Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

— Як життя? — вигукнув комісар. — Ти ще зберіг свої зуби?

— Та ще хліб розжувати можу — якщо він без шкуринки.

— Що примушує тебе звернутися до мене?

— Мене цікавить Седрик Волокін. Ти знаєш його?

— Один із моїх найкращих працівників. Навіщо він тобі?

— Цей суб’єкт начебто взявся розслідувати вбивство, яке має стосунок до моєї парафії. До вірменського собору.

— Неможливо. Він тепер неспроможний працювати. Я відсторонив його від служби на невизначений час.

— А в чому річ?

Ґрескі завагався. Потім сказав, знизивши голос:

— Волокін має проблему.

— Яку?

— Наркотики. Залежність від героїну. Його зловили зі шприцом у нужнику нашого управління. То був скандал. Його послали на детоксикацію.

— То його звільнили зі служби?

— Ні. Я зробив усе, щоб зам’яти цю історію. Я стаю сентиментальний із віком.

— А де той центр, у якому він детоксикується?

— В Уазі. «Молодь і людські ресурси». Але всі називають його Cold Turkey.

— І що це означає?

— Англійський вислів, яким вони називають такий метод лікування від наркотичної залежності, коли хворому не дають ані ліків, ані якихось хімічних субстанцій. Вони лікують там, якщо не помиляюся, словом. А також спортом. Це давня теорія, одне з відгалужень так званої антипсихіатрії.

Каздан замислився над значенням почутого англійського вислову. Він уявив собі люльки, натоптані опієм, мінарети, кальяни під холодним дощем у Стамбулі. Потім зрозумів, що взяв фальшивий слід. Turkey означало не країну, а свійського птаха.[12] Тобто вислів Cold Turkey слід було перекладати як «холодний індик». Досить прозорий натяк на очевидну аналогію між покритою дрібними пухирцями шкірою наркомана у стані ломки і шкірою обскубаної домашньої птиці…

— То ти вважаєш неможливим, що той одержав повідомлення про мою справу? — запитав він.

— Ось уже три дні як Волокін перебуває в тому закладі. Як на мене, то, ймовірніше, він клацає зараз зубами у своєму спальному мішку.

— Скільки йому років?

— Років двадцять сім-двадцять вісім, я сказав би.

— Яка в нього освіта?

— Він вивчав право і філософію. Канн-Еклюз.[13] Велика голова — і не тільки. Завжди перший у тирі. Він був також національним чемпіоном із боротьби — вже не пам’ятаю якої.

— А що він робив у поліції?

— Спочатку два роки у відділі боротьби з наркотиками. Там і потрапив у залежність від них, думаю.

— А потім ти взяв його до своєї бригади?

— У нього не було написано на лобі «наркоман». І він сам виявив бажання перейти до мене. А хто відмовиться од послуг хлопця з такими талантами? У відділі боротьби з наркотиками він мав коефіцієнт розкриття дев’яносто вісім відсотків. Досягнення цього хлопця гідні бути занесені до будь-якої книги рекордів.

— А ще?

— А ще він музикант. Піаніст, якщо не помиляюся. Каздан мотав на вус усі ці відомості, і його цікавість дедалі зростала. Він відчув, що йдеться про справді надзвичайно оригінального детектива.

— Він одружений?

— Ні. Але справжній донжуан. Усі дівчата від нього без тями. Вони обожнюють таких хлопців. Милий. Охоплений якоюсь незрозумілою тривогою. Незбагненний. Він притягує до себе жіноцтво, як магніт залізні ошурки.

Отже, Каздан угадав правильно. Волокін, певно, причарував одну з дівчат, які працюють у головному штабі, й у такий спосіб здобув можливість стежити за всіма справами, що могли його зацікавити.

— А чому він захотів перейти в Бригаду захисту малолітніх, не знаєш?

— Можливо, гроші. Але я певен, він має й особистий мотив. Волокін — сирота. Йому довелося побувати не в одному сирітському притулку, не в одній родині, не в одному релігійному благодійному закладі. І, думаю, він не раз опинявся в дуже скрутному становищі. А звідси можна зробити висновок, що він має власні порахунки з педофілами, і то дуже серйозні.

— Надто просте пояснення, чи не так?

— Чим простішими бувають пояснення, тим більше шансів, що вони правдиві. Каздане, ти знаєш це незгірш за мене.

Вірменин не заперечував. Сорок років поліційного стажу справді навчили його, що людський рід позбавлений уяви. Щоранку кожен детектив має нагоду переконатися в тому, що закон кліше справджується.

— У всякому разі, — провадив Ґрескі, — він часто виходить за межі дозволеного. Нещодавно відлупцював одного педофіла. Ми в бригаді подивилися на це крізь пальці й пообіцяли потерпілому, що посадимо його до камери, напхом напханої вбивцями, якщо той подасть скаргу. Звісно, що бити підозрюваних не годиться. Але в такій роботі, як наша, часто буває дуже нелегко боротися з цією спокусою.

Каздан знову спробував уявити собі розхристаного молодика. Обдарований. Розумний. Небезпечний. Чому він зацікавився вбивством у церкві Святого Іоанна Хрестителя? Тому що там були діти?

Ґрескі провадив:

— Але його головний талант покриває все. Його вміння знаходити підхід до дітей. Діти — головна проблема нашої бригади. Здебільшого вони є єдиними свідками звинувачення, але це діти нажахані. Вони перебувають у стані шоку. Неможливо витягти з них бодай слово. Ніхто з нас на це неспроможний. Крім Волокіна.

Каздан подумав про свою невдачу з малими хористами.

— І як йому це вдається?

— Таємниця. Він знає, як до них підійти. Як заручитися їхньою довірою. Він розуміє їхню мовчанку. Їхні випадкові фрази. Він уміє також розшифровувати їхні малюнки, жести. Він справжній психолог, можеш мені повірити. І затятий.