Читати книгу - "Задуха"

Слабкі конвульсивні посмикування м’язів — це оскаженіння, судороги, спрага, сплутаність мислення, активне слиновиділення. Припадки, кома, смерть. Прищі — це кіста яєчника. Хронічна втома — це туберкульоз. Червоні очі — менінгіт. Сонливість — перший симптом черевного тифу. Прозорі штуковини, що пропливають перед очима яскравого сонячного дня, — відшарування сітківки. І кінець кінцем цілковита сліпота.

— Подивися на її нігті, — кажу я Денні. — Вірна ознака раку легенів.

Безпричинна тривога — це ниркова недостатність.

Це фізична діагностика. Другий курс медичного коледжу. Ти прослуховуєш цей курс, і дороги назад уже немає.

Неуцтво було благословенням.

Синяки — це цироз печінки. Відрижка — рак ободової і прямої кишки, або рак стравоходу, або, в кращому разі, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки.

Кожний маленький протяг шепоче «лускувата карцинома».

Птахи у вітах щебечуть «гістоплазмоз».

Коли ти дивишся на голу жінку, ти бачиш насамперед пацієнтку. У стриптизерки можуть бути дуже красиві ясні очі та тверді коричневі соски, але якщо в неї погано пахне з рота — значить, у неї лейкемія. У неї може бути довге пишне волосся, на вигляд — здорове і блискуче, але якщо вона чухає голову, в неї — ходжинська лімфома.

Денні малює у своєму блокноті красивих жінок, які всміхаються, посилають йому поцілунки рукою, схиляють голови, дивляться на нього крізь волосся, що впало на очі.

— Втрата смакових відчуттів, — кажу я Денні, — означає рак рота.

І Денні говорить, не дивлячись на мене. Дивлячись то в свій блокнот, то на чергову танцівницю, він каже:

— Виходить, друже, в тебе цей рак уже давно.

Навіть якщо мама помре, я не впевнений, що повернуся до коледжу. Навіть якщо в мене будуть гроші. Я й так знаю більше, ніж мені хотілось би знати.

Коли ти знаєш симптоми всіх найстрашніших хвороб, життя — це вже не життя, а постійне очікування. Раку. Старечого недоумства. Щоразу, коли ти дивишся в дзеркало, ти шукаєш червоний висип, який означає оперізуючий лишай.

Дивись також: стригучий лишай.

Дивись також: короста.

Дивись також: хвороба Дайма, менінгіт, ревматизм, сифіліс.

Наступна пацієнтка — знову блондинка. Худа. Можливо, навіть занадто худа. Певно, що пухлина хребта. Треба дізнатися, чи немає в неї головного болю, зниженої температури та болю в горлі. Якщо є, в неї — поліомієліт.

— Зроби так, — кричить їй Денні й затуляє лице руками — долонями вперед.

Вона робить, як він просить.

— Чудово, — каже Денні, роблячи швидкий начерк. — Може, злегка розкриєш рота.

Вона робить, як він просить.

— Друже, — мовить Денні, — справжні студійні натурниці, вони зовсім не такі гарячі.

Але я бачу тільки, що вона погано танцює, а погана координація рухів майже напевне означає боковий аміотрофічний склероз.

Дивись також: аміотрофічний вторинний склероз.

Дивись також: повний параліч.

Дивись також: задишка.

Дивись також: судороги, втома, плаксивість.

Дивись також: смерть.

Денні розмазує рукою лінії від паленої пробки, щоб надати замальовці об'єму та глибини. Це — жінка на сцені, яка прикриває лице руками. Її губи злегка розтулені. Денні дивиться то на малюнок, то на жінку на сцені — підмічає деталі. Вигин стегон, форму живота. Денні — гарний художник. Мені тільки не подобається, що жінки на його малюнках зовсім не схожі на справжніх. Наприклад, на його малюнках м'які, прив'ялі стегна виходять твердими й підтягнутими. Мішки під очима взагалі зникають, а очі виходять ясними й виразними.

— У тебе не лишилося готівки, друже? — мовить Денні. Я хочу, щоб вона тут, у нас, затрималась.

Але в мене немає жодного цента, і дівчина переходить до сусіднього столика в першому ряду вздовж сцени.

— Дай подивитися, Пікассо, — кажу я.

Денні чухає пальцем під оком, і там залишається чорна розмазана пляма. Він показує мені малюнок. Оголена жінка затуляє лице руками. Її губи злегка розтулені. Тонка, витончена фігура. Міцні м'язи. Вона вся гладенька і міцна, та водночас — м'яка. Напружена, та водночас — розслаблена. Втілення фізичної неможливості.

Я кажу:

— Вона в тебе має занадто молодий вигляд.

Наступна пацієнтка — знову Черрі Дайкірі. Цього разу вона не всміхається. Вона смокче зсередини щоку й запитує в мене:

— А ця родимка? Ви впевнені, що це рак? Тобто я навіть не знаю… боятися мені чи ні…

Не дивлячись на неї, я підводжу вгору вказівний палець. Міжнародний жест, який означає: Зачекайте, будь ласка. Лікар зараз вас прийме.

— І щиколотки в неї не такі витончені, — кажу я Денні. — І зад товщий, ніж у тебе на малюнку.

Я дивлюся, що там іще малює Денні, а потім обертаюся до пацієнтки на сцені.

— І коліна не такі гладенькі, — кажу я. — Треба зробити, щоб вони випиналися.

Танцівниця дивиться на мене зі щирою огидою.

Денні продовжує робити начерки. В його альбомі в неї величезні очі. І взагалі вона в нього — зовсім не така, як у житті. Він усе малює неправильно.

— Знаєш, друже, — кажу я, — ти не дуже гарний художник.

Я кажу:

— Ні, серйозно. Ти все малюєш неправильно.

І Денні каже:

— Якщо тобі все-таки цікаво, твоя мама сказала, що тобі треба прочитати її повсякденник.

Я кажу Черрі, яка тепер стоїть перед нами рачки:

— Якщо ви всерйоз маєте намір врятувати своє життя, нам треба зустрітись і спокійно поговорити де-небудь в іншому місці.

— Ні, не повсякденник, — каже Денні. — Щоденник. Якщо тобі цікаво, хто ти насправді, тоді тобі треба прочитати її щоденник.

Черрі звішує одну ногу зі сцени і спускається до зали.

Я кажу: і що там, у її щоденнику?

І Денні говорить, продовжуючи робити начерки в альбомі, зображуючи свої фізично неможливі бачення.

— Авжеж, у щоденнику. Не в повсякденнику, а в щоденнику. Там усе написано. Про твого батька.

Розділ сімнадцятий

Дівчина за стойкою реєстратури в лікарні Святого Антонія позіхає, прикриваючи рота долонькою, і я говорю їй, що, можливо, їй варто сходити до буфету випити кави, і вона дивиться на мене скоса й каже:

— Можливо. Але не з вами.

Насправді я до неї не підбиваю клинці. Просто, якщо їй хочеться випити кави, я можу наглянути за її столом. Я зовсім не намагаюся загравати.

Правда.

Я кажу:

— У вас вигляд утомлений.

Вона цілий день тільки й робить, що приймає та виписує хворих. І стежить по монітору за приміщеннями лікарні. Камери встановлено в усіх коридорах, у їдальні, в кімнаті відпочинку та в саду. Картинка на екрані змінюється кожні десять секунд. Екран чорно-білий, зернистий. Зараз там якраз десять секунд їдальні. В їдальні порожньо.