Читати книгу - "Olya_#1"

— Я знала, що є якісь там круїзи, але такі… — вона додумала вголос.

— Кажу ж вам — не дивно, — поблажливо всміхнувся Янь. — Був би я ваш ровесник, то боюсь, що теж би не знав. Ну або якби не служив у силах безпеки… Мій той товариш, — він нахилився над столом, — пояснював, що таким надають перевагу дуже старі товстосуми, може, й старіші за мене. Вони, бачте, не надто люблять інтерактивні розваги, хех!.. Живуть отам у глушині, мають у власності цілі планети… чи й зоряні системи, божеволіють там потихеньку та вибираються коли-не-коли політати — покрасуватись перед роботягами. Та що там… той мій товариш таке розказував — не переслухаєш.

Він знов махнув рукою, наче якось безсило.

— Оце наша ціль, — констатував командор.

— Лайнер? — здивовано вивела Оля.

— Так.

— А… чого ж така таємничість?

— Ну ви ж знаєте про зорю Єлени?

— Не вельми… — Оля розвела руками.

— От-от. Полігон законсервовано, і все з ним пов’язане суворо охороняється. Сталась така ситуація… — командор піднявся.

Оля рвонулась за ним, але він легким жестом повернув її назад у крісло, і вона взялась домучувати модифіковані боби.

— …Оцей-от красень, — пояснював далі командор, походжаючи містком, — ішов курсом з рукава Лебедя, розвертався якраз на планетарних, і отримав сигнал допомоги від цивільного човника.

— Цивільного човника тут?

— Вірогідніше за все, це були контрабандисти, — стримано кивнув командор.

- І що ж?

— Вони спинились за поясом астероїдів.

- Їм не начхати на контрабандиський човник?

— Міс Рушді, лайнером керують такі ж космофлотці, як ми з вами, ну я, — він пирхнув. — Такі речі прийнято перевіряти — це може значити що завгодно. Але вони, ясна річ, сповістили про це Марс і стали чекати. Затим човник ще раз сигналізував про допомогу, і служба безпеки лайнера відправила своїх рятувальників за його координатами… і їхні рятувальники теж безслідно зникли, разом із тим початковим сигналом. У цьому нас і прислали розібратись.

— Я все одно не розумію, чого вони взагалі спинились, — здвигнула плечима Оля, допиваючи сік.

— Я ж кажу, служба безпеки лайнера — це співробітники Paradise Inside, а сигнал надійшов з урядового сектора.

— А, он воно що, — скептично скривилась Оля.

— Вони висять зараз за поясом астероїдів і чекають, поки ми не відправимо їх у напрямку обжитих систем, — командор потягнувся. — Ну, я думаю, ми прибудемо і відправимо. Розбиратись нам доведеться самим.

— Що ж це могло бути?

— Відверто? Та що завгодно. Судячи з доступної інформації… — він розвів руками, — я б ставив на засідку.

— Як то?

— Дуже просто. Пірати заарканили рятувальний човник. У такому разі їх уже і пелиху нема в системі — шукати нічого.

— Навіщо ж їм рятувальний човник?

— Тут уже є варіанти, — командор нахмурився. — Примітивний грабунок або… їм потрібні…

— Допуски?

Оля поставила пустий келих на стіл і випросталась.

— Допуски, живі інтерфейси корпорації… Ви ж знаєте, як це робиться — хапають людей, а потім мордують їх отим дикунським приладдям, — командор ледь-ледь покривився. — Чуєте, а це правда, що вони з живої людини при свідомості видирають усі нутрощі?

— Правда, — Оля кивнула і витерла рукавом губи.

— Чому саме при свідомості?

— Щоб не порушити структуру інтерфейсу, — Оля задумалась. — Структура все одно порушиться тою чи іншою мірою — цього не уникнути. Найбільш ретельно «вилучають» ЦНС, а потім судини без зупинки кровообігу, потім — усе решта. З якогось моменту операції йдуть паралельно… Зважте, що з такого «макета» можна зробити безліч ламаних копій, а на чорному ринку за них дають шалені гроші. Проте це робота для майстрів високої кваліфікації — найчастіше «вилучають» якийсь окремий функціонал, замкнутий компонент. Це простіше.

— Але ж це тортури?

— Ще й які! — Оля мляво повела бровою. — Важливо якраз, щоб оператор інтерфейсу не помер і не втратив свідомості до закінчення процесу — оце найскладніша штука. Для цього існує декілька базових методів, але пояснювати довго… Скажу лишень, що «вилучення» — то далеко не найбільш жорстокий спосіб копіювання, є й інші, набагато менш гуманні.

— Які, наприклад? — командор Янь холоднувато зиркнув на Олю.

— Ну які… — вона поморщила чоло. — Ну, оператора, наприклад, можуть накачати електролітом по самі яйця, вибачте.

Командор здвигнув плечима.

— Фізрозчин так вони називають, — пояснила Оля. — Ін’єкторно, у всі базові вузли. Затим «розводиться сітка» — це коли лазерними променями структурують ботів, просто в живому організмі, також при свідомості. Ви в курсі, що таке «лід»? Надщільний компонент?

— Тобто… це носій?

— Носій інформації, так, але зараз ним майже ніхто не користується. Окрім піратів хіба що… Це називається «заморозок» — ну, від «лід», «заморозити». ЦНС і кровоносну систему поетапно структурують у вашому тілі в оцей надщільний компонент, а потім вилучають вже оцей примітивний накопичувач. Уявіть собі… Повірте на слово — це реально пекельні муки.

Командор мовчки похитав головою.

— Ну, певною компенсацією можна вважати те, що встановити такий ерзац вже іншому оператору також вкрай непросто і йому, оператору, також доведеться попередньо помучитись… — вона помовчала. — Проте я все одно не розумію, нащо їм влаштовувати отаку хитромудру засідку тут — вдалині від магістральних шляхів, на судно, яке ще невідомо чи й пройшло б тут… Зрештою, це небезпечно — навряд чи пірати могли б розраховувати на безумовну перемогу в сутичці зі службою охорони лайнера.

— Все так, — командор немов струсив із себе заціпеніння і знов усівся в крісло. — Але якщо у піратів тут щось на кшталт перевалочної бази, то…

— В системі?

Командор кивнув.

— В урядовому секторі? — Оля хихикнула. — Та ви, либонь, жартуєте! У всякому разі… — вона розвела руками. — Була б я на їхньому місці, так точно б не стала палити таке шикарне гніздо заради пари десятків інтерфейсів. Які, до того ж, ще невідомо, наскільки детально вдасться скопіювати… Маячня.

Вона знов узяла імпульсний ніж і почала знічев’я ним совати по столу пустий келих. То в один бік, то в інший, то назад… потім підняла тим ножем келих у повітря — він завис над столом.

— Тут я з вами погоджуюсь, — кивнув Янь, — але могла бути ще простіша причина.

Оля поставила келих на місце і зиркнула на командора запитально.

— Вони могли посадити движки.

Оля ще раз так само зиркнула.

— Нарешті дійшли до моєї сфери, і я вам поясню, — добродушно всміхнувся командор. — Дивіться… — він поклав руки на стіл, — на чому зазвичай літають контрабандисти?

— На зорельотах? — невпевнено протягла Оля.

— Хех, так. Але на яких?

— Я, правда… — вона задумалась.

— Зазвичай вони використовують цивільні транспортні човники… Приватні або службовий транспорт компаній. Але такі от