатом, деякими членами кабінету та півдесятком інших чоловіків, які служили добру, виконуючи свої функції.

Я намагалася зосередитись на мирських деталях, щоб подолати страх. Наприклад, хто б не прикрасив цей конференц-зал, він дуже сильно хотів замаскувати той факт, що це був підземний бункер. Обшиті деревом стіни та зелений килим означали лісову галявину. Штори висіли над штучними вікнами, які з іншого боку освітлювались теплим золотистим світлом.

Я притиснула до грудей портфоліо паперів і пішла за Натаніелем до кімнати. Чоловіки