Читати книгу - "Хліб по воді, Шоу Ірвін"

— Я член міського й заміського тенісного клубу на Східній П'ятдесят восьмій вулиці. Ви не проти пограти зі мною в парі в суботу вранці?

— Це було б грандіозно! — відповіла Керолайн.

— Я вас з усіма познайомлю, — сказав Хейзен. — Там не багато таких добрих гравців, як ви. Приходитимете туди коли завгодно, як моя гостя.

—— А хіба в ці вихідні ви не поїдете на острів? — спитав Аллен. йому не подобалося те, що Хейзен уже явно переплачував свій борг вдячності.

— Ні. В суботу вранці в мене зустріч у місті.

— Боюся, ви надто багато працюєте, містере Хейзен, зауважила Леслі.

— Кажіть просто Рассел, — попросив Хейзен. — Гадаю, нам уже пора звертатися одне до одного на ім'я. Я зватиму вас Леслі, гаразд?

— Звичайно!

— Дякую. Робота...— Він на хвилю задумався.— Це моя радість. Не знаю, де б я себе подів, якби не працював. Я хотів би померти до того, як покину роботу.— Він усміхнувся, щоб його слова не справили надто гнітючого враження.— Зрештою, я найстарший член у правлінні фірми, і їм не пощастить спровадити мене в парк на лавку, хоч яким кретином я стану! Ну,— сказав Хейзен, підводячись,— мені пора. Перед сном треба ще почитати папери. Дякую вам за надзвичайно приємний вечір! Добраніч, Керолайн! Добраніч, Леслі!.— На мить він завагався, тоді додав: — Добраніч, Аллене!

— Я проведу вас до дверей...— сказав Стренд. Потім відкашлявся й докинув: — Расселе.— Вже біля порога, куди долинав брязкіт посуду, що його мили в кухні Леслі та Керолайн, Аллен сказав: — До речі, той хлопчина, Ромеро, днями приходив до мене в кабінет. Пропозиція його зацікавила. Я сказав, щоб він написав вам листа. Щоб якомога відтягти вашу з ним зустріч.

Хейзен засміявся:

— Невже він такий неприємний?

— Гірше!

— Я пошукаю його листа.— Хейзен пильно подивився на господаря дому. — Ви не шкодуєте, що так вирішили з Керолайн?

Поки що ні,— відповів Стренд,

— І не пошкодуєте!,—сказав-Дейзен.—Запевняв вас. О, до речі, цієї суботи "Янкі" грають проти "Босторна".-Як буде..гарна погода, зможете піти?

— Звичайно!

— От і гаразд. Я подзвоню, вам у суботу вранці, після того як відрекомендую Керолайн у клубі.

Вони потисли один одному руку, і Хейзен пішов.

Згодом, у ліжку, Леслі,сказала:

— Сьогодні ввечері в нашому домі з'явилася щаслива маленька дівчинка!

— Так.— мовив Аллен.

Але ти, здається, не дуже радий?

— Я звикнуся з цим, — відповів Аллен. Потім сердито додав; — І. чого в біса їй так закортіло втекти від нас якомога далі?

Розділ сьомий

Він не лежав. Він плив у каламутній білій імлі. До нього були приладнані якісь трубки. Десь далеко лунали невиразні голоси. Душа, як ніколи, прагнула сну, забуття.

В суботу день склався дуже щасливо. Погода стояла тепла, сонячна. "Янкі" виграли, і менеджер з першим тренером підійшли до приватних лож, щоб потиснути Хейзенові руку. Стренд, усміхнувся й сказав:

— Слухайте, Расселе, та вони тут усі вас знають! А ви ж мене за-певняли, ніби ходите на стадіон раз на рік!

— Знаєте. Аллене, — зітхнув Хейзен, — скажу вам правду: я таки тікаю з контори, коли мені вдається і коли гарний день. Змалку я ніколи нічого не прогулював і тепер намагаюся надолужити прогаяне. — Він був одягнений як для стадіону — в яскравий картатий піджак і твідовий капелюх, насунутий на чоло, щоб не било в очі сонце. Хейзен ретельно записував на картку всі кидки, пробіжки, промахи й заміни. За гру він з'їв три сосиски й випив дві пляшки пива.

— Тепер я цілий тиждень не ставатиму на ваги! — заявив він.

Коли Джексон вибив м'яча й оббіг усі три бази, Хейзен підхопився й загорлав разом з усіма. Та коли "Янкі" хибили, він аж стогнав. А одного разу навіть різко викинув руку й спіймав м'яча, що випадково залетів до ложі. Після цього підвівся і напівжартома-напівсерйозно скинув капелюха, коли глядачі заплескали йому в долоні.

В сусідній ложі, поруч із батьком сидів у шапочці "Янкі" маліти хлопчик. На руці він мав рукавичку польового гравця — на той. випадок, якщо мяч залетить до глядачів. Хлопчик теж кинувся до м'яча, який, одначе, дістався Хейзенові, і малий засоромлено відкинувся на сидіння. Хейзен перехилився через поручень і віддав йому м'яч.

— Тримай, хлопче! — сказав він. — Це тобі. — І всміхнувся, побачивши, як хлопчик заворожено, не вірячи своїм очам, втупився в дорогоцінну річ у себе в руках.

— Це йому радість на цілий тиждень, сер! — сказав батько хлопчика,

— Нехай він має її якомога частіше,— відповів Хейзен і легенько смикнув малого за козирок шапочки.

Спостерігаючи Хейзена, Стренд пригадав, як той невимушено й дружньо грав у м'яча з онуком Кетлі. Цей чоловік був такий лагідний, такий ніжний з чужими дітьми, аж Алленові стало цікаво, чому ж у нього так невдало склалося із власними сином та дочками.

Цілий день Хейзен поводився весело, по-молодечому безтурботно, і Аллен, звиклий бачити його стриманим і розважливим, тільки дивувався. Він уперше перейнявся до цього чоловіка теплим почуттям — воно прохопилося крізь настороженість і недовіру, з якими він досі ставився до юриста. "Від сьогодні, — подумав Аллен, — дружити з ним буде легше".

Коли вони вийшли зі стадіону, Конрой з машиною ждав біля воріт. Хейзен і Стренд рушили до машини, і полісмен доброзичливо козирнув їм, хоч Конрой і зупинився в забороненому місці. Сідаючи в машину й думаючи про те, що в цю саму хвилину тисячі інших уболівальників проштовхуються до входу в метро. Аллен відчув, як груди йому сповнило усвідомленням аристократичної вищості, хоч він і розумів, що не гідний такої честі.

— Чудовий день! — задоволено сказав Хейзен, сідаючи поруч із Алленом на заднє сидіння "мерседеса".— Треба буде нам прийти сюди якось ще. Знаєте, якби "Янкі" програли, настрій ми мали б роздратований і пригнічений. Я б відчував у собі всі оті три сосиски й хапався б рукою за серце. Але вони виграли, і я з нетерпінням чекаю, коли мені подадуть на вечерю великий біфштекс! — Він засміявся.— Ви тільки уявіть собі чоловіка моїх років, у якого травлення залежить від "Янкі"! Знаєте, людині просто необхідно вболівати за щось, а спортивні видовища у наш час лишилися чи не єдиним джерелом втіхи...— Він дістав з кишені пальта, що висіло в машині, поки вони були на стадіоні, обтягнену шкірою фляжку зі срібною накривкою. В накривці виявилася ще одна чашечка. Хейзен дав її Алленові й налив обом.

— Бурбон,—сказав він.— Справжнє американське віскі. Ну, за Джексона!

Обидва випили. "День закінчується щасливо",— подумав Аллен.

Коли вони під'їхали до будинку Стрендів, Хейзен сказав:

— Я не певен щодо наступних вихідних, але, якщо в мене вийде, ви всі поїдете разом зі мною на Айленд?

— Побачу, які плани будуть у Леслі,— відповів Аллен.

Коли він виходив з машини, Хейзен кинув:

— Я подзвоню вам у середу, і ви мені скажете.

Та мине три тижні, перш ніж вони знов поїдуть до Істхемптона. Хейзен подзвонив і сказав, що йому треба летіти до Вашінгтона, Лос-Анджелеса, Далласа, Талси й Чікаго, але якщо Стренди схочуть на вихідні на узбережжя, то Кетлі, мовляв, будуть готові прийняти їх, а Конрой відвезе туди всіх машиною. Аллен відмовився, нічого не сказавши про це Леслі. Він відповів Хейзенові, що надходить кінець навчального року, в нього багато роботи і краще йому побути в місті.

— Гаразд, тоді поїдемо, коли я вернуся. Домовились? — спитав Хейзен.

— Домовились— пообіцяв Аллен.

— І ще одне,—сказав Хейзен.—— Я мав розмову з помічником районного прокурора. Вони влаштують так, що той хлопець визнає себе винним — у такому разі йому пом'якшать вирок. Отож скажіть Керолайн, хай заспокоїться. їй не треба буде з'являтися в суд.

— Дякую, що подбали про це, — з полегкістю сказав Аллен.

— Вони, мабуть, засудять його умовно, і вже наступного дня він знову крастиме велосипеди. Що ж, за втіху жити у "веселому місті" доводиться платити!

— Від Ромеро нічого не чути? — поцікавився Стренд. Відколи він поговорив з хлопцем, той уникав його, не приходив до нього на уроки. Юдіт теж уникала Аллена, і він не знав, чи йому радіти з цього, чи шкодувати, що вже не буде віскі в її затишній жіночій квартирці з широким вікном, яке виходить на північ,

— Від вашого протеже — жодного слова. Мабуть вирішив, що писати листа — завеликий клопіт,— мовив Хейзен;— Як побачите хлопця, скажіть, що я його жду.

— Скажу,— пообіцяв Стренд.

— Чоловік на прізвище Бернсайд до вас ще не звертався?

— Ні.

— Скоро звернеться. Він учився в Траскоті. Був там зіркою легкої атлетики. Я розмовляв з ним по телефону, і він справив на мене приємне враження. У четвер він зможе зустрітися з Керолайн, якщо це їй зручно. Вона вже готова?

— Та начебто готова. її вчитель фізвиховання дістав стартові колодки, і вони щодня ходять на тренування. Дівчина перестала їсти десерт.

Хейзен засміявся.

— Сподіваюся, вона вже заспокоїлась?

— Здається, заспокоїлась. Вона в захваті від вашого тенісного клубу.

— От і гаразд,—мовив Хейзен.— Я чув, вона там дуже популярна. Аж дивно, скільки можна завести друзів, коли добре володієш ракеткою. Шкода, що Елінор не грає в теніс. У клубі багато впливових людей з ділових кіл. Вона могла б зав'язати там дуже корисні контакти.

— В Елінор свої контакти,— сказав Стренд.

— Я це помітив... О, трохи не забув! У мене є квитки — на концерти, до театру, на балет,— прислали стільки, що я ніяк не зможу всіма скористатися. Пришлю вам з кур'єром.

— Ви надто щедрі,— зауважив Стренд і водночас із радістю подумав про вечори, які чекають на них з Леслі.

— Пусте, Аллене! — відказав Хейзен.— Я почував би за собою провину, якби вони пропали.

— В усякому разі дякую.

— Коли щось станеться, поки мене не буде, дзвоніть у контору Конроєві.

"Цікаво,— подумав Аллен,— чи Конрой коли-небудь діставав від свого боса бодай кілька квитків задарма? А йому ж, мабуть, теж хотілося б розважитись".

— Гадаю, нічого не станеться.

— Це я так, про всяк випадок,— сказав Хейзен.—Що ж, на все добре, і мої найщиріші вітання вашій родині!

"Найщиріші..." — подумав Стренд, поклавши трубку. Це вперше Хейзен згадав про щирість. Формула доброго тону — тільки й того...

Рівно о пів на п'яту Хейзен з Конроєм під'їхали "мерседесом" до будинку. Стренд, Леслі, Керолайн та Джіммі вже чекали машину. Елінор збиралася відлітати наступного тижня до Греції і мала надто багато справ, щоб дозволити собі поїхати з ними на узбережжя.

Джіммі взяв із собою гітару.