Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

.

Господи мій.

?

З тобою все гаразд? Брандо подивився на Дельфайн, обличчя якої було таке бліде, наче її щойно виловили з води. Він помітив, що вона підсвідомо згорнулася калачиком, і не міг не задуматися, чи не прокинулася вона тільки що від кошмару.

Чи можеш ти допомогти мені, мій Господи?

.

Брандо якусь мить дивився на неї і кивнув.

,

Він простягнув руку і взяв її за плече, допомагаючи їй піднятися і посадивши на камінь. Тіло Дельфайн було майже мокре від поту, а обличчя бліде, наче вона щойно одужала від важкої хвороби. Вона тільки підвела очі і заціпеніло дивилася на першого.

Брандо відчував себе трохи ніяково під її поглядом, і не міг не опустити голову, щоб уникнути погляду останнього. Перше, що він побачив, була білосніжна струнка шия дівчини. Сліпучо-біла шкіра злегка просвічувалася під сонячними променями, а капіляри внизу було добре видно.

Чи добре я виглядаю? — раптом ледь чутно спитав Дельфайн.

Гм

.

Я досі не розумію.

Чого ви не розумієте? Брандо був приголомшений.

.

Я не розумію, про що ви думаєте.

?

Мене?

Господи, не кажи мені, що ти зовсім не зворушений? Дельфайн подивилася в очі Брандо, і її очі були трохи затуманені Я вже давно твоя коханка, чи не так?

?

Вона підняла руку і не дала Брандо говорити, я так розумію. Мій Господь так боїться мене, тому що я порочна жінка, чи не так?

.

Брандо насупився. Він ледь чутно чув у тоні Дельфайна натяк на депресію. Він рідко бачив доньку прем'єр-міністра такою.

, —

Ні, міс Делфайн —

Я розумію. Це жаль і якась провина. Ти хочеш пожаліти мене і подати милостиню. Тому що ти забрав моє тіло, ти хочеш відповідати за мене, чи не так?

.

Брандо злегка завмер.

, —

Дельфайн легенько похитала головою, її фіолетові очі випромінювали глибоке світло. Як смішно. Власне, якби ми були в Імперії, я б точно не попався на такого боягуза, як ти. Господи, Ельман у тисячу разів рішучіший і холоднокровніший, ніж ти. Ось чому я вибрав його —

.

Брандо не міг не відчувати себе трохи нещасним, коли ця жінка описала його так. Хоча він не переймався деякими її цінностями та думками, він все одно залишався чоловіком.

,

Побачивши вираз обличчя Брандо, очі дочки прем'єр-міністра блиснули ноткою здивування Здається, я розгнівав тебе, мій Господи.

,

Ні, міс Дельфайн. Навіть якщо є хтось, хто в тисячу разів холодніший за мене, це не гідно моєї заздрості. Насправді все навпаки. Брандо ніколи раніше не зізнавався, що ревнував.

Дельфайн раптом зітхнув: Так, це справді не гідно вашої заздрості.

.

Брандо був приголомшений.

?

Тому що одна за одною вони відійшли в минуле. Так само, як і я, Імперія минулого розпалася. Що залишилося від усього, що я переслідував?

.

— ледь чутно запитала себе Дельфайн.— Мабуть, по-справжньому смішною є така жінка, як я, яка не знає себе.

Брандо побачив її пригнічений вираз обличчя і ледь помітно відчув щось у своєму серці. Він знав, що те, що вона бачила і чула цими днями, вплинуло на неї. Адже вона була звичайною людиною. Навіть якби вона була старшою дочкою в сім'ї прем'єр-міністра, як її оригінальні знання та схеми могли перевершити клас, який вона представляла?

.

Саме в цей момент він раптом зрозумів, що найціннішим скарбом, який залишили йому два життя, може бути не найвищий авторитет, відомий як «Система». Натомість, саме бачення дозволило йому не обмежуватися історією та сьогоденням, дозволивши йому безпосередньо бачити майбутнє та плутанину.

Кожен у цьому світі був зв'язаний і скутий власною долею і тим, що бачив і чув, але він уже стояв на перетині історії та майбутнього.

.

Тому що він колись на власні очі бачив прихід такої епохи.

Це було минуле, сьогодення і майбутнє. У них не було таємниць в його очах.

.

Так у середньовіччі зійшов цар. Все, що він знав, світ не мав таємниць в його очах.

.

І, мабуть, це був найголовніший скарб, який Марта, не вагаючись, порушила плин часу, щоб передати переможцям.

.

Брандо не міг не відпустити долоню. Там, у його долоні, лежала куля світла, яка випромінювала слабке зелене світло. Він сяяв, зелений, як сон, і світло лилося в його долоні.

Дельфайна приваблювало світло. Вона підвела очі і втупилася в кулю світла в руці Брандо Це Перлина природи?

.

Брандо кивнув.

?

Леді Марта подарувала його вам?

Брандо знову кивнув. Він не міг не згадати тодішню сцену.

,

Після того, як Марта тихо відповіла на все це, простір затих. Було так тихо, що можна було почути падіння шпильки. Брандо відчув, що його розум заплутався. Він довго не міг говорити.

.

Народ Божий був землянами, тому для чистого землянина все, здавалося, мало розумне пояснення.

Через деякий час він заїкнувся: Отже, я єдина людина, яка має найвищу владу, крім римлянина?

.

Марта м'яко кивнула.

— тихо сказала вона

—

То ти розумієш, дитино моя? Тепер ти станеш єдиною надією в цьому світі. До цього дня доля Вонде залежатиме від твого вибору —

Голос Марти був такий же лагідний і спокійний, як і завжди, але Брандо насупився, я не розумію, леді Марто, я не розумію!

-?

З часів Лазурового століття хіба Боги не покинули світ, щоб створити епоху, яка належала смертним? Бурштин – це священний меч, яким керують смертні, але якщо виживання світу все ще в руках однієї людини, то як це можна назвати нашим самопорятунком?

Якщо він не міг не підвищити голос Якщо одного разу в цьому світі вже не буде такого рятівника, куди подінуться смертні? Хто в ту епоху буде боротися проти Сутінкового Дракона? Якщо це майбутнє, яке ми передбачаємо, то в чому сенс його існування?

Пані Марша, чи може бути таке, що все, що ми робили, було лише для того, щоб повернути все на круги своя?

Брандо раптом розгубився. Якщо цей світ потребував лише верховного короля, рятівника, то в чому ж тоді полягала різниця між його вибором і вибором Срібної Королеви?

?

Яке він мав право звинувачувати Срібну Королеву в тому, що вона все робить неправильно?

?

Що означали Дракон Темряви Одін, чотири мудреці та жертвоприношення незліченних попередників?

Ні, мабуть, все це так не повинно бути.

Він не міг не підняти голову, немов бажаючи отримати