Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

Подорожній ішов повільно й непевною ходою. Він зупинявся, притулявся до дверей і знову плентався далі. У хлопця вже не було сумніву — то Дата Туташхіа.

«Він іде в Мікорі,— майнула йому думка.— До кого ж у Мікорі він іде?..»

Дата Туташхіа звернув до кузні й постукав у вікно до Малакії.

Гудуну завжди дивувало: досить було йому пройти повз кузню, коли йшов до мікорських хлопчаків,— Малакія Нінуа завжди вийде, поговорить і щось подарує йому: то цукерки, то сапку, то пряжку. А що вже підкувати коня чи вола, то за це він зовсім нічого з нього не брав або брав півціни, коли був при тому хтось сторонній...

Дата Туташхіа постукав ще раз. У халупці зашамотіло, і відчинилося віконце.

— Це я, Малакіє,— тихо сказав Туташхіа.

— Зараз відчиню двері.

— Я не можу зайти, дуже поспішаю.

Абраг стояв під віконцем, а хлопець, причаївшись за причілком, притулився до стіни. Між ними було якихось два кроки.

— Що з тобою, Дато, ти захворів? Чогось голос у тебе не той...

— Дуже стомився. У гавані на мене чекає турецька фелюга, їду в Самсун, у мене там справи є...— Туташхіа перевів подих.— Про що я тебе хочу попросити. Цими днями зустрінься з Мосе Джагаліа. Мій кінь у нього. Зараз листопад. У грудні приїде Мушні Зарандіа. У Гуліа весілля, він у них неодмінно буде. Нехай Джагаліа приведе коня прямо на весілля й віддасть Мушні. Усе інше я йому, мерзотникові, пояснив, як і що сказати...— Туташхіа застогнав і обхопив голову руками.— Хто любить язиком плескати, тому кажи, що я в Туреччину подався.

— Нікуди я тебе не відпущу, Дато, клянуся дітьми своїми... Ти глянь, на кого ти схожий...— занепокоївся Малакія.

— Усе запам’ятав, Малакіє?.. Застудивсь я, будь воно неладне... Голова тріщить, кістки крутить... Гаразд, пішов я. Бувай здоровий!

— Дай тобі боже здоров’я!..— прошепотів коваль.

Дата Туташхіа вийшов на дорогу й, похитуючись, пішов через міст.

Гуду Пертіа, не одриваючись від стіни, дивився вслід абрагові. Коли Дата Туташхіа перейшов через місток, хлопець був у нього як на долоні, досить було йому тільки озирнутися, і він побачив би його. Та абраг ішов до гавані, не озираючись, і невдовзі зник з очей.

— Дядько Малакія все знає! — прошепотів хлопець, почекав ще трохи й пішов назад.

Поминувши причал, Дата Туташхіа пішов берегом ліворуч. Гавань відокремлював від моря скелястий півострів, що нащетинився величезними соснами. На гребінь його скелястого пасма вела крута стежка, і не кожен здоровий міг видертися нею. Перш ніж підійматися, Дата Туташхіа сів спочити і знепритомнів ураз. Коли він розплющив очі, вже почало розвиднятися, але сонце ще не сходило. Він зібрався на силі й підвівсь, та мало знову не впав від запаморочення й болю. Він дійшов до половини схилу, коли в нього підвернулася нога, і він упав, та так невдало, що підвестися вже не міг. До гребеня він поповзом доліз.

Край скелі, що вигиналася над морем, росла сосна. Він доповз до неї, сів між товстим покрюченим корінням і заплющив очі. Розбурхане море билося об підніжжя скелі, і бризки від шалено здиблених хвиль долітали до згасаючого на силі абрага й скроплювали йому обличчя.

Унизу, в приморській долині, вже паслася череда. Чередник здивовано приглядався до чоловіка, що сидів під сосною, на виступі скелі. Він свиснув йому та ще й крикнув, але голос не долинув до гребеня — надто високо був Туташхіа. Абраг дивився на сонце, поки воно випливало з-за гір. Потім зняв з себе башлика, підперезався ним і почав накидати в нього каміння, намагаючись упхати якомога більше. Розстебнувши блузу, він і за пазуху накидав каміння, а потім понакидав каміння і в обидві колоші штанів: отак навантажений труп ніколи не спливе. Закінчивши з цим, він скинув карабіна й шпурнув його в море, за карабіном полетіли обидва маузери, Гудунин револьвер, кинджал і аджарський ніж. Він підповз аж до краю виступу, ліг горілиць і завмер, немов дослухаючись до скрадливої ходи смерті. Лишалося тільки знепритомніти, і тоді тіло саме впаде у море.

Лиш на якусь мить свідомість його проясніла, він згадав ігуменю Єфимію і почув її слова: «Сину мій, розтоплений віск геть згорілої свічки і сам по собі гарний, але проступає в ньому і та краса, що тихо світила й розгонила темряву». В останній тузі Дата Туташхіа всміхнувся спогадові, що так раптово навернувся до нього, рожеве світло на схід сонця замерехтіло й знов погасло.

Смерть настала швидко. Вона дзвоном загула у вухах в Дати Туташхіа. Тіло востаннє смикнулося, заніміло, збуваючись останніх сил, повільно посунулось і впало зі скелі.

Встановити юридичний факт смерті взявся сам генерал Суходольський, але бажаного наслідку не домігся. За свідченням Гудуни Пертіа, Туташхіа був тільки поранений, та оскільки подібних свідчень більше не надійшло, і цей факт викликав сумнів.

Чередник, повернувшись у село, розповів про невідомого, обчіпляного зброєю, який вийшов на скелю й упав у море. На другий день староста села пішов з чередником на те місце, але жодних підтверджень його розповіді не було виявлено ні тоді, ні згодом. Чередник до того ж був недоумкуватий, односельці не повірили в його розповідь і властям нічого не повідомили, слідство теж не визнало її вірогідною. Для розшуків трупа Туташхіа і предметів, викинутих ним у море, привезли водолазів з Сухумі, але море в тому місці було дуже глибоке, водолази не сягнули дна й нічого не знайшли.

А крім того, коваль, який одним з останніх бачив Дату Туташхіа, і сам Гуду Пертіа, який чув розмову Дати Туташхіа з ковалем, одностайно засвідчували, що абраг відплив у Самсун турецькою фелюгою. Тієї ночі з гавані й справді вийшла фелюга, але невірогідне тут те, що Дата до її відплиття ніяк не міг устигнути. Таким чином, слідство зайшло у безвихідь. Справи не можна було закрити.

Це один з тих випадків, коли всі упевнені в факті смерті, та оскільки юридично підтвердити його неможливо, то факт не може вважатися здійсненим раніше, ніж закінчиться передбачений законом строк. І вороги Дати Туташхіа, і його прихильники, і Гуду Пертіа — всі були впевнені, що абраг живий