Читати книгу - "Оновлені почуття, Ірина Айві"

Глава 13

Слова Дана відбивали барабанний стук у моїй голові. Я нічого не розумію. Бачу зневагу, брудний наклеп, ненависть, але не збагну, як усе дійшло до такої межі. Хто дозволив собі її переступити? Невже у всьому винна Поліна? Але як? Як вона могла дізнатися про стан моїх справ якщо зникла? Я не змогла поговорити з сестрою. Ситуація в клубі пішла не за планом, тому звинувачувати сестру просто не логічно. 

Заправивши волосся за вухо я притулилася до стіни й обійняла руками коліна. 

Дан кидався по кімнаті наче скажений тигр. Його руки зігнуті у кулаки вочевидь шукали на кому чи на чому зігнати свою злість. Іноді він дивився на мене і його ненависть вибухала з новою руйнівною силою. Щоб не дратувати його ще більше я тихо ковтала сльози поклавши голову собі на коліна. 

Крізь страх  та розпач відчуваю, що мені холодно. Хочу підвестися, щоб хоч халат накинути на плечі, і саме в цю мить зустрічаю погляд Данових очей, які змушують мене прилипнути до підлоги. 

-- Навіть не думай. Ти не заслуговуєш людських умов. Спатимеш там де сидиш, бо ти невдячна сука, яка знаючи все пролізла у ліжко мого батька. Марно таку як ти питати, як ти могла... А я ще дурень розповів тобі про стосунки мами  й тата. 

-- Дане, ...

-- Спи. Зранку нас чекають нові справи та сюрпризи. Не лише ти можеш дивувати. Завтра підстилка батька стане моєю дружиною, -- з гнівом виплюнув Дан жахливі слова. 

-- Це не нормально. Занадто навіть для тебе, -- застогнала я в момент, коли Дан наблизився до мене й схопив за руки. Він змусив мене піднятися на ноги й почав трясти так, що голова пішла обертом. 

-- Думаєш ти та хто може читати мені моралі. Дівка без честі та совісті раптом заговорила про справедливість. 

Не хотячи я нахилилася до широких грудей Дана. Серце вискакувало з грудей, б'ючись так ніби хотіло крикнути мені <годі мене мучити>. 

Невже я наблизилася до моменту де моє життя добігає кінця і мені доведеться назавжди попрощатися з мріями та надіями яким не судилося здійснитися? Чому усе пішло шкереберть? 

-- Я вірю, що рано чи пізно правда випливе на поверхню. Ти дізнаєшся, що я ні в чому невинна й пошкодуєш про те що зробив зі мною. Зараз я не можу виправдати себе, але це станеться, можливо не так скоро якби мені хотілося, але станеться. А до тих пір можеш робити все, що заманеться. У мене немає сил протистояти тобі. Краще зосереджуся на тому, щоб розплутати цей клубок інтриг. 

-- Спи давай. Я не збираюся слухати цілу ніч твою брехню. 

-- Я не спатиму на підлозі. Я не собака. До того ж у мене хворі нирки. Мені не можна переохолодження. 

-- Спатимеш де я скажу. І навіть якщо до ранку здохнеш, мені начхати. 

Дан стояв на своєму  непохитно. Він порівнював мене з собакою й не чув моїх доводів. Сьогодні марно йому щось пояснювати. Злість затьмарила його розум. 

Опустившись перед ним на коліна я притягнула приліжковий коврик до кутка де збиралася провести цю ніч.

Дан відкинув ковдру й ліг на ліжко, навмисне повернувшись до мене обличчям. Йому мало було моїх принижень і він вирішив мучити мене ще й усю ніч. 

Просто закрий очі і не думай. Абстрагуйся, відключи свій мозок, -- шепотіла собі наче мантру до тих пір поки не заснула. 

Холодно. Тіло тремтить наче від лихоманки. Крізь сон чую, як хтось ногою намагається мене розбудити.

-- Вставай. Через двадцять хвилин виїжджаємо. 

Відкриваю очі й бачу, що перед очима стирчить домашній капець Дана. Він просто в мене перед носом. Нічого дивного, новий день -- нова порція принижень. Дан не відступає від наміченого плану. 

-- Ти й справді вважаєш мене гірше собаки. 

-- Я лише показую те на що ти заслужила. Одягайся, кохана, бо вже дочекатися не можу, щоб ти стала моєю дружиною. 

-- Не роби цього. Навіть якщо зараз ти змусиш мене, я все одно розлучуся з тобою. 

-- Мені байдуже, що ти кажеш і думаєш. Про розлучення навіть не мрій, бо навіть до кінця своїх днів не розплатився за те що сталося між нами.

Прийнявши душ я одягнулася й розчесала волосся. Без будь-яких наказів Дан схопив мене за руку й повів за собою до автомобіля. Добре, що нам не доведеться зустрітися з його мамою. Хоч я й ні в чому невинна, але дивитися їй в очі не зможу. 

Звісно це не вихід. Ми їдемо розписатися, стати законним подружжям, тому подальших зустрічей мені не оминути, як з матір'ю Дана так і з ... батьком. 

-- Дане, по при свою ненависть до мене прошу обміркуй все як слід. Про яке одруження може йти мова. Ти ж зіпсуєш не тільки моє життя, а й своє, -- спробувала достукатися до Дана востаннє, перед самим входом до РАГСу.

Намагаючись змінити ситуацію я навіть схопила його за руку, але він одразу відмахнувся від неї. Видно, що йому неприємні мої доторки. Гидує.

-- Ти й так усе зіпсувала, Поліно. Своєю одержимою хтивістю ти знищила нас. Тепер настав час розплати за скоєне. За мною! І без вибриків. Не змушуй мене застосовувати крайніх мір. Краще тобі не знати меж моєї жорстокості, -- командує, а кожне слово ніби зі сталі зіткане. 

Часу переконувати Дана більше не залишилося. І шансу теж. Він непохитно вірив у те, що я найгірша дівчина на землі. Що я обдурила його, зрадила й на додачу переспала з його рідним батьком. 

-- Доброго дня! У нас з вами домовленість, -- коротко промовив Дан жінці, яка мала проводити реєстрацію шлюбу. 

Дивно, але окрім неї в приміщенні не було видно жодної живої душі. 

Можливо у мене ще є шанс на порятунок. Я можу сказати, що проти цього шлюбу, що Дан привіз мене сюди силоміць. Та коли жінка у вечірній сукні хитро посміхнулася, я зрозуміла, що вона за одне з моїм майбутнім чоловіком. Він усе спланував, але як. У нього ж немає моїх документів. Невже знову гроші все вирішили. 

Я наївно думала, що в мене є шанс. Та коли мене попросили поставити підпис у реєстраційній книзі без запитань чи згодна ти ... Я зрозуміла, що цей момент стане моїм вироком. 

-- Ти й тут усе спланував та передбачив. Мабуть, дорого обійшлося таке рішення?