Читати книгу - "Не сподівайтеся позбутися книжок"

У.Е.: Колись я бігав у пошуках цікавинок. Тепер обмежуюсь рідкісними приїздами за потреби. Прицілився на якість. Або ж намагаюся заповнити порожнини в opera omnia певного автора. Як це відбувається з Кірхером.

Ж.-К.К.: Одержимість колекціонера часто полягає саме в бажанні отримати рідкісний об’єкт, а не зберігати його. Я знаю дивовижний анекдот на цю тему. Отже, існує два примірники книжки, з якої почалася бразильська література — «Guarani», виданий у Ріо 1840 року роман. Один у музеї, а другий примірник десь собі блукав. Мій друг Хосе Міндлін, великий бразильський колекціонер, дізнався, що книжка належить комусь у Парижі і що власник готовий її продати. Тож мій друг купує квиток на літак із Сан-Паоло до Парижа, знімає кімнату в готелі «Ritz» — все, аби зустрітись із центральноєвропейським поціновувачем, якому належить омріяний примірник книжки. Отже, двоє чоловіків на три дні зачиняються в готельному номері для торгу. Три дні неприємної суперечки. Зрештою вони дійшли згоди, книжка належить Хосе Міндліну, котрий одразу ж сідає в літак додому. Під час перельоту в нього є чимало часу, аби розгорнути щойно придбану книжку, і тут він розчаровано констатує, що сама по собі книжка не містить нічого надзвичайного, попри його очікування. Він крутить книжку в руках на всі боки, вишукує рідкісні деталі та особливості, зрештою — кладе поруч із собою. Та забуває її в літаку. Він купив цінну річ, але вона одразу ж втратила для нього свою значимість. Сталося диво, бо персонал авіаліній «Air France» помітив забуту річ і відклав книжку, аби повернути її господарю, тож Міндлін зміг її забрати. Хоча сказав, що йому від того ні холодно, ні жарко. Можу підтвердити: коли мені довелося позбутися частини бібліотеки, то я нічого особливого не відчув.

У.Е.: Теж мав подібний досвід. Справжнього колекціонера більше цікавить пошук, а не володіння — так само справжнього мисливця більше обходить власне полювання, аніж приготування й дегустація вбитих тварин. Я знаю колекціонерів (і, зверніть увагу, люди колекціонують усе — книжки, марки, листівки, корки від шампанського), які протягом усього свого життя збирають колекцію, аж доки зберуть її повністю та продадуть, віддадуть у бібліотеку чи в музей…

Ж.-К.К.: Я отримую, як і ви, чимало каталогів від книгарів. Більшість — це каталоги каталогів книжок. «Книжки про книжки», як їх називають. Є аукціони, де продають каталоги книгарень. Деякі з них датовано XVIII століттям.

У.Е.: Я мушу позбуватися цих каталогів, хоча часто вони — просто витвори мистецтва. Але місце книжки також має свою ціну, і ми про це поговоримо. Тепер усі каталоги я відніс в університет, де керую відкритою магістратурою для майбутніх видавців. Звісно, курс передбачає вивчення історії книжки. У себе вдома залишив декілька каталогів, які стосуються дорогих моєму серцю тем, а також ще декілька — неймовірно гарних. Деякі з таких каталогів цінуються не справжніми бібліофілами, а нуворишами, що хочуть інвестувати в старовинні книжки. І це нагадує мені книжки з мистецтва. Якби їх не надсилали безкоштовно, то коштували б вони дуже дорого.

Ж.-Ф. де Т.: Не можу не запитати, як дорого коштують інкунабули. Володіти кількома інкунабулами — чи означає це, що ви багаті?

У.Е.: По-різному. Є інкунабули, що коштують мільйони євро, а є такі, які можна купити всього за декілька сотень. Задоволення колекціонера — це також знайти дуже рідкісний твір і заплатити всього половину чи чверть його реальної вартості. Навіть якщо це трапляється все рідше, тому що ринок скорочується, як шагренева шкіра, досі можна здійснити якісь дуже вигідні оборудки. Іноді бібліофілові вдається вигідно придбати в антиквара з репутацією «дуже дорогого». Книга, видана латиною, навіть доволі рідкісна, в Америці не цікавитиме колекціонерів, тому що вони не читають іноземними мовами, тим паче латиною; за крайньої потреби можна знати той текст у великих університетських бібліотеках. Натомість вони будуть одержимі зацікавленням до першого видання Марка Твена (за будь-які гроші). Якось у Нью-Йорку в крамничці Крауса, антиквара з глибокою традицією (на жаль, він закрився декілька років тому), я знайшов видання «De harmonia mundi» Франческо Джорджі, чарівна — видана 1525 року — книжка. Я бачив у Мілані її копію, але не купив, бо було задорого. А в Крауса, тому що у великих університетських бібліотеках уже були примірники, а також тому, що для пересічного американського колекціонера книжка латиною була геть не привабливою, я купив це видання в п'ять разів дешевше, ніж мені пропонували в Мілані.

Іншу вигідну покупку я зробив у Німеччині. Якось у каталозі аукціону, де містилися тисячі книжок, систематизованих у різні секції, я майже випадково звернув увагу на рубрику «Теологія». Раптом побачив назву «Offenbarung göttlicher Mayestat» Егідіуса Гутмана. Гутман, Гутман — це прізвище я десь чув. Швидко навівши довідки, я дізнався, що Гутмана вважають натхненником усіх маніфестів розенкрейцерів, але ця книжка протягом щонайменше тридцяти років ніколи не фігурувала в тематичних каталогах. На аукціоні ставки починалися зі ста євро, якщо порахувати на наші гроші. Я подумав, що книжка може проскочити повз увагу зацікавлених у темі колекціонерів, бо вони мали би торгуватись у секції «Окультизм». Аукціон відбувався в Мюнхені. Я написав моєму німецькому видавцю (він з Мюнхена) і попросив піти на аукціон і купити мені цю книжку, але щоб не дорожче двохсот євро. Мені вона дісталася за сто п’ятдесят.

Ця книжка не просто абсолютно рідкісна, на кожній з її сторінок є нотатки готичним шрифтом, написані червоним, чорним і зеленим кольорами, і ці нотатки вже самі по собі є окремим витвором мистецтва. Але, окрім цих щасливих випадків, протягом останніх років аукціони сягнули вершин участі покупців, які нічого не знають про книжки, але яким сказали, що купівля книжок — це вдала інвестиція. До речі, це неправда. Якщо ви купуєте добре видання «Du Tresor» зa тисячу євро, ви можете продати її швидко та майже за такі ж гроші або з великою чи малою маржею — достатньо просто подзвонити у ваш банк. Але якщо ви купили книжку за тисячу євро, то ви не продаватимете її за тисячу євро. Певна маржа іде книгарю: на ньому лежать витрати за друк каталогу, утримання крамнички та ін., та ще й, якщо він не дуже чесний, то спробує купити вашу книжку за чверть її ринкової вартості. В будь-якому разі, аби знайти доброго клієнта, потрібен час. Гроші вдасться заробити лише посмертно, якщо доручите продаж ваших книжок аукціону «Christie’s».

П’ять чи шість років тому один антиквар з Мілана показав мені чарівну