Читати книгу - "Син сонця"

Карна, що до цієї хвилини не думав про змагання серйозно, зірвався з місця і підійшов до бар'єру арени. Коли він роздивлявся лука, то говорив і розважав про можливість перемоги лише як воїн. Смаглявки не були в його густі, а ідеалом жінки для молодого воїна була ненька Радга, і він частенько мріяв віднайти десь світлооку дівчину, схожу на дружину Адгіратги. Врода Драупаді пронизала юнака, наче смертоносна стріла. Карна, який вкладав у кожне почуття всю силу свого вогняного духу, закохався одразу ж, сприйнявши це враження трохи не як фізичний біль.

— Погибель моя! — прошепотів він, дивлячись на дівчину в багряному, — Дурга[32]! Дурга! О, великий Сур'я, чому ти не дав мені захисту і від стріл Темноликої? Якщо я колись поцілую ці вуста, то помру від радощів, а ні — то висохну від душевної муки, наче озерце спечної пори!

Драупаді тим часом завершила обряд і нині йшла повз намети гастінапурців. Дівчина аж ніяк не була засоромлена загальною увагою, а навпаки — певна своєї вроди і привабливості, милостиво усміхалась закоханцям. її навіть розважали усі ці чоловіки, що шаленіли, наче слони під час тічки. Погляд її видовжених чорних очей раптом впав на білявого кшатрія, котрий єдиний не вигукував вітань, не намагався привернути увагу, а просто стояв і дивився. Мовчки, наче у Святині.

Дівчині ще не доводилося бачити такої вроди. На мужньому лиці молодого воїна поперемінно відбивалися то болісний захват, то намагання стримати почуття, що рвалися назовні. В синіх очах блиснула сльоза.

— Дурга! — сказав він неголосно, але красуня розчула його в загальному гаморі, - темнолика богине, ти непереможна!

Драупаді одірвала від гірлянди квітку і кинула нею в закоханця. Воїн упіймав дарунок і схилився, притуливши долоні до чола. Служниці позаду князівни схвильовано зашепотілись:

— От, якби переміг той, синьоокий…

— Який же красень!

— Чуєте, панночко, от якби…

Дівчина завершила обхід і зупинилась біля павільону, де сидів князь Друпада та його сини.

— Асті! — звернулась вона до наперсниці, - негайно дізнайся, хто той чоловік! Біжи!

Асті зникла межи павільонами. Драупаді піднялась по сходинкам і сіла поруч з батьком. Повні її вуств усміхались загадково і мрійливо.

На середину арени вийшов старший брат князівни, Дгріштад'юмна.

— Дивіться всі, о кшатрії! — вигукнув він, — хто натягне цього лука та потрапить у кільце п'ятьма стрілами, того моя сестра вибере собі за чоловіка!

І змагання розпочалися.

Один за одним намагалися кшатрії зігнути лука Друпади. Спробував був Дурьйодгана, але лук лише затремтів в його руках. Спробував Дугшасана, і тятива боляче хльоснула його по обличчю. Спробував Шалья, і вже майже натягнув тятиву, та непокірний лук вирвався з його руки. Спробував Джаяратга, палкий князь саувірів, давно і безнадійно закоханий у чорнооку Панчалі, та лише поранив собі руки. Кожну спробу глядачі вітали голосними вигуками, а невдачу — шаленим реготом.

— Карна, князь Ангу! — оголосив окликувач. Драупаді мимоволі піднялася зі стільчика, загледівши горду постать синьоокого воїна.

Старий князь, що дивився на невдачі гастінапурців з деякою зловтіхою, звів брови:

— Князь Ангу? Не чув про такого. Хоча… Чи не той це ратгін Карна, що самотужки розметав загін моїх піших ратників?

— Так, це він! — озвався Дгріштад'юмна, — я пізнав його по білявому чубу. Цей шаленець у запалі бою зірвав шолом, аби той не заважав ціпитись. Ах, батьку, який це лучник! Якби він бився на нашому боці, ми б нам'яли боки пихатим Куру!

— Зараз у гастінапурців уже немає Арджуни, — задумливо мовив Друпада, — і того скаженого Бгімасени, що ладен пити кров ворогів…

— Не вірю я в той нещасний випадок! — підкинув Дгріштад'юмна.

— Байдуже, синку! Пандави мертві, тож треба ще більше ослабити гастінапурців, переманивши на свій бік цього Карну! До того ж він подобається моїй доньці… Авжеж, люба Яджнясені?

Карна тим часом підійшов до лука і ніжно погладив його.

— Хороший мій, — сказав тихо, — хоч я і не Рама, але ти піддасися мені!

Потім впер зброю кінцем у землю і взявся за тятиву. Драупаді затамувала подих, дивлячись, як піддається могутнім рукам лук Друпади. Батько штовхнув її в бік:

— З таких обіймів не вирвешся, доню! Готуй гірлянду для переможця!

— Він ще має поцілити в кільце…, - прошепотіла дівчина.

— Поцілить! — впевнено мовив Дгріштад'юмна, — він б'є з лука, мов сам Індра! Я, був, напоровся на нього в тій, останній сутичці, так ледве ноги виніс. Цей асур зірвав з мене стрілами лати, порозтинавши ремені кріплень, а тоді трохи не розніс на щепи колісницю. Я опинився на землі і вже не знав яким і Богам молитись. «Добивай же,» — кажу, а він уже тут, поруч, перехилився з колісниці і мовить: «Я не б'юся з беззбройними! Чи ти забув про закони кшатріїв?» І пронісся повз мене, а я почувався так, наче це сам Рама опустив свого лука.

Карна випростався і підняв над головою готову до стрільби зброю. Глядачі заревли. Юнак засміявся, знаючи, що більшість суперників ладні зараз розірвати його на частини. Тоді повернувся лицем до мішені і наклав на тятиву першу стрілу.

Аби це була його «Віджая», юнак зовсім би не хвилювався. Стріляти з незнайомої зброї було тяжче, але Карна ніколи не відступав перед труднощами. Він врахував вітер і старанно націлився. Драупаді пригасла руки до грудей, всім серцем бажаючи йому перемоги. Юний воїн дійсно здавався їй