Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

Мені необхідно потрапити до поліції.

— І чому ж це треба?

— Я повинен розповісти їм, що тут відбувалось. Повинен

розповісти всім про скоєні тут злочини.

— Ага, добре, — сказав Еймос. — Агов, Праксе? Впораєшся?

Він вказав дробовиком на предмет, що лежав поруч на

контейнері.

Пракс озирнувся на Еймоса. Він насилу пригадав, де перебуває

і що вони роблять.

— А. Точно.

Однією рукою притискаючи Мей до себе, в іншу він узяв

пістолет Стрікленда і навів його на чоловіка.

— Ні, — не вгавав Стрікленд. — Ви не... ви не розумієте. Я тут

жертва. Я був змушений це робити. Вони мене змусили. Вона

мене змусила...

— Знаєш, — урвав його Еймос, — мож’ я й справді з тих, кого ви

кличете робочим класом. Та це не значить, що я дурний. Ти

один із кишенькових соціопатів «Протогена», і я не куплюся на

твої побрехеньки.

Зі Стрікленда впала маска, і на обличчя вилізла холодна лють.

— «Протоген» помер. Нема ніякого «Протогена».

— Ага, — кивнув Еймос. — Переплутав торгову марку. В цьому

і проблема.

Мей щось промурмотіла, простягнувши руку за вухом

у Пракса, щоб вхопитися за його волосся. Стрікленд ступив крок

назад, стискаючи кулаки.

— Я врятував її! Ця дівчинка жива завдяки мені. Її призначили

для особин другого покоління, а я витягнув її з проєкту.

Я витягнув їх усіх. Якби не я, усіх цих дітей спіткала б гірша

доля, ніж смерть. Гірша, ніж смерть.

— Це все через наше оголошення, так? — мовив Пракс. — Ти

зрозумів, що ми тебе можемо знайти, тож вирішив приберегти

дів чинку з екрана. Ту, яку всі шукають.

— А що, краще я б цього не робив? Усе одно її врятував я.

— Якщо чесно, я вважаю, її врятував капітан Голден. Але

я розумію, про що ти.

Позаду на пістолеті Стрікленда був простий вимикач під

палець. Пракс натиснув його, поставивши на запобіжник.

— Я залишився без дому, — повільно мовив він. — Залишився

без роботи. Більшість тих, кого я знав, або мертві, або розкидані

по системі. Уряд найбільшої з планет заявляє, що я калічив

жінок та дітей. За останній місяць я отримав від абсолютних

незнайомців більше вісімдесяти щирих погроз убивства. І знаєш

що? Мені все одно.

Стрікленд облизав губи, перекидаючи погляд то на Пракса, то

на Еймоса.

— У мене нема причини тебе вбивати. Я повернув собі доньку.

Помста не грає для мене ролі.

Стрікленд глибоко вдихнув і повільно випустив повітря. Пракс

бачив, як чоловік розслабив своє тіло й на кутиках його губ

з’явилося щось на грані полегшення й задоволення. Коли Еймос

вистрілив із автоматичного дробовика, Мей здригнулася, але

продовжувала лежати на Праксовому плечі. Вона не заплакала

й навіть не повернула голови. Руки Стрікленда безладно

обвисли, його тіло повільно опустилося на землю. Те місце, де

у нього раніше була голова, забризкувало стіни світлою

артеріальною кров’ю, і кожна пульсація була слабшою за

попередню.

Еймос розвів руками.

— Або так, — погодився Пракс.

— То у тебе є ідеї, як нам...

У них за спиною відчинився люк, і через нього вбіг якийсь

чоловік.

— Що сталось? Я почув...

Еймос підняв дробовик. Незнайомець дав задній хід і, відступаючи, тонко заскімлив. Еймос прокашлявся.

— Є ідеї, як нам забрати звідси цих дітей?

* * *

з найважчих рішень у житті Пракса. Він хотів нести її на руках, притискати обличчя донечки до свого. Це первісний інстинкт —

найглибші центри мозку жадали заспокійливого фізичного

контакту. Але його костюм не захистив би її від радіації або

сірчаної атмосфери Іо, а візок може. Він обережно примостив її

до двох інших дітей, а Еймос поклав ще чотирьох у інший візок.

Найменша з них досі була у підгузках для немовлят. Цікаво, чи її

теж забрали з Ганімеда? Візки ковзали по підлозі станції

і гуркотіли тільки тоді, коли перетинали вбудовані рейки.

— Пам’ятаєш, як повернутися на поверхню? — запитав Еймос.

— Думаю, так.

— Док, чуєш? Надягни краще шолом.