Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

На кухні царила справжня кулінарна магія. Повітря було насичене ароматами пряних трав, свіжоспеченого хліба й ніжного ванільного крему. Пані Крус керувала всім цим кулінарним хаосом так легко, ніби диригувала добре налаштованим оркестром. Під її уважним поглядом працювали троє помічників – кожен зайнятий своєю справою.

Один чаклував над величезним казаном ароматного супу, методично помішуючи його великою дерев’яною ложкою. Другий вправно нарізав фрукти для десертів, а третій стежив за випічкою, перевіряючи, щоб булочки та пироги підрум’янилися до ідеальної золотистості.

Пані Крус, здавалося, бачила й чула все. Вона миттєво помічала, якщо хтось із помічників щось робив не так, і м’яко, але впевнено виправляла помилки. В її руках звичайні інгредієнти перетворювалися на справжні шедеври, і я не раз ловила себе на думці, що вона володіє не лише кулінарним талантом, а й справжньою магією.

— О, Селесто, голубонько, знову завітала похвалити мої страви? — усміхнулася вона, витираючи руки об лляний рушник.

— Ну а як інакше? Ви ж знаєте, що я не можу без ваших кулінарних шедеврів, — щиро відповіла я, вдихаючи аромат здоби, що наповнював кухню.

— Пані Крус, мені потрібна випічка на вечір, але особлива…

— А що ж то за нагода така, що тобі знадобилася особлива випічка? — пані Крус заловолено примружила очі, вона любила, коли оцінювали її кулінарний талант.

Я грайливо усміхнулася й сперлася на край столу.

— Хочу створити чарівну атмосферу для моїх друзів сьогодні ввечері.

— Чарівну атмосферу, кажеш? — жінка з цікавістю підняла брову, поклавши руки на широкі стегна.

Я загадково знизала плечима.

— Моя подруга… Амелія. Вона довго мучиться зі своїми почуттями й ніяк не наважиться сказати правду. А я вирішила трохи їй в цьому допомогти.

— Ах, любовні справи! — зітхнула пані Крус, закочуючи очі. — Що ж, тут без хорошої випічки точно не обійтися.

Вона обернулася до полиць, пробігаючи пальцями по кошиках зі свіжою здобою.

— От що, голубонько, візьмеш-но ти ці булочки з вишневим джемом. Солодкі, ніжні, але з легкою кислинкою — якраз для того, щоб почуття розкрилися. А ще ці пиріжки з горіховим кремом — кажуть, горіхи додають відваги.

— Ви просто фея, пані Крус! — я підстрибнула від радості.

— Та знаю, знаю, — вона лукаво підморгнула. — От тільки фея не просто кухні, а ще й амурних справ.

Я розсміялася, вдячно приймаючи корзинку з випічкою.

— Завтра чекаю від тебе новин про те, як усе пройшло, — розсміялася жінка у відповідь.

— Неодмінно, — підтвердила я, вже вибігаючи з кухні.

****

До мого повернення Амелія ще спала, я не втрачаючи даремно часу, вирішила приступити до вивчення матеріалу. Два тижні, щоб все здати, це просто катастрофічно мало!

«Пʼять золотих, Селесто, думай про них!», — пронеслося в думках.

Я навіть на секунду затримала дихання, усвідомлюючи цю суму. П’ять золотих! Це ж в пʼятдесят разів більше, ніж я заробляю за вихідні в лавці леді Лісбет. Щоб отримати стільки грошей самостійно, мені довелося б працювати без вихідних майже рік!

Змотивувало так, що я швидко взяла за підручник з Історії магічних істот. Але через кілька хвилин моя мотивація почала мене покидати.

Я втупилася в сторінку підручника, намагаючись запам’ятати бодай щось. Але слова розповзалися перед очима, а дати й визначення вперто не хотіли вкладатися в голову.

“Вищі магічні істоти – древні створіння, що існують поза часом і простором…”

Я провела рукою по обличчю. Ну от як ці істоти можуть існувати “поза часом”? Це взагалі як?!

Перевела погляд на наступний абзац:

“Розумні раси – істоти, що мають суспільство, мову, культуру…”

О, ну хоч тут усе зрозуміло. Високородні ельфи, дракони, демони… Хоча стоп, демони ж начебто теж існують поза часом? Чи це тільки ті, що пов’язані з Безоднею?

Я зітхнула й відкинулася на спинку стільця. Усі ці класифікації здавалися мені надто заплутаними.

“Напівістоти – створіння, що походять від змішаних союзів або перебувають між світами…”

Змішані союзи? Ну так, це про всіляких напівдемонів, напівфей, напів… кого там ще? Я перевела погляд на наступну категорію.

“Примарні створіння – фантоми, духи, сутності, що не мають фізичного тіла, але взаємодіють зі світом…”

Чудово. Тобто вони ні живі, ні мертві? Це ж узагалі безглуздо!

Я схопила перо й почала виписувати короткі нотатки в зошит:

• Вищі істоти – древні та могутні.

• Розумні раси – живуть, думають, будують суспільства.

• Напівістоти – ті, хто застряг між світами.

• Примарні – ті, хто ні там, ні тут.

Я глянула на записане. Було б чудово, якби цього вистачило для іспиту. Але знала ж, що ні – магістр Валентайн, який вів цей предмет, точно вимагатиме більше деталей.

— Селесто? — сонним голосом промовила Амелія, відриваючи мене від думок. Магічний годинник показував, що залишилося всього десять хвилин до приходу Алека. Ой, мля… я зовсім забулася про час!

— Ти заснула, — пояснила я, помітивши її здивований погляд, коли вона усвідомила, що лежить у ліжку. — Стрес…

Амелія кліпнула, явно намагаючись пригадати, що сталося.

— А заняття? Я ж…

Я швидко ввела її в курс останніх новин, які вона благополучно пропустила через мій настій.

Вона посміхнулася почувши новини, які явно будь-якому адепту нашої Академії настрій би підняли.

І тут почувся легкий стук в двері.

— Це хто?

Ну, Алек, як завжди аж занадто пунктуальний!

— Гість, — таємниче відповіла я, направляючись до дверей.

На порозі стояв світловолосий, усміхнений, як завжди Алек. Він мав настільки доброзичливий вигляд, що якби я його не знала, то ніколи б не подумала, що він з бойового факультету. Занадто милий.

— А він тут що робить? — голос Амелії був сповнений злості.

— Ей, мала, ти чого? — підморгнув їй Алек, навіть не підозрюючи, що наступної миті в нього полетить щось важке.