Читати книгу - "Приречені бути чужими , Ксенія Ільїнська"

Яна театрально схопилася за голову.

— І весь цей час мовчала?!

Софія задоволено усміхнулася, спостерігаючи за їхньою реакцією.

Злата ж відчула, як у неї всередині заворушилося передчуття.

Цей концерт обіцяв бути чистим хаосом.

Концерт був неймовірним.

Вогні, музика, крики фанатів. Софія стояла на сцені поруч з учасниками Blue Bloods  і відчувала, як серце шалено калатає від адреналіну.

Величезна сцена. Тисячі людей.

Вона підняла голову, вдихнула на повні груди і почала грати на роялі для всього цього натовпу, який підхопив кожну ноту. Це було чарівно, захопливо і трохи моторошно водночас.

Алекс уважно спостерігав за нею.

Її енергія… Її впевненість…

Щось у ній чіпляло.

Він пам’ятав Софію з того дня, коли бачив її поруч із Златою. Подруга Дена.

— Цікаво… — пробурмотів він собі під ніс, не зводячи з неї погляду.

Він вирішив, що обов’язково дізнається про неї більше.

---

Тим часом Злата сиділа на ліжку, перебираючи пальцями плюшевого ведмедя, якого Алекс подарував їй в парку розваг. Його теплий коричневий погляд не давав їй спокою.

Іти чи не іти?

Але ж і Алекс там буде…

З моменту їхньої розмови в кабінці «колеса огляду» вона всіляко уникала зустрічей із ним. Він її збивав з пантелику, змушував сумніватися у власних відчуттях, у її почуттях до Дена.

Але ж це просто концерт… Правильно?

Вона розгорнула телефон і втупилася в екран. Жодного повідомлення від Дена.

Її губи стиснулися в тонку лінію.

Можливо, він справді занурився в навчання. Або… просто знайшов собі інше життя, у якому їй більше немає місця.

Злата прикрила очі, намагаючись відігнати ці думки.

Їй треба відволіктися.

Їй треба… жити далі, поки Ден не згадає про її існування.

Вона глибоко вдихнула, підвелася з ліжка й потягнулася за курткою.

— Ну що ж… Подивимось, чи справді цей концерт вартий того, щоб я так довго вагалася.

Злата поспіхом підбігла до закритих дверей концертного залу. Її дихання було важким, а щоки — розпашілими.

— Ну чудово… — пробурмотіла вона, взявшись за голову.

Раптом за спиною почулися кроки.

— Що, запізнилася? Концерт закінчився 15 хвилин тому. — пролунав знайомий голос.

Злата різко обернулася.

Перед нею стояв Макар, недбало закинувши руки в кишені.

— Так… — зітхнула вона, приклавши долоню до чола.

Макар примружився, поглянувши на двері.

— Пішли в гримерку до Софії?

Злата насторожено глянула на нього.

— А можна?

Макар хитро посміхнувся.

— Ну, думаю, що так…

Вони рушили коридором, що вів у закулісся.

Коли Злата відчинила двері, її очі широко розплющилися.

Алекс нахилився небезпечного близько до Софії.

Він щось говорив їй тихим голосом, а на обличчі у нього грала та сама зваблива усмішка, якою він зазвичай підкорював дівчат.

В очах Софії майнув лукавий вогник.

— Ну привіт, — раптом голосно промовив Макар, заходячи всередину слідом за Златою.

Алекс випрямився в одну мить, здивовано кліпнув і зробив крок назад.

— А ти хто? — запитав він, уважно поглянувши на Макара.

— Я Макар, — холодно відповів той.

В кімнаті повисла напружена тиша.

Софія розгублено зітхнула, а потім театрально покотила очима.

— Ох, чудово… Доведеться вам познайомитися.

Злата засунула руки в кишені і  спостерігала за обстановкою.

Алекс і Макар тихо міряли одне одного поглядами, наче два коти перед бійкою.

— Окей, хлопці, досить вимірювати, хто тут головний альфа-самець, — перебила їх Софія, плеснувши в долоні.

— Я не вимірюю, — буркнув Макар.

— Та ні, ти вимірюєш, — втиснувся в розмову Алекс, піднявши брову.

— Отже, ти тепер ще й мій психолог? — хмикнув Макар.

— Якщо треба, можу провести консультацію.

— Ще одна така репліка, і я тобі сам проведу консультацію…

— Так, стоп! — Софія підняла руки, як поліцейський на перехресті.

— Я все ще тут, якщо що.