Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

По дорозі в столову мій настрій помітно покращився. Може, й справді кажуть: «Що не робиться, то до кращого?».

З цією думкою я настільки захопилася своїми планами, що зовсім забула дивитися по сторонах. І, звісно ж, наступної миті врізалася у когось доволі міцного.

Мене підхопили сильні руки, утримуючи від падіння, і в той же момент по тілу пробігли мурашки. Але найбільше непокоїло зап’ястя – воно раптом занило, наче від легкого укусу.

— Ой…

Я кліпнула, підводячи голову, і зустрілася поглядом із глибокими темними очима.

— І куди це ви так поспішаєте, що навіть не дивитеся, куди йдете? — його голос звучав спокійно, але чомусь викликав дивний тремтливий відгук у мені.

Ми стояли занадто близько. Надто. Його теплі пальці все ще стискали мої плечі, а аромат мускатного парфуму огортав, змушуючи мозок працювати повільніше, ніж зазвичай.

Я стряхнула головою, намагаючись відігнати затьмарення. Що це зі мною?

Кашлянула, намагаючись вислизнути з його хватки.

Його пальці розтиснулися, і я вже зробила крок назад, коли раптом він мимоволі зачепив моє зап’ястя. В ту ж мить знову пронизав той самий дивний біль – ніби щось під шкірою відгукнулося на його дотик. Я різко вдихнула, не розуміючи, що відбувається, і мимоволі зустрілася з його поглядом.

Я різко вирвала руку.

— Вибачте, лорде-ректоре, я… просто задумалася.

— Настільки, що не помітили мене?

В його голосі проскочила ледь вловима розважливість, і від цього я ще більше зніяковіла.

— Чесно кажучи, не очікувала побачити вас тут…

— У холі власної Академії?

Я закусила губу, бо його тонкий сарказм тільки змушував мене ще більше бентежитися.

— Ну, ви ж тепер ректор, я думала, що у вас справ по горло.

— І вони в мене є. Але я не цілком довіряю деяким процесам, тож вирішив особисто оглянути Академію.

Я ледве стрималася, щоб не хмикнути. Невже він справді хоче перевіряти все сам? І взагалі…

Чому мені так складно відірвати погляд від нього?

— Вибачте, мені треба йти!

Розвернувшись, я майже побігла до столової, залишаючи позаду ректора, його темний погляд і гіркуватий аромат мускату, що все ще витає в повітрі.

Що це було? Чому його дотик змушував мене відчувати цей дивний, ледве вловимий біль? Наче щось під шкірою відгукувалося, наче… впізнавало його.

Я труснула головою, намагаючись відігнати ці дивні думки. Ніс ще ловив відгомін його мускатного парфуму, і я впіймала себе на абсурдному бажанні вдихнути глибше. Що зі мною?! Чому я так реагую на нього? Це страх? Захоплення? Чи щось зовсім інше, що я не можу пояснити?

****

Щойно я переступила поріг столової, мене огорнув хвилюючий, розкішний аромат їжі, від якого шлунок негайно зрадницьки загукав про своє існування. Повітря було насичене пряними нотками запеченого м’яса з розмарином, теплою, вершковою ніжністю свіжоспеченого хліба та солодкуватим духмяним відгомоном медового напою. Десь на дальніх столах стояли великі казани з густим супом, і з кожною хвилею пари, що здіймалася над ними, я вловлювала легкий аромат сушених томатів, базиліку та ледь вловимий димний відтінок копчених спецій.

Я ковтнула слину й попрямувала до роздаткової лінії, звідки вже тягнулися черги адептів, жваво обговорюючи раптове скасування занять. Мені в тарілку поклали рум’яний шматок запеченого м’яса, що виблискував від соковитої скоринки, поряд лягли тушковані овочі, просочені запашними прянощами та вершковим маслом. До того всього я взяла пухку булочку, що ще зберігала тепло випічки, і чашу ягідного узвару, насиченого терпкістю чорниці та солодким відтінком малини.

Знайшовши вільне місце біля вікна, я опустилася на лаву й зробила перший ковток напою. Тепла хвиля розлилася всередині, огортаючи приємною втомою й умиротворенням. Так, хороший обід міг вирішити багато питань… Я повільно жувала шматок м’яса, а мої думки вперто кружляли навколо одного — що це було?!

Я ніколи раніше так не реагувала на жодного чоловіка. Так, можна сказати, що ректор Но’Ксаріс виглядав… ефектно. Темний, загадковий, з тим самим поглядом, від якого серце чомусь підскакує, а потім завмирає. Але хіба цього було достатньо, щоб пояснити, чому від одного його дотику у мене зап’ястя занило?

Я мимоволі стиснула руку, намацуючи шкіру. Нічого особливого. Тільки от тепло його пальців я досі пам’ятала, ніби воно вкарбувалося десь у підсвідомість.

Чи могло це бути наслідком ритуалу?

Я викликала демона. І саме тоді, того ж вечора, в Академії зникла дівчина… і наступного ж дня у нас з’явився новий ректор.

Чи могли всі ці події бути пов’язані?

Мені стало не по собі. Якби я дійсно зробила щось… страшне? Чи це просто збіг?

Я вколола виделкою овоч, силкуючись відігнати похмурі думки. Але питання вперто не зникало. Що пов’язувало мене та ректора? І чому я так реагую на нього?

Я неквапливо доїдала свій обід, думками повертаючись до розмови з леді Ві.

Хто була та першокурсниця, що зникла за загадкових обставин? З якого вона факультету? Чому я не запитала про це одразу? Леді Ві точно знала більше, ніж сказала, але йти назад у бібліотеку зараз… ні, не сьогодні.

У мене і без того вистачало нагальних справ.

Я піднялася з-за столу, поставила свій брудний посуд на спеціальний стелаж і, не вагаючись, рушила на кухню.

Там панувало справжнє кулінарне чаклунство, і всім цим керувала пані Крус—фея кухні Академії.

Вона була повненькою, невисокою жінкою з постійно закачаними рукавами й щічками, що рум’янилися від спеки. Її кучеряве темне волосся було зібране в пишний пучок, з якого вибивалися неслухняні пасма. Очі – теплі, карі, завжди сповнені доброзичливості та трохи хитруватого блиску, ніби вона знає всі секрети Академії й навіть більше. Пані Крус завжди пахла свіжоспеченим хлібом, корицею та ваніллю, а її голос був таким м’яким і лагідним, що навіть найгрубший адепт ставав чемним у її присутності.