Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або"

— Я хочу дещо сказати вам, — сухо і напружено мовила Шеріл, — щоб між нами не було жодної удаваності. Я не збираюся чинити солодких родинних жестів. Знаю, що ви зробили з Джимом і як змусили його все життя почуватися нещасним. Я збираюсь захистити його від вас. Я поставлю вас на місце. Я — місіс Таґґарт. Тепер жінка цієї родини — я.

— Все правильно, — мовила Даґні. — Бо я — чоловік.

Шеріл спостерігала, як вона іде геть, і думала, що Джим цілком має рацію: його сестра — творіння холодного зла, яке не дає жодної відповіді, жодного підтвердження, жодної емоції, лише дотик якогось задоволення, ледь забарвленого байдужістю та здивуванням.

Ріарден весь час був поруч із Ліліан і скрізь її супроводжував.

Вона прагнула, щоб її бачили разом із чоловіком; він підкорявся. Генк не знав, дивиться на нього хтось чи ні. Його не цікавила жодна людина навколо, крім тієї, зустрічі з якою він не міг собі дозволити.

Усю його свідомість заполонила та мить, коли він увійшов до цього приміщення разом із Ліліан і побачив, що на нього дивиться Даґні. Він подивився просто на неї, готовий прийняти будь-який удар, який вона вирішить завдати йому поглядом. Хоч які були б наслідки для Ліліан, він публічно визнає зраду, тут і негайно, а не здійснюватиме немислиме, — уникаючи погляду Даґні, ховаючи обличчя у боягузливій беземоційності, вдаючи перед нею, що не розуміє причини своїх дій.

Однак удару не сталося. Він знав кожен відтінок відчуттів, що будь-коли відображались на обличчі Даґні; він зрозумів, що жодного шоку вона не відчула і не побачив нічого, крім безхмарної ясності. Її очі немов підтверджували повне розуміння цієї зустрічі, вона дивилась так, як дивилась на нього завжди: чи у нього в офісі, чи у себе в спальні. Йому здалось, що вона стояла отак перед ними обома, на відстані кількох кроків, проявлена з усією простотою та відкритістю, з якою ця сіра сукня проявляла її тіло.

Вона їм кивнула, люб’язний рух голови стосувався обох. Він відповів, зауважив короткий кивок Ліліан, а потім зрозумів: Ліліан уже йде геть; і усвідомив, що досить довго стоїть отак, схиливши голову.

Генк не чув, що говорять йому друзі Ліліан і що він їм відповідає. Як крок за кроком просувається людина, намагаючись не думати про довжину свого безнадійного шляху, так він проживав мить за миттю, стараючись нічого не підпускати до власної свідомості. Він чув уривки задоволеного сміху Ліліан та сатисфакцію в її голосі.

За якусь мить він звернув увагу на жінок, які його оточували. Всі вони були схожі на Ліліан: мали однаково статичний доглянутий вигляд, брови, вищипані до однаково статичного вигину, очі, застиглі з виразом статичних веселощів. Генк зауважив, що вони намагаються з ним фліртувати, а Ліліан спостерігає за цим, насолоджуючись безнадійністю їхніх спроб. То ось яке щастя жіночого марнославства, подумав він, те, про що вона його благала; ось ті стандарти, згідно з якими він не жив, але яких мусив дотримуватися. Він обернувся, щоб утекти до гурту чоловіків.

У чоловічих розмовах Генк не міг відшукати жодного простого речення. Хай про що б вони розмовляли, щоразу це була не та тема, яку насправді обговорювали. Він дослухався, наче іноземець, який впізнає деякі слова, але не може поєднати їх у речення. Молодик із нахабством, вивільненим алкоголем, хитаючись, пройшов повз них і, вишкірившись, відрізав:

— Отримав свій урок, Ріардене?

Генк не розумів, що на думці у юного щура. Втім, усі решта, здавалося, розуміли добре — шоковані, але водночас і таємно втішені з почутого.

Ліліан відпливла, наче даючи зрозуміти, що не наполягає на його безперервному супроводі. Генк відійшов у куток кімнати, де ніхто не міг його бачити і зауважити напрямку його погляду. І звідти дозволив собі спостерігати за Даґні.

Він спостерігав за сірою сукнею, мінливими рухами м’якої тканини, коли вона йшла, моментами, в які матерія скульптурно завмирала, тінями і світлом. В його очах її постать перетворювалась на синьо-сірий дим, який на мить набував форми видовженого вигину, що косо струменів до її колін, а потім у протилежному напрямку — до кінчиків сандалів. Він знав кожну грань, яку сформує світло, коли розвіється дим.

Відчував понурий біль, що скручував його зсередини, ревнощі до кожного чоловіка, який із нею розмовляв. Раніше Генк таке не переживав. І ось це сталось тут, де кожен мав право до неї наблизитися, крім нього самого.

А тоді — наче унаслідок раптового вибуху в мозку сталося моментальне зміщення перспективи — він відчув глибоке здивування від того, що робить тут і чому. Протягом цього моменту він втратив усі дні та переконання свого минулого; всі його концепції, проблеми, болі було стерто. Все, що він знав, — наче бачив із великої, чіткої відстані: людина існує заради досягнення своїх бажань; тому здивувався раптом, чому стоїть тут, здивувався, хто має право вимагати, щоб він марнував одним-одну незамінну годину життя, коли єдиним його жаданням було обійняти тонку постать у сірому і тримати її упродовж того часу, що йому було відміряно.

Наступної ж миті він відчув внутрішнє тремтіння: це повернувся його звичний спосіб мислення. Відчув суворий, зневажливий порух уст, стиснутих на знак адресованих самому собі слів: «Якось ти був підписав контракт, тепер його дотримуйся». А потім раптово подумав, що під час бізнесових операцій суди не визнавали контрактів, яких одна чи інша сторона не розглянула повноцінно. Він подивувався, що змусило його про це думати. Думка видалась недоречною. Тому він її відкинув.

Усамітнившись у затіненому закапелку між пальмою у горщику та вікном, Джеймс Таґґарт побачив, як до нього мимохідь прямує Ліліан Ріарден. Він дочекався її.

Він не міг відчути її наміру, проте впізнав манеру, яка, згідно з відомим йому кодексом, означала, що краще послухати, що вона хоче сказати.

— Тобі сподобався мій весільний подарунок, Джиме? — запитала вона і засміялась, коли він знітився. — Ні, ні, не варто пригадувати перелік речей у твоєму помешканні, думаючи, про яку з них мені йдеться. Вона не у твоєму помешканні, а тут, і це не матеріальний подарунок, мій любий.

Він зауважив на її обличчі натяк на усмішку, — такий вираз серед його друзів зазвичай означав запрошення розділити таємну перемогу. Такий вираз з’являвся у людей, яким випало показати себе не розумнішими, а хитрішими за інших.

Джим відповів обережно, з безпечною милою