Читати книгу - "Дорогами Маклая"

— Керуючий міністерством зважився виправити резолюцію генерал-адмірала?

— Це тільки підтверджує, що рескрипт Олександра II існував і був довготривалий. Ось запис у щоденнику Шестакова, зроблений 6 листопада 1882 року, тобто через дев'ять місяців: «Домовившись з Маклаєм, звелів написати корвету «Скобелеву» вирушити в Сідней і бути там наприкінці березня, взяти Маклая, йти з ним на Адміралтейські острови, в бухту Астролябії й на острови Пелью, де зустрітися з «Африкою», передати їй Маклая, а самому прямувати до Копитова. «Африке» бути в березні на Пелью, взяти там Маклая, оглянути Пелью, Адміралтейські острови й берег Маклая, а далі, висадивши самого мандрівника в Торресовій протоці, йти в Росію». З цього випливає, що Маклай, як і» 1873 року на кліпері «Изумруд», і цього разу під час подорожі на російських суднах був не тільки на повному флотському забезпеченні, а ще й мав виключно в своєму розпорядженні військові кораблі, чого в історії російського флоту ніколи ні до того, ні потім не бувало.

— А морські подорожі Айвазовського?

— Айвазовський мав чин адмірала. Ну так ось. У програмі закордонних плавань на 1883 рік, яка складалася й була затверджена всередині 1882 року, ніякого заходження російських кораблів в Австралію і на острови Меланезії не планувалось. Нещодавно перебудований гвинтовий корвет «Скобелев», який раніше називався «Витязем», готувався відпливти з Одеси на Далекий Схід, де знову повинен був стати флагманським кораблем Тихоокеанської ескадри замість застарілого крейсера «Африка». Але, закінчивши свої справи в Росії, Маклай в кінці 1882 року вирішує повернутися до Австралії і 2 листопада на аудієнції в Олександра III в Гатчині просить царя відправити його саме на «Скобелеві» в Сідней з попереднім заходженням на берег Маклая та деякі меланезійські острови. Що відповів цар, точно невідомо, але ніякого письмового розпорядження Морському міністерству він не давав, бо Шестаков послався б на нього. А усні накази в таких питаннях взагалі не практикувались, оскільки слово, як кажуть, до справи не підшиєш. А тим часом керуючий міністерством, не вагаючись, задовольняє прохання Миклухо-Маклая. Що це означає? Тільки те, що рескрипт Олександра II продовжував діяти. Тому, щоб виділити Маклаєві корабель, в новому «височайшому велінні» потреби не було. Певна річ, з цього не випливало, що будь-яке прохання мандрівника моряки зобов'язані були виконувати за всяку ціну. Проте вже другого дня Маклай відпровадив свій багаж в Одесу. Виходить, не зважаючи на всі невигоди для флоту, йому надали корвет «Скобелев». І раптом 6 листопада, всього через три дні, на прийомі в Шестакова він каже, що негайно повинен їхати в європейські країни, а тому хай доставить «Скобелев» його багаж до російського консула в Порт-Саїді, а сам прямує в Австралію і чекає на нього в Сіднеї до кінця березня, на той час він, Маклай, постарається туди прибути, і тоді вони вирушать у Меланезію. Іншими словами, тепер корабель був потрібен йому лише місяців на три, не більше, і тільки в Австралії; він же все одно просив його у своє розпорядження місяців на вісім-дев'ять, хоча довга й дуже дорога «пробіжка» корвета з Одеси в Сідней втрачала будь-який сенс. І все-таки, як ми бачимо з щоденника Шестакова, адмірал і тут з Маклаєм цілком погодився. Мало того, бажаючи піднести мандрівникові приємний сюрприз, він наказав капітан-лейтенантові Благодарєву, командирові «Скобелева», разом з багажем ученого лишити для нього в російського консула й гроші на проїзд до Австралії — подарунок Морського міністерства. Пам'ятаєте Маклаєвого листа з Порт-Саїда? «Вирушаю, нарешті, в Австралію сьогодні, але іншим шляхом, ніж гадав, саме через Батавію. Причиною такої зміни був дарований квиток…»

— Виходить, повернення того разу в Австралію військово-морське відомство оплатило йому навіть двічі?

— Точно так. Спочатку квиток у Порт-Саїді на англійський пароплав «Чібасса», яким Маклай скористався тільки до Батавії, бо несподівано для себе догнав там корвет «Скобелев» і перейшов на нього, потім квитки з Маніли до Гонконга і від Гонконга до Сіднея, на які видав гроші контр-адмірал Копитов.

Багато дуже цікавого розповідав Сава Христофорович. Досі вся історія з корветом «Скобелев» мені уявлялася зовсім по-іншому, точніше, скласти про неї якесь певне уявлення було важко. Та й зараз ще багато було незрозумілого. А тим часом кожна деталь в біографії Миклухо-Маклая для нас, звичайно, важлива. І не тільки тому, що це потрібно для повнішого відтворення образу цієї чудової людини. Окрім звичайної нашої потреби мати гідний наслідування приклад, для нас не менш важливе й інше.

Життя й боротьба великої людини, хоч би як вона давно жила, — завжди є складова частина культури її народу, в минулому, тобто в її епоху, нині і в майбутньому. Ось чому однаково важливо знати також, у якому середовищі вона оберталась, як це середовище ставилося до неї, чим могло і чим живило її розум, як впливало на формування її ідей, поглядів. Осягнути й зрозуміти весь цей взаємозв'язок, історичну драму, зумовлену стосунками особистості й середовища в моральному й суспільному, — значить збагнути драму зародження сучасних начал, поганих і хороших, у самому собі. Без цього, в його широкому розумінні, не буває ні справжнього патріотизму, ні усвідомленої національної гордості, яка дає підстави поважати себе і свій народ.

Тут немає дрібниць, бо, здавалося б, за найменшою дрібницею часто й криється ота відсутня ланка, яка так необхідна для відновлення всього сплетіння істини.

У вступній статті до щоденника своєї третьої подорожі на берег Маклая вчений писав:

«Мені випало знову відвідати берег Маклая, зустрівши на шляху до Австралії, в Батавії, корвет «Скобелев».

Довідавшись від адмірала М. В. Копитова, що він має намір побувати на деяких о-вах Меланезії і, може, відвідає берег Маклая, я запропонував адміралові взяти мене з собою, бо, знаючи тубільну мову й місцеві звичаї на островах, куди мав зайти корвет, міг би прислужитися під час плавання, до того ж, з свого боку, діставав змогу знову відвідати знайомі місця.

Повинен сказати, що берег Маклая особливо вабив мене — мені хотілося знати, що сталося з моїми новогвінейськими друзями. Адмірал згодився, і я, наказавши, щоб мій багаж відправили в Австралію на англійському пароплаві «Чібасса»,