Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім 📚 - Українською

Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Забудь мене, Впіймай мене" автора Ретта Кім. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 71
Перейти на сторінку:

— Я пропустив ще щось цікаве? — поцікавився я й отримав злий погляд у відповідь. — Зрозуміло, не моя справа. Ти не можеш бігати від минулого вічність, Іс.

— Ні від кого я не бігаю, — холодно промовила вона. — А те, що до мене чіпляються всі, кому не лінь… чого тебе це, взагалі, хвилює?

— Цікаво, чому ти така бяка, вогнику, — знову усміхнувся я. От вона біситься, а мені весело.

— Припини, — її очі зблиснули. Схоже, демон добряче її розізлив. — Інакше поїдеш сам, а я оберу інше місце для подорожі.

— Важка ти людина, Іс, — задумливо промовив я, розглядаючи її.

— Тебе ніхто не змушує зі мною спілкуватися. Сам вчепився, - роздратовано промовила дівчина й піднялася з крісла. Її що, слова зачепили?

— Чекай, чекай. Я не казав, що не хочу з тобою спілкуватися, — швидко промовив я. — Ти куди зараз?

— Додому, валізу пакувати, — гмикнула Іс, глянувши на мене. — А що?

— Можу підвезти.

— А пішки ходити ніжки болять? Потрібна машина?

— А хто сказав, що я машиною? — хитро усміхнувся я.

— Мотоциклом? — у її очах спалахнула цікавість. Щось новеньке. Я кивнув. — Але ж робочий день у розпалі.

— Роботу на сьогодні я виконав, — промовив я, піднявшись з місця. — Думаю, ніхто не заперечуватиме, якщо я почну відпустку трохи раніше, — підморгнув їй.

— Не знала, що ти так легковажно ставишся до роботи, — промовила дівчина.

— Чому ж легковажно? Я все виконав. Мого втручання поки не потрібно, — промовив я, підійшовши до неї і приобняв за плечі. — Любиш швидкість?

— Руки, Стюарте, — холодно промовила вона.

— Алекс, вогнику, — усміхнувся я, але руки прибрав. Іс невдоволено на мене глянула, та промовчала. Ми попрямували до виходу.

***

Швидкість п’янила, а присутність Стюарта, якого я міцно обіймала, зовсім не напружувала. Здавалося, ніби так було завжди. Він віддав мені свій шолом, за яким я ховала свою усмішку. Мені подобалося те, що відбувалось. Думки і спогади відійшли на задній план, у голові був вітер, як би це дивно не звучало. Можливо, мені вдасться відпочити з ним і не зіпсувати собі нерви. Хоча я досі не розумію, навіщо він так старається.

Ми зупинилися біля мого будинку. Я стала на тверду землю і віддала шолом хлопцю.

— Мушу зізнатися, це було круто, — промовила я, ледь стримуючи усмішку. Це ж треба… давно я не хотіла усміхнутися так сильно, як зараз. Все-таки швидкість паморочить голову.

— Радий, що сподобалось, — усміхнувся хлопець. — Дзвони, якщо що. Я номер блокувати не буду.

— Не псуй момент, Стюарте, — буркнула я, відчуваючи, як мої слова обертають проти мене.

— Алекс, — знову повторив хлопець. — Я заїду за тобою десь о п’ятій, тому раджу лягти раніше.

— А машина? — запитала я.

— Її Ітан забере, — відповів хлопець і, помітивши мій погляд, уточнив. — Чоловік Софі.

Схоже, я ще багато чого не знаю про цю сімейку. Доведеться дізнатися.

— І все ж, мені здається, що ти через нього такою стала… — задумливо промовив вампір.

— Якою, Стюарте? Не влаштовує — не лізь. Що за манера пхати свого носа всюди, куди тільки можна і ні? — обурилась я й зітхнула. — Все, не біси мене. До завтра.

— Я на зв’язку, — усміхнувся хлопець. Виглядав він так, ніби щось з’ясував для себе.

І потрібно це йому?

Я повернула ключ і відчинила двері. До мене одразу підбіг Найт.

— Ну що, Найт, залишаю тебе на Джейка та Нола. Вони за тобою наглядатимуть, тому не кусай їх сильно, — промовила я, присівши біля кота. — Мене не буде всього тиждень і… — я зупинилась, відчувши знайомий запах. — Тут що, прохідний двір? — невдоволено запитала я, піднявшись.

— Я казав, що чекатиму тебе. Та трохи подумав і вирішив, що тиждень — забагато, тому прийшов зараз, — з кухні вийшов Вінсент.

***

1 ... 22 23 24 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"