Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

У Податковому кодексі ми зустрічаємо положення аналогічного змісту: «стабільність — зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року» (п. 4.1.9 ч. 4.1 ст. 4). Воно назване основною засадою (у заголовку статті), принципом (у тексті статі). І все ж, видасться, що настав час витлумачити це законодавче положення як таке, що формулює норму прямої дії, яка виключає застосування тих законодавчих положень, що не відповідають її вимогам.

3. У частині другій ст. 57 Конституції встановлюється вимога, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадянина, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, закони та інші нормативно-правові акти відповідно до частини третьої ст. 57 Конституції є нечинними. Але до цього часу порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів визначається Указом Президента України[552]. Проте відмова у застосуванні законів та інших нормативно-правових актів, що оприлюднені в порядку, що встановлені не законом, а Указом Президента, призвела б до повної руйнації правопорядку, до правової невизначеності, запобігання якої вимагає принцип верховенства права. Правові норми, що встановлені частинами другою і третьою ст. 58 Конституції, відповідно до частини другої ст. 8 Конституції є нормами найвищої юридичної сили. І все ж є одна правова норма, що верховенствує і над правовими нормами вищої юридичної сили. Це — принцип верховенства права, що вимагає правової визначеності. Цей принцип виключає застосування у відповідній частині наведених вище положень ст. 57 Конституції, а закони та інші нормативно-правові акти, оприлюднені в порядку, що встановлений відповідним Указом Президента України, а не законом, як того вимагає ст. 58 Конституції, підлягають застосуванню.

Засади добросовісності, справедливості та розумності слід визнати такими, що входять до змісту принципу верховенства права, оскільки вони виражають природу людини, яку Бог створив розумною і наділив моральними почуттями. Проте це — лише засади, частка нормативного регулятора в яких має виявлятись з урахуванням соціального контексту.

1. Включення засад добросовісності, справедливості та розумності до змісту принципу верховенства права і надання їм юридичної сили цього принципу обумовлене тим, що ці засади покликані створити для людини соціальне середовище, що відповідає природі людини, яку Бог створив розумною і наділив моральними почуттями. С. В. Шевчук визнає, що вимоги, які об’єднуються засадою справедливості, є складовою принципу верховенства права[553]. Він наводить також окрему думку судді Конституційного Суду України О. М. Мироненка, в якій зазначається, що принцип верховенства права значною мірою збігається із справедливими вимогами моралі[554]. Тому засади добросовісності, справедливості та розумності повинні враховуватись у процесі правотворчості, при тлумаченні нормативно-правових актів і при прийнятті судових рішень. Їх вища юридична сила виключає прийняття актів законодавства, їх тлумачення, прийняття судових рішень, які були б насильством над природою людини унаслідок їх невідповідності засадам добросовісності, справедливості, розумності.

2. Включення засад справедливості, добросовісності та розумності до числа загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК) без посилання на принцип верховенства права створює враження, що ці засади мають таку ж юридичну силу, як і інші загальні засади цивільного законодавства. Насправді, це не так, бо включення засад добросовісності, справедливості та розумності до числа загальних засад цивільного законодавства не виключає названі засади із змісту принципу верховенства права. Отже, засади добросовісності, справедливості та розумності підлягають застосуванню не в порядку аналогії права, як це встановлено ч. 2 ст. 8 ЦК стосовно загальних засад цивільного законодавства, а в тому порядку, в якому застосовується принцип верховенства права та засади, що входять до його змісту.

У той же час засади добросовісності, справедливості та розумності формально є недостатньо визначеними. Відповідні поняття є оціночними, а в природі людини є така якість як егоцентризм. Це не тільки впливає на оцінку людьми власного становища у системі суспільних відносин з точки зору добросовісності, справедливості та розумності, а й обумовлює вплив власного життєвого досвіду індивіда на оцінку дій інших людей у відносинах, у яких цей індивід участі не бере. Більш конкретно це означає, що власний життєвий досвід судді впливає на оцінку відносин, що є предметом судового розгляду. Тому стосовно засад добросовісності, справедливості та розумності особливо важливо враховувати, що вони вмішують у собі не тільки правові норми, а й декларації конституцієдавця про його наміри. Розрізняльна здатність системи правового регулювання і системи правозастосування не є абсолютною. У тій мірі, в якій ці системи на цей час з урахуванням соціального контексту не можуть провести чітку межу між декларацією і нормативним регулятором у змісті засад добросовісності, справедливості та розумності, ці засади не повинні застосовуватись судами усупереч конкретним правовим нормам. І тільки у випадках, коли суд однозначно фіксує грубе і очевидне порушення цих засад конкретними нормами, що підлягають застосуванню до правовідносин, що розглядаються судом, суд зобов’язаний застосовувати зазначені засади разом або окремі із них усупереч відповідним правовим нормам, що встановлені Конституцією, законом чи іншим актом законодавства.

3. Особливо істотне практичне значення має застосування засади справедливості, до змісту якого входить вимога пропорційності.

Європейський Суд з прав людини багато разів звертав увагу на те, що втручання у здійсненні прав людини має ознаку необхідного тільки тоді, коли воно