Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

Кентавр із зеленими татуюваннями шанобливо підніс до нього воскову жовту голову і глибоко вклонився. Він кидав голову перед своїм завойовником за традицією кентаврів. Він зігнув ноги в колінах і напівстав на коліна вперед, підняв руки над головою і представив закривавлений срібний диск.

.

Володимир Великий глянув на закривавлену голову. Початковий власник гавані, який був досить багатий, щоб конкурувати з країною, і мав потужну армію, наважився відмовити йому в проханні і передати військовий шифер. Тепер вся гавань була похована разом з ним. Його дочка тепер плакала і кричала під промежину кентавра. Це стало наслідком гніву Срібного народу. Ті мурахи, які все ще вагалися, повинні сприйняти це як попередження. Хоча Буги втратили небо, вони все одно залишалися найкращими людьми у світі.

Він поволі взяв диск і сказав: Раб Твій непоганий. Я добре йому користуюся, але це лише відсотки, які ми заплатили за те, що допомогли вам у Білій Горі. Ми маємо рівний статус. Вам не потрібно очікувати, що Срібний Народ буде вашими рабами, як ці неосвічені істоти.

.

Вони просто васали демонів. Вони не мої раби. — промовив голос.

,

З-за вождя кентаврів вийшла тінь. Руки вона заклала за спину. Це був вигляд купецької дами, але на її обличчі була холодна і зневажлива посмішка. Але принаймні вони дозволять вам уникнути відповідальності Срібної Ради. Це доводить, що ваш Таракій і Всевидяче Око не втручалися в справи краю.

Раду не так просто обдурити. Володимир Великий похитав головою. Крім того, ми щось робили в Білій Горі, не кажучи вже про те, що ми робили в Еруїні. Рада рано чи пізно з'ясує істину. Але я не планую приховувати це до кінця свого життя. Я просто сподіваюся, що у мене вистачить сил захистити себе, перш ніж я порву з цими педантичними хлопцями.

.

Ви це зробите. Сутінки спокійно посміхнулися. Ви повинні знати, що світ для мене ніщо. Я дам тобі світ, як і обіцяв, і дозволю тобі бути його господарем. Незалежно від того, скільки ти живеш, безсмертний чи ні, я поверну цей світ після твоєї смерті.

.

Володимир Великий грав зі срібним диском в руці своїми тонкими і блідими пальцями. На платівці відображалося його холодне і суворе обличчя — довгі і вузькі щоки, холодні очі, злі губи і еспаньйолка. Тоді поговоримо про наступну проблему. Я послав Сірих Магів до Еруїна, але досі не знаю, чого ви хочете.

.

Нехай Еруїн буде хаотичним і каламутним водам. Мені потрібно, щоб ви допомогли мені зловити деяких людей. На цьому все.

І все? Володимир Великий похитав головою. Я не вірю, що ваші підписники не можуть цього зробити.

Ні, не можуть. Одін і Гретель давно влаштували пастку в Еруані. Я підозрюю, що вони керувалися тією жінкою і залишили багато печаток на тій землі. Навіть мої підлеглі не наважуються їх чіпати. Кілька років тому я посадив там шахову фігуру, але досі не знайшов шансу атакувати.

.

Очі сутінків блиснули небезпекою і ненавистю.

Крім того, там є неприємна людина. Ви не повинні втрачати пильність. Володимир Великий буде дуже складним суперником.

.

Ви ж говорите про новоспеченого графа Трентгайма? Я не очікувала, що ти так цінуватимеш простого смертного.

.

Він не смертний. Володимире Великий, якщо ви так думаєте, вас чекає велика втрата.

.

Володимиру Великому було байдуже, і він недбало кивнув.

.

Гаразд, раз це зміст угоди, то я зроблю це так. Я особисто надішлю чарівника Розадра до Ауїна. Він найкраще вміє зачаровувати людей серед нас, а влаштувати хаос у маленькій країні для нього – справа дрібниці. Він не підведе. Якби один з дванадцяти вождів волхвів зазнав невдачі в простому Ауїні, то народ Буга не був би там, де він є сьогодні.

.

Я сподіваюся, що так.

Сутінки глибоко подивилися на нього, а потім її постать поволі зникла в повітрі.

Через кілька хвилин після того, як вона пішла, кентавр на очах у Володимира Великого розпався. Його очні яблука, волосся, шкіра, м'язи та органи скотилися вниз, як розтоплений віск, відкриваючи блідий скелет внизу. Врешті-решт навіть скелет зруйнувався і перетворився на шматки на землі.

Від початку і до кінця Великий Даоський Майстер і оком не моргнув.

.

Ділфері обережно погладив грубу кам'яну стіну в темряві і рушив уперед. Слуга позаду неї кілька разів хотів підняти факел, але вона відмовилася.

.

Цей темний і похмурий підвал приховував найглибшу тінь у серці дочки графа Яньбао. Це була темна в'язниця Яньбао. Вона була знайома з кожним сантиметром цього місця. Щоразу, коли вона занурювалася в темряву, вона не могла не згадувати дні, коли вивчала і використовувала демонічні заклинання. Темна магія поглинула її плоть і душу, а крики з найглибшої частини пекла, здавалося, все ще залишалися в її вухах. Кілька разів вона ледь не ставала жертвою демонів, а її найкращий товариш по іграх дитинства також загинув під час магічного експерименту.

,

Вона все ще не наважувалася згадати криваву сцену, білосніжні частини тіла, розкидані в темній кімнаті, очі мимоволі, що пронизували її серце, як кінчик ножа.

.

Але помста обпекла її серце, як полум'я. Тільки таким чином, тільки продавши душу, вона змогла повернути сімейний бізнес батька і врятувати його.

Раптом вона зупинилася перед камерою, і з темряви долинув ледь чутний звук металевих ланцюгів.

.

У цю мить місячне світло випадково пройшло крізь залізні ґрати світлового ліхтаря над темною в'язницею, і бліде світло впало на обличчя Дільфері. Через чверть години, яка, здавалося, тривала вічно, з темряви долинув слабкий і недовірливий голос.

Ділфері, це ти? Вас теж взяли в полон?

.

Це я, батьку. Я повернувся.

Сивочолий старий навпомацки помацав і повільно рушив з іншого кінця в'язниці до дочки. Ділфері згадала, коли востаннє бачила свого батька. Він був бадьорим духом і красивим чоловіком середніх років, але тільки чотири роки тюремного життя знищили всю його енергію і тіло.

1449

Розділ 1449

.

Але ще була пара каламутних очей, що горіли найсильнішим бажанням вижити в темряві. Старий простягнув тремтячу руку через дерев'яний паркан і схопив дочку за руку.

?

Чи правда це?

,

Дільфері відчула, як велика рука, схожа на суху кору, потерла її руку, і з її очей нарешті виступили сльози. Муки, яких вона зазнавала ніч за ніччю, здавалося,