Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або"

— Твоя присутність — найкращий подарунок, який я міг від тебе отримати.

— Моя присутність, Джиме?

На його обличчі проступив шок. Він знав, що вона має на гадці, але не сподівався цього.

Вона відкрито всміхнулась:

— Ми обоє знаємо, чия присутність для тебе сьогодні найцінніша — і найнеочікуваніша. Невже ти справді не думав про те, щоб винагородити мене за неї довірою? Ти мене дивуєш. Я вважала, ти геніально визначаєш потенційних друзів.

Він не піддавався. Його голос звучав нейтрально:

— Ліліан, невже я недостатньо виявляв, як ціную твою дружбу?

— Ну, ну, мій любий, ти розумієш, про що я. Ти ж не сподівався, що він сюди прийде. І ти ж не думаєш насправді, що він тебе боїться? Але змусити інших так думати — це неоціненна перевага, правда?

— Я… здивований, Ліліан.

— Хіба не доречніше слово «вражений»? Твої гості неабияк вражені. Я практично чую їхні думки. Більшість із них думає: «Якщо він шукає порозуміння з Джимом Таґґартом, нам краще дотримуватися того ж». А дехто думає: «Якщо він боїться, то що вже мені казати». Звісно, це те, чого ти хотів, і я не збираюся псувати твого тріумфу, але тільки ми з тобою знаємо, що ти не досягнув його самотужки.

Він не всміхнувся. Його обличчя було незворушне, голос — рівний, водночас він пильно відважив міру жорсткості:

— Який у тебе інтерес?

Вона засміялась.

— По суті — той же, що і в тебе, Джиме. Але якщо говорити про практичні речі — жодного. Це тільки послуга, яку я тобі зробила; я не потребую нічого натомість. Не хвилюйся, я не маю жодних особливих інтересів, не збираюся витиснути якоїсь конкретної директиви з містера Моуча, я навіть не чекаю від тебе діамантової тіари. Хіба що це буде тіара нематеріального походження — твоя вдячність.

Він уперше поглянув на неї прямо, його очі звузились, обличчя пом’якшилося в тій же півусмішці, що й у неї, випромінюючи однакову для обох емоцію, вираз погорди — це означало, що одне з одним вони почувались, як у себе вдома.

— Ти ж знаєш, що я завжди тобою захоплювався, Ліліан, як однією з найрозкішніших жінок.

— Я в цьому не сумніваюсь.

Солодкі інтонації її голосу наче вкривав найтонший шар насмішки.

Він нахабно вивчав її поглядом.

— Ти мусиш пробачити мені за переконання, що поміж друзями допустимо виявляти допитливість, — у його тоні не було жодного вибачення. — Мені цікаво, під яким кутом ти розглядаєш можливість певних фінансових тягарів — або втрат, — які вплинуть на твої особисті інтереси.

Вона знизала плечима:

— Під кутом вершниці, дорогенький. Якби у тебе був найсильніший кінь на світі, ти волів би приборкати його так, щоб це було зручно тобі, навіть якби це означало пожертвувати всіма його можливостями, навіть якби він ніколи й не зміг розвинути своєї найвищої швидкості й усі його дивовижні вміння було б змарновано. Ти зробив би це, бо якщо дозволити коневі піти на повну потужність, він тебе негайно скине… Хай там як, а фінансові аспекти — не найбільша моя турбота, як і не твоя, Джиме.

— Я справді тебе недооцінив, — повільно промовив він.

— Що ж, це помилка, яку я бажаю допомогти тобі виправити. Розумію, якого штибу проблемою він є для тебе. Знаю, чому ти його боїшся, і маєш для цього всі підстави. Але… Ти бізнесмен і політик, тому я спробую пояснити це твоєю мовою. Бізнесмен каже, що може запропонувати товари, а політикан стверджує, що здатен забезпечити голосування. Все, про що я хотіла тебе повідомити, — я можу забезпечити його тобі у будь-який зручний для мене час. Ти можеш діяти відповідно до цього.

Згідно з кодексом його друзів, відкривати будь-яку частину своєї суті означало віддати зброю в руки ворогові, але він прийняв її зізнання і відповів взаємністю, мовивши:

— Хотів би я бути такий розумний стосовно своєї сестри.

Вона зиркнула на нього без жодного здивування. Його слова не здалися їй невідповідними.

— Так, це міцна штучка, — сказала Ліліан. — Жодного вразливого місця? Жодних слабкостей?

— Жодних.

— Ніяких любовних інтрижок?

— О, Господи, ні!

Вона стенула плечима, даючи зрозуміти, що змінює тему. Даґні Таґґарт не була тією особою, про яку б вона хотіла поговорити.

— Думаю, я відпущу тебе, щоб ти міг трохи побазікати з Бальфом Юбанком, — сказала вона. — Здається, він дуже стурбований, адже ти за весь вечір жодного разу на нього не глянув, тому він тепер боїться, чи не залишиться література без друга на суді.

— Ліліан, ти просто диво! — несподівано вигукнув він.

Вона засміялась.

— А це, дорогенький, ота нематеріальна тіара, якої я хотіла!

Натяк на усмішку досі яснів на її обличчі, коли вона просувалась крізь натовп, повільний усміх м’яко вливався у напружений і знуджений вигляд, притаманний решті облич навколо. Вона рухалась навмання, насолоджуючись відчуттям того, що на неї дивляться, її атласна сукня кольору яєчної шкаралупи лисніла, наче жирний крем, за кожним рухом її високої постаті.

Увагу Ліліан привернула синьо-зелена іскра: вона раптово зблиснула під світлом ламп, на зап’ястку тонкої оголеної руки. Далі Ліліан розгледіла струнке тіло, сіру сукню, делікатні оголені плечі. Вона зупинилась. Насупившись, поглянула на браслет.

Коли вона вже наблизилася, Даґні обернулась. З усього, що обурювало Ліліан, безособова ввічливість обличчя Даґні дратувала найбільше.

— Міс Таґґарт, що ви думаєте про шлюб вашого брата? — усміхаючись, недбало запитала вона.

— Не маю про це жодної думки.

— Тобто, не вважаєте це вартим уваги?

— Якщо хочете аж такої точності — так, це саме те, про що мені йдеться.

— Ох, але невже ви не бачите в цьому людської значимості?

— Ні.

– І не вважаєте, що така особа, як наречена вашого брата, заслуговує бодай якогось зацікавлення?

— Що ви — ні.

— Я заздрю вам, міс Таґґарт. Заздрю вашому олімпійському спокою. Тут і криється, як на мене, таємниця того, чому простим смертним ніколи не слід мати ілюзій дорівнятися до ваших успіхів у царині бізнесу. Вони дозволяють своїй увазі розосереджуватися — принаймні, зважати на досягнення в інших царинах.

— Про які досягнення йдеться?

— Невже ви не віддаєте належного жінкам, які досягають надзвичайних висот у змаганнях, — тільки не у промисловій, а у людській сфері?

— Не думаю, що у людській сфері є таке слово, як «змагання».

— Ох, але подумайте тільки, як іншим жінкам доведеться тяжко працювати (якщо робота — єдиний доступний для них засіб), щоб досягнути того, чого ця дівчина досягла через особу вашого брата.

— Не думаю, що вона розуміє справжню суть свого досягнення.

Ріарден побачив їх разом. Наблизився. Йому здалося, що