Читати книгу - "Щит і меч"

По дорозі до Бісмаркштрасе Густав встиг розповісти Вайсові, що всю махінацію з ним нелегко викрили криміналісти, які працюють при Шелленбергу. Смерть невідомої людини сталася не під час автомобільної катастрофи, а в результаті отруєння, задовго до катастрофи.

Потім через агентів удалося встановити, що Вайс перебуває у в'язниці. Проте Вальтер Шелленберг наказав не вживати ніяких термінових заходів для визволення Вайса: адже його перебування там було найсерйознішим випробуванням, — кращої перевірної комбінації і не вигадаєш. А потім, заклопотаний безліччю справ, бригаденфюрер, очевидно, забув про Вайса, а нагадати про нього ніхто не наважився. І тільки тоді, коли Шелленберг випадково побачив у списку присуджених до страти, підписаному Гіммлером, ім'я Вайса, він ужив потрібних заходів.

— Але, можливо, — додав Густав, — ні Гіммлер, ні Шелленберг не хотіли в цей час сваритися з Мюллером. А після того, як Гіммлер розправився з учасниками змови і, головне, з тими із них, хто був вхожий до нього, відкрилась можливість відібрати вас у Мюллера.

— Але мене могли б повісити в перший-ліпший день після змови, — промовив Йоганн.

— Не виключено, — погодився Густав. — Можливо, вас реабілітували б посмертно. Але, знаєте, ховати вас двічі — це було б уже занадто. — Порадив: — До речі, не забудьте з'їздити на кладовище — побачите чудовий надгробок: «Незабутньому Йоганнові Вайсу». Нового вже, в кожному разі, замовляти не довелося б.

Коли Йоганн увійшов до себе в кімнату і глянув у дзеркало, він мимоволі озирнувся. На нього дивилась кістлява, жорстка фізіономія з глибоко запалими скронями, щоками, очима; волосся потьмяніло і сріблилось. Шия тонка, губи, здавалось, присохли до зубів.

— Ну-ну, — зневажливо промовив він, — типовий дистрофік. — І, посварившись на дзеркало, заявив: — Це ж наклеп на людину, га?

Спав він мало не добу.

Берлін потрясали безупинні бомбування.

На другий день, дочекавшись відбою повітряної тривоги, Вайс відвідав салон масажу професора Штутгофа. Штутгоф зустрів його жартом, але не усміхнувся:

— А, привіт покійникові! — Сів, поклав витягнені руки на стіл. — Ну, розповідайте!

Вайс повідомив ті подробиці змови, які стали йому відомі. Звикнувши в тюрмі до знеможених, скорботних облич, він не звернув уваги на те, що й професорове обличчя зараз виявляє приховане страждання.

Вислухавши Вайсову розповідь, професор помовчав, потім ніби знехотя промовив:

— Власне, відстрочення страти ми вам виклопотали.

— Яким способом?

— Знайшли людину, яка повідомила князеві Гогенлое, що офіцера, приставленого до нього для доручень, взяв Мюллер, щоб одержати інформацію про князеву діяльність. Той до фюрера з протестом. Поки з'ясувалося, що це все — непорозуміння, ім'я Йоганна Вайса потрапило в папери імперської канцелярії. Ну, і Мюллер сполохався, не наважився вас повісити. — Спитав: — Генріха бачили? Ініціативний і водночас обачний товариш. Він дуже болісно переживав вашу загибель, дуже. Зустріньтеся з ним сьогодні ж.

І аж тепер Вайс помітив, що професорове обличчя втратило здібність усміхатися.

— Пробачте, мені здається, ви чимось засмучені? — співчутливо промовив Вайс.

— Та ні, — хворобливо поморщився професор, — який у мене може бути смуток! Просто звичайне горе. — І якимось дерев'яним тоном сказав: — Ну, треба було ознайомитися з комплектом секретних рисунків. Дружина правильно розрахувала: бомбування, пожежа — найсприятливіший для цього час, але чогось загаялась: спочатку обвалився сходовий проліт, а потім упала стіна. Тепер бомблять, знаєте, щодня, тож, будь ласка, зважайте. — Підвівся, подав руку. — Ага, мало не забув. Ваш Зубов у Берліні.

— А як же ви тепер?

— Учусь, — відповів лікар. — Учусь переборювати своє горе. — Подивився на стелю, мабуть, не бажаючи зустрітись очима з Вайсом, сказав: — Зубов командує військовополоненими, яких присилають з таборів, щоб розбирати руїни після бомбувань, але вони працюють також і під час бомбувань: рятують німців, похованих у бомбосховищах, — Потім, ледь посвітлівши обличчям, вів далі: — Оцей індивідуум зовсім не придатний для операцій, до потрібний витончений розум. Типовий бойовик. Він, знаєте, під час повстання пробрався до варшавського гетто, кажуть, сполучив у своїй особі і Давида, і Голіафа. Тягав на спині станковий кулемет, змінюючи вогневу позицію на дахах, і прошивав фашистів, немов мішені на полігоні. Двоє з бойової групи притягли його додому ледве живого. І, уявіть собі, оця його Брігітта через свої зв'язки добилася для нього призначення на роботу в Берлін. Дивна особа, мене представили їй випадково в будинку, де я масирую одного видатного імперського сановника. І зразу ж вона вчепилася в мене, благаючи лікувати її чоловіка. Ледве відбився.

— Але чому ж? — здивувався Вайс. — Зубов — чудовий хлопець.

— Можливо, — сердито сказав лікар. — Однак від таких активістів я волію триматися далі: любителі висіти на волосинці — найважче виховувана публіка. — Насмішкувато промовив: — Ви, здається, теж колись мали нахил до цього заняття? — І раптом обличчя його побіліло, професор схопився за серце. — Ідіть, ідіть, — махнув він рукою, — у мене це швидко минає… — І сердито гримнув, бо Вайс не рушив з місця: — Я вам сказав: геть!

Генріх зустрів Йоганна захоплено.

— Я весь час думав про тебе. А ти згадував мене? — Стиснув Вайсову руку. — Це таке щастя, що ти живий!

Йоганн зніяковіло усміхнувся, пробурмотів:

— Атож, справді непогано. — І, бажаючи бути абсолютно правдивим, признався: — Звісно, я згадував про тебе, Генріху, турбувався головним чином про те, щоб ти не зробив якого-небудь огріху. Кляв себе за те, що не проекзаменував тебе по всій нашій техніці. Це був мій недогляд.

— Схоже, — сказав Генріх.

— На кого?

— На тебе.

— Пробач, — зніяковів Вайс, — але це правда, ця думка мучила мене.

— То, може, зразу, вже з перших слів, почати доповідь? — іронічно спитав Генріх.

Йоганн зробив зусилля над собою і пробурмотів:

— Ні, навіщо ж? Встигнемо…

— Ти зовсім не вмієш удавати, — усміхнувся Генріх, —