Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

— Ой! Точно. Дякую.

На Т-подібному перехресті пів десятка чоловіків у формі

охоронців

звели

барикади,

приготувавшись

захищати

лабораторію від нападу. Та оскільки Еймос кинув гранату з тилу, укриття виявилося не таким надійним, як сподівалися місцеві.

Утім, все одно знадобилося кілька хвилин, щоб розчистити тіла

і залишки барикад, аби візки могли проїхати далі.

Пракс знав, що був час, коли насилля його схвилювало б.

Тільки не кров чи трупи. Він провів достатньо часу за розтинами

і

навіть

вівісекцією

автономних

кінцівок,

тож

вмів

відгороджувати побачене від будь-якого особливого почуття

інстинктивного жаху. Однак те, що це було зроблено з люттю, що чоловіки та жінки, яких на його очах щойно розірвало на

шматки, не давали згоди стати донорами своїх тіл і тканин, колись давно справило б на нього якесь враження. Однак тепер

він уже позбувся цього відчуття — і навіть не міг сказати, коли

саме це сталось. Якась його частина оніміла і, мабуть, залишиться такою назавжди. З усвідомленням цього приходило

відчуття втрати — але воно жило лише в думках. З емоцій

у нього лишилися тільки дві — блискуче, життєзмінне

полегшення, що Мей тут і жива, та жорстокий інстинкт захисту, який означав, що він ніколи не випустить її з очей, можливо, поки вона не піде в університет.

По рельєфу візки їхали важче, адже колеса погано

пристосовані для нерівної поверхні супутника. Пракс, за

прикладом Еймоса, розвернув контейнери і потягнув їх, а не

штовхав. Якщо розрахувати вектори сили, це мало сенс — але

він не додумався б до цього, якби не побачив, як це робить

Еймос.

Боббі повільно крокувала до «Росинанта». Її обвуглений

і заплямований костюм ледве рухався. На спині текла прозора

рідина.

— Не наближайтеся до мене, — попередила вона. — Мій

костюм вимазаний слизом протомолекули.

— Погано, — прокоментував Еймос. — Ти зможеш якось його

відчистити?

— Навряд. Як відбувся порятунок?

— Забрали достатньо дітей, щоб створити вокальний гурток, але трохи бракує для футбольної команди, — відповів Еймос.

— Мей тут, — додав Пракс. — Із нею все гаразд.

— Рада це чути, — попри те, що Боббі була явно виснаженою, її

голос лунав щиро.

Дійшовши до шлюзу, Еймос і Пракс зайшли всередину та

примостили візки до задньої стіни, поки Боббі стояла зовні на

нерівній поверхні. Пракс перевірив показники візків. Усередині

повітря — ще на сорок хвилин.

— Добре, — сказав Еймос. — Ми готові.

— Активую аварійний вихід, — повідомила Боббі, і її

броньований костюм розібрався навколо неї.

Це було дивне видовище: грубі вигини й шари бойових

пластин злазили з неї, розпускалися, мов квітка, а потім

відпадали, і зсередини показалася жінка із заплющеними очима

й відкритим ротом. Коли вона простягнула руку до Еймоса, щоб

той затягнув її усере дину, Пракс пригадав жест Мей, коли та

його знову побачила.

— Зараз, док, — наказав Еймос.

— Закручую, — кивнув Пракс.

Він зачинив зовнішній люк і запустив у шлюз свіже повітря.

Через десять секунд груди Боббі почали надуватися, наче міхи.

Через тридцять всередині було сім восьмих атмосфери.

— Яка у нас ситуація, народе? — спитала Наомі.

Пракс відчинив візок. Усі діти спали. Мей смоктала два пальці

так само, як робила це немовлям. Він досі не міг повірити, що

вона тепер має виглядає значно старшої.

— Усе пучком, — сказав Еймос. — Пропоную ушиватися звідси

й розрівняти це місце в нуль.

— Амінь, бля, — пролунав голос Авасарали на задньому фоні.

— Прийнято, — сказала Наомі. — Готуємося до відльоту.

Повідом те, коли розмістите всіх нових пасажирів.

Пракс зняв шолом і присів біля Боббі. У чорному чохлі своєї

термобілизни вона мала такий вигляд, ніби щойно повернулася

з тренування. Схожа на пересічну людину.

— Рада, що ти повернув малу, — сказала вона.

— Дякую. Мені шкода, що ти втратила костюм.

Вона знизала плечима.

— Усе