Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Якщо московський нарід не мав сили нічим допомогти в будові Київської держави та її культури, то, може, провідна верства, еліта московського народу щось зробила, чей же вона походила з України? Відповідь на це дають історичні факти.

Вже перші київські володарі — Ігор, Святослав, Володимир Великий, Володимир Мономах — мусили висилати карні військові експедиції на Московщину, щоб приборкати московські племена, що ворохобилися і не хотіли платити державних податків Києву. Так само вже перші московські князі, хоч і були з київського роду Рюриковичів, відразу почали боротьбу проти Києва. Суздальський князь Юрій Долґорукій, захопивши київський великокняжий престіл, обсадив Київ та інші українські городи залогами своїх суздальців (пізніше місцеве населення винищило їх упень). Його син Андрій Боґолюбскій, що народився і виріс вже в Московщині, основно зруйнував Київ в 1169 році, пограбувавши з церков ікони, книжки, дзвони, церковний посуд, перебивши половину населення міста і запаливши його з чотирьох боків (1169–1917 — старенька традиція!). Перед тим, в 1018 році, Титмар Мерзебурзький писав, що Київ мав тоді 400 церков, 8 базарів і незчислиму кількість населення. А. Боґолюбскій так основно знищив Київ, що наш літописець зауважує: «Татари не мали вже що нищити» (вони нищили Київ 70 років пізніше).

Всіх московсько–українських війн за доби Київської держави було одинадцять, отже, одна припадала на кожні 30 років. Московські історики малюють ті війни як внутрішню боротьбу поміж князями (за теперішньою термінологією — «гражданская»). Так само і війну між Україною і Московщиною в 1918–22 роках називають «гражданскою», с. т. внутрішньою війною одного народу. Знову бачимо тут «наукове» шахрайство, бо ж за своїм внутрішнім ЗМІСТОМ І НАСЛІДКАМИ війни Київської доби і війна 1918–22 рр. були НАЦІОНАЛЬНИМИ війнами двох ворожих націй. За Київської доби то були війни московських князів за свою державну незалежність від Києва. Війна 1918–22 рр. була війною українців за свою державну незалежність від Москви. Від 1169 року до сьогодні та війна не вгаває. Зрештою, московський патріот В. Ключєвскій (а також і М. Покровскій) основно доводить, що москвини й українці були у ВСІХ аспектах два цілком різні народи і що Московщина в ніякім аспекті не є спадкоємницею Києва. Вторує йому і московський професор права В. Буданов, який стверджує, що в законодавстві і в звичаєвім праві Московщини нема ані сліду київських законів, кодифікованих у збірнику законів Київської держави «Руській Правді». Чей же цих московських патріотів не можна підозрівати в українському шовінізмі, а радше — в московському.

Від першого дня заснування Москви і по сьогоднішній день між Києвом і Москвою точиться — в тій чи іншій формі — невпинна, вперта, завзята боротьба. Ніщо, ніяка сила не може цієї війни припинити, хоч би того і бажали обидві сторони. Не може, бо ця війна не є звичайним антогонізмом між двома націями. Це є далеко, далеко щось більше. Це є війна двох СВІТІВ, двох цілком протилежних і одна одну абсолютно виключаючих сил. Сил навіть не людських, але сил Всесвіту Сил Сотворителя Всесвіту і сил Руїнника Всесвіту. Сил Світла і сил Тьми. Сил Добра і сил Зла. Сил Любови і сил Ненависти. Сил творчих і сил руйнуючих. Сил Бога і сил Диявола. На якім боці є москвини — ми бачимо з поперед сказаного.

Вказуючи на Київ, прорік св. Апостол Андрій Первозванний: «На цих горах засіяє благодать Божа».

Св. апостол Андрій прозваний Первозванним, бо він перший став апостолом Христа. Він перший став у лави воїв сил Божих. Він, Первозванний, благословив Київ і поставив його першим в лави сил Божих.

Від першого дня свого заснування в непроглядній давнині праісторії і по сьогоднішній день Київ стояв, стоїть і — як прорік Христовий Апостол — буде вічно стояти в ПЕРШИХ лавах сил Божих.

ВІЙНА КИЇВ — МОСКВА — ЦЕ ВІЙНА СИЛ БОЖИХ З СИЛАМИ ДИЯВОЛА. Війна непримирима (див.: Д. Донцов «Від містики до політики»).

ДВІ СТІНИ зударяться —

ОДНА ВПАДЕ,

ДРУГА ДІСТАНЕТЬСЯ.

Б. Хмельницький

VII

МОСКВИНИ І НІМЦІ

Будувати імперію — це не значить лише завоювати нові території. Будувати імперію — це значить так пов’язати всі частини імперії, щоб вони мали глибокі економічні, культурні і політичні причини триматися імперії, щоб відділення від імперії не бажали самі її частини. Інакше буде колоніяльна окупація, що, як показує історія, є завжди тимчасова. Класичним прикладом першої є Бритійська імперія, яка офіційно називається British Commonvelth. Сама назва говорить за себе, бо commonvelth означає «загальний, спільний добробут». В деякій мірі подібною була Хозарська держава та Татарсько–Московська за Золотої Орди.

Вся внутрішня культурна, економічна і національна політика москвинів щодо немосковських частин імперії є класичним прикладом колоніяльної окупації. Вже один цей чинник засуджує ту імперію на загибель. Трагедія москвинів є в тому, що шлях англійців був і є для них неможливий, бо причини тої неможливости мають дуже глибокі корені в самій духовості Москвина. Англійським шляхом Москвин не міг би піти, хоч би й хотів. Це є велика і окрема тема, яку донині не опрацювали наші науковці.

Поки існувала могутня Золота Орда, доти москвини не журилися охороною кордонів Московшини та волзького торговельного шляху. З упадком Золотої Орди москвини мусили те завдання взяти на свої власні плечі, а це в першу чергу вимагало грошей та вишколених адміністраторів.

Московщина має бідні болотяні, лісові ґрунти. Московське рільництво може прогодувати всю Московщину лише тоді, коли вкладе велику кількість праці та капіталу на меліорацію та перейде до культурних способів рільництва. Цього і донині в Московщині не зробили, а найголовнішою причиною того (крім браку капіталів та культурности) була і є НЕНАВИСТЬ Москвина до рільництва. Москвин не хотів і не хоче працювати на ріллі (аналогічно і жид). На початках своєї державности москвини не мали багатої України, і тому московський уряд повинен був шукати способів примусити своє селянство орати і сіяти. Єдиним способом до того було припинити вічні мандрівки москвинів по лісах, прикріпити їх до якоїсь громади без права виходу з неї, поставити над ними жандармів, які наганяли б їх до праці та пильнували, щоб вони не порозбігалися. А щоб ті жандарми могли виконувати свої