Читати книгу - "Оновлені почуття, Ірина Айві"

Гарна, але до сказу підла істота, яка не заслуговує ні пояснень, ні нормального ставлення. 

Не сказавши ні слова хапаю її  за мокре волосся й силою витягую з душової кабіни. 

-- Дане, що ти робиш? -- питаю налякано й затуляю мокре тіло руками наскільки це можливо в даній ситуації.

-- Те чого ти заслуговуєш, -- звучить голос від якого я здригаюся усім тілом. -- Те чого ти ніколи не отримаєш від мого батька. Саме мене ти благатимеш зупинитися, але помилування не буде. Ти відповіж за те що наробила. Обіцяю ти ніколи цього не забудеш. 

-- Дане, я не розумію чому ти так зі мною поводишся? Що я такого зробила? В чому провинилася? -- питаю крізь зойк.

-- Невже думала, що за те, що ти злигалася з моїм батьком я тебе по голівці погладжу? Га?

Нічого не розумію. Бачу, що Дан розлючений наче скажений тигр, але слів не розумію. До чого тут його батько? Що значить злигалася? Я не знаю значення цього слова, але звучить воно дуже огидно. 

-- Я не розумію, -- кажу з благанням у голосі чим ще більше дратую Дана. Здається зараз він готовий не просто принизити мене морально та фізично, а  розірвати на шматки. 

Секунда і Дан штовхає мене від себе наче ганчірку. Не втримавшись на ногах я падаю на коліна й заповзую у кут кімнати наче у нірку. 

-- Ми нормально проводили вечір. Чому ти це робиш з нами? -- витираю соплі й забираю з обличчя прилипле волосся. 

-- Все було добре до тих пір поки батько не показав мені, як гарно ви провели час коли я працював. 

-- Я не розумію! -- підбираю під себе ноги. 

-- Як не розумієш, то я зараз поясню, -- знову хапає за волосся й тягне до дверей. 

Дан збожеволів настільки, що йому байдуже, що він волочить мене голу будинком, що завдає мені болю. В будь-який момент нас може хтось побачити. І цей хтось може бути його батьком чи матір'ю. 

-- Чому ти не дозволив мені одягнутися? 

-- А хіба курва ходить одягнена? Хіба у неї є щось святе? Хоч якась межа через яку не можна переступати. 

Дан привів мене до кабінету в якому наче щойно ураган танцював. 

-- Ось відповіді на твої запитання, -- хапає рукою світлини й тицяє їх мені просто в очі. 

Краєм ока я бачу, що і хто  на них зображено і ступорію від подиву. Як таке може бути? 

-- Це не може бути правдою. На цих світлинах не я. Я і твій батько? Як ти міг таке подумати?

-- Тоді хто це якщо не ти? 

-- Можливо це Поліна, -- відповідаю невпевнено. 

-- Яка в біса Поліна? Досить грати в роздвоєння особистості. Як твоя вигадана сестра могла здогадатися де ти якщо ти сама мене запевнила, що не змогла зв'язатися з нею? 

-- Дане, я не знаю. Нічого не розумію, але запевняю тебе, що з твоїм батьком у мене нічого немає і бути не може. Я б ніколи не змогла так підставити тебе. Для мене це неприпустимо. 

-- Заткнися!

-- Що тут коїться? 

На порозі кабінету з'являється батько Дана. Він одразу втрачає інтерес до запитань й починає оглядати моє оголене тіло. 

Господи зроби мене невидимою, бо інакше я просто зійду з розуму.

-- Не лізь! У нас тут приватна розмова. Ти вже отримав те що хотів. Чи може дня тобі було мало й ти вирішив, що маєш право користуватися майбутньою невісткою ще й вночі? 

-- Що ти мелеш? Якою ще невісткою? Негайно вистав цю хвойду за двері. Їй тут не місце. 

-- Навіть не подумаю. Я кохаю її. Ось так батьку, я закоханий у проститутку. І навіть готовий бути з нею після того, як вона побувала у твоєму ліжку. От такий я нікчема, тату. 

-- Я цього не дозволю. 

-- А я не збираюся питати у тебе дозволу. Тепер ми житимемо як сім'я збоченців. Коли захочеш трахнути мою дружину дай знати, а  я подумаю, як це влаштувати. 

Вперше в житті я хочу померти. Просто тут і зараз. Не хочу чути того, що чую й бачу. Жити не хочу ...

Дан знову тягне мене до спальні. Він настільки сильно розгніваний, що не розуміє, що коїть. 

-- Дозволь мені одягнутися, -- прошу з надривом у голосі, бо грудка в горлі не дає промовити хоч слово. 

-- Ні! Від сьогодні ти ходитимеш голою і спатимеш на підлозі, як собака. На краще ставлення ти не заслуговуєш.

Я знову опинилася у кутку кімнати. Вмиваючись сльозами я не розуміла, що відбувається. Як моє спокійне та розмірене життя в одну мить перетворилося на суцільний хаос? 

Дан стояв наді мною наче наглядач. Його скляні очі палахкотіли гнівом і я його розумію, бо він як і я не розуміє, що це діється. Чому я на тих світлинах опинилася? А головне як? 

Моє тіло тремтіло від холоду та сорому. Ніколи в житті мене так не принижували як сьогодні. Як довести Данові, що я ні в чому не винна? 

-- Дане, я впевнена, що цьому непорозумінню  є пояснення. 

-- Заткнися! Дивитися на тебе огидно, не те що слухати. 

-- Розумію, ти мені не віриш, але як нам  бути далі. Думаю буде краще якщо я поїду додому.

-- Тепер цього ніколи не станеться. Я б міг придумати сотню покарань для тебе, але я не вбивця і не гвалтівник, тому ти кожен день будеш розплачуватися за те, що сьогодні наробила.