Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вранці поїхали в бік кордону через Новоград-Волинський, Рівне, Луцьк і далі до Ковеля, а там через Ягодин до Польщі, де їх чекав Ніколас з синами в Бердище.
Ніколас вітав їх з одруженням, засипав Злату компліментами: яка вона молодець, що все витримала, і яка вона тепер красуня. Сварив Артура, що не простежив, як одягається його дружина, а тепер вона застудилась і кашляє. Винен. Дуже винен, визнає… Подробиці отримання застуди не оголошували.
У Ніколаса вдома їх чекав цілий бенкет. У Артура в місті виявилась ціла купа знайомих як серед чоловіків, так і серед жінок. Сестра Ніколаса, Луїза, показала Златі місце, де Артура збила вантажівка, коли він сварився з батьком, дізнавшись про її “смерть”.
Почула історії про те, як вони тут з Матвієм “добре себе поводили”, і що Луїзі страшно подумати, що Артур би міг тут виробляти, якби не лежав в лікарні… Що це його Бог так “стримав від безумств”. Злату обурювала така думка жінки, але вона стримано кивала головою і не виказувала заперечень. До того ж, вона знала, що Артур потім талановито наганяв обсяг безумств наступні чотири роки в Україні і в Голландії, іноді відлучаючись в Єгипет, Туреччину чи Італію на "відпочинок".
Петер, старший син Ніколаса, мав намір одружитися в лютому. Вони отримали офіційне запрошення на весілля. Подякували, сказали, що будуть намагатися приїхати, вони ж будуть “зовсім поруч”.
В п’ятницю, 26 листопада, рано-вранці вони приїхали в Росток. Прощання з родиною Ніколаса, паром і Гедсер.
Артур був високим… але Паскаль був ще вищим, і Злата приголомшено дивилася на чоловіка знизу вгору. Він усміхався, щось швидко говорив, а Злата не розуміла жодного слова, ніяковіла й тулилася до Артура. Чоловік перекладав, що Паскаль радий знайомству, що вона гарна, і що в цьому регіоні вона піде за місцеву. Паскаль знав, що бабуся Злати з Латвії, тому цим компліментом також натякав на свою обізнаність.
Коли Паскаль сідав за кермо — доводилося відсовувати водійське крісло назад, бо зігнуті в колінах ноги не вміщалися в наявний простір між сидінням і кермом.
Олівер щиро вітав їх у Копенгагені. Показав службову квартиру. Машину поставили на задній двір будинку, в якому, окрім їхньої було ще дві квартири, зайнятою була ще одна. Там теж жив працівник з родиною, вони приїхали з Польщі. Олівер сказав, що машина їм знадобиться нескоро. На задньому дворі Артура чекав сюрприз: його голландський велосипед, привезений Паскалем. Він не очікував побачити його знову. Цей гібрид поїде з ним в Україну в кінці відрядження, для чого він купить спеціальне кріплення на фаркоп.
Для Злати Олівер обіцяв підібрати велосипед завтра, в суботу, запросивши їх обох на вечерю до себе додому. У нього є декілька колишніх велосипедів його доньок і старшого сина, вона зможе обрати собі той, що їй сподобається, бо діти виросли і поїхали на навчання за кордон. Менший син ще вчиться в школі. А сьогодні, лишивши Злату в квартирі, чоловіки забирали Артура, щоб показати йому офіс. Ні, вона не боїться. Відпочине. Дорога її трохи втомила, та ще цей кашель…
Злата зачинила двері за ними і поглянула у вікно. Артур і двоє його босів сіли на велосипеди і поїхали в офіс. ДВОЄ БОСІВ СІЛИ НА ВЕЛОСИПЕДИ… Сюр. Кому тільки скажи... Заможні люди, власники фірм…
Злата розпакувала їхні речі і поклала продукти, що дала їм Луїза, до холодильника. Квартира була з двома невеликими спальнями, а також: вітальня, кухня (поєднана з їдальнею), ванна кімната, туалет, окремо — пральня з сушаркою і підсобне приміщення, де стояв інвентар для прибирання і хімічні засоби.
Злата випила сиропи від кашлю і, прилігши на ліжко, заснула. Ця подорож її дуже втомила.
Робочий день в офісі був до 16 години — звичайна практика для Данії. Особливо старанних працівників випроводжали з приміщення до 17 години, щоб йшли до родини. Сьогодні була п’ятниця — тому до 15.00, і коли вони приїхали в офіс — працівники вже збирались іти додому.
Артур познайомився з працівниками, з “об’єктом” своєї роботи. Його, як новенького, з цікавістю розглядали. Він мило всім усміхався.
Повернувся він до квартири близько шостої години вечора, бо ще заїхав додому до Олівера, в якого зараз гостював Паскаль. Довго не затримувався, попрощався до завтра і поїхав до дружини.
Це було таке незвичне і хвилююче відчуття, коли ти повертаєшся на службову квартиру, а там тебе чекає рідна людина. Не в скайпі — в реалі.
Зранку вони сходили в магазин, їхні сусіди — Майя і Юзеф — склали їм компанію і ввели в курс справ. В магазині, виклавши свої покупки на стрічку, відчули на собі незадоволені погляди і бурчання людей, що стояли за ними в черзі, і одна літня пані дуже демонстративно поклала розмежувальну планку між їхніми і своїми товарами. Як потім їм пояснили сусіди — данці дуже прискіпливо ставляться до цього моменту, і не покласти розділювач — це мало не особиста образа і про це “неподобство” вони будуть згадувати вдома не один день... Дивно, але будуть пам’ятати надалі й акуратно використовувати розділювач.
У данців дивне почуття гумору, дуже близьке до чорного… В цьому вони будуть переконуватися весь час свого перебування в цій країні.
Підозри почали закрадатися, коли Артур випадково впустив пачку з мюслями в маркеті, і незнайомий чоловік, що проходив поруч, глипнув на нього і буркнув фразу, котра і здивувала і насмішила водночас: “ Ти перший день з новими руками?” — сказав чоловік і зник за полицями.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.