Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

284
0
11.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коли кулі співали" автора Роман Миколайович Коваль. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 249
Перейти на сторінку:
душі безстрашної дівчини…

Злазимо з коней і на хвилину приклякаємо біля ще одного із тих, що своєю смертю заслужили на вічне життя в пам’яті українського народу. Ніхто з нас не знав ні його імені, ні справжнього прізвища; знали лише, що Ворон і багато з тих, що полягли з ним отут, на пограниччі степу, походять із Запоріжжя, із сіл, де нащадки січовиків вирощували хліб, ловили рибу й лоцманували на небезпечних дніпрових порогах.

— Усіх забрати не можемо, — перервав задуму Хмара, — але Ворона треба забрати. Мусимо поховати десь, щоб не загубилася могила, щоб нащадки могли прийти до неї й віддати пошану.

— Відправимо до Мотриного монастиря, — озвався Петренко. — Колись Василя Чучупаку туди перенесемо.

Чорнота заперечив рухом голови:

— Не можемо Ворона забрати. Велику кривду і для козаків, і для нього зробимо. З товариством поліг — хай з товариством і спочиває. Треба подбати, щоб якесь близьке село відібрало наших і поховало окремо. Їдьте, панове, до ліска, я вас дожену.

За кількасот кроків озираюся. Мій побратим вкляк біля Ворона, заглиблений у молитву. За кілька хвилин догнав нас і поїхав поруч, сором’язливо відвертаючи обличчя, — понурий ведмідь мав червоні від сліз очі.

У гайку — ще непривітніше. Вирвані трьох- і шестицалевими гранатами грабчаки й берізки лежали на розбитих кулеметних тачанках, прикривали розшарпаних партизанів і коней. Коло розбитої тачанки — тіла двох дівчат-розвідниць. Одяг на них розрізаний шаблями — «товаріщі» потішалися, розглядаючи мертве дівоче тіло. Старий тавричанин — батько однієї з розвідниць, що веселив нас рибацькими байками якось на одній зі стоянок на Черкащині, — лежав по другий бік тачанки. Осторонь — знайоме обличчя начальника кулеметного відділу з одірваною по коліно ногою. На скроні — рана від кулі, над нею у шкірі — чорні цятки пороху від пострілу зблизька. Кулеметник власною рукою і револьвером підписав останній рахунок…

З почуттям болю й гордості їдемо з побоїща».[120]

Селяни навколишніх сіл позбирали воронівців і поховали їх в могилі в лісі Раєвського над просікою, що проходить поруч із балкою зі Шпакової до Розумівки. В місці, де сходяться обидві балки, недалеко від станції Хирівка, трохи західніше від неї, постала висока могила борцям за Волю України.[121]

Нині вона впорядкована, до неї знову ідуть люди. Лунає тут і пісня кобзаря: «У могилі край дороги буйна сила спочива»…


7. Цибулівський месник Микола Кібець-Бондаренко

Микола Степанович Бондаренко народився 1896 року на Херсонщині у волосному селі Цибулевому,[122] що за 30 верст на південний схід від Кам’янки. Хата його батьків стояла на кутку Пшеничівка. Село було розташоване недалеко Чорного шляху, яким татари з Перекопу через пониззя Дніпра, а тоді між верхів’ями Інгульця, Тясмина і Росі сунули в Україну по здобич. Немає сумніву, що прадіди Миколи Кібця-Бондаренка — а він був козацького роду — боронили рідну землю від хижої орди. Зовнішній вигляд вродженого кіннотника (чорнявий, невеликого зросту, з гострим поглядом чорних очей, широким лобом і великим носом) наводить на думку, що якийсь кримський татарин чи турок таки «породичався» з праріднею Кібця, «потурчив» її.

Місцевість, де народився Микола, була по вінця переповнена історичними переказами, міфами, легендами, козацькими думами про героїчну минувшину.

Розповідав їх і дев’яностолітній Юхим Дорошенко — дід малого Миколи по матері. Від нього і довідався хлопець про свою Батьківщину, про участь своїх прадідів у Гайдамаччині. Допоміг Миколі пізнати, хто він, якого роду, і вчитель Захар Божко.[123] Микола вбирав у себе перекази про козаків і гайдамаків, напевно, і себе уявляв гайдамакою, що б’є панів, орендарів і всіх тих, хто не дає вільно жити на рідній землі.

Так і сталося. Микола Кібець-Бондаренко увійшов в українську історію як звитяжець, організатор і учасник успішних бойових операцій проти завойовників-ординців. Його життєвий шлях оспівав Михайло Дорошенко в книзі «Стежками Холодноярськими». Кібець — герой книг «Холодний Яр», «Героїзм і трагедія Холодного Яру», «Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії».

І все ж про його життєвий шлях, особливо до літа 1920 року, мало що відомо. Можна, звичайно, припускати, що він воював на фронтах Першої світової — адже на початку війни вже мав 18 років і підлягав мобілізації. Очевидно, служив у кавалерійському дивізіоні — бо чи не всі бойові побратими-повстанці відзначали його унікальний талант кіннотника і любов до коней.

Можливо, брав участь у антигетьманському повстанні, яке у листопаді 1918 року підняв у Цибулевому колишній штабс-капітан російської армії Матвій Григор’єв…

Перша згадка про Кібця як про повстанського ватажка припадає на початок серпня 1920 року, коли Микола Бондаренко на чолі кінного загону у сто шабель, сформованого із хліборобів Цибулевого і навколишніх сіл, взяв участь у Знам’янському повстанні.

Микола відзначався авантюрною вдачею, сміливістю, козацькою зухвалістю, винахідливістю, організаційним талантом. Завжди діяв у першій лінії, наражаючись на смертельну небезпеку. Говорив: «Або голову збути, або славу здобути». Запалював бійців особистим прикладом.

Кібець став просто пострахом для окупантів. Недаремно у Знам’янці та на інших залізничних станціях, на які неодноразово здійснював нальоти Кібець, восени 1920 року більшовики вивісили десятки плакатів, на котрих було зображено хижого птаха — кібця, що ширяв над червоноармійськими загонами. У своїх пазурах кібець ніс двох червоноармійців, які стікали кров’ю, і, витягнувши шию, клював дзьобом інших. Під малюнком надпис: «бандит — Кобец».[124]

Врешті більшовики

1 ... 23 24 25 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"