Читати книгу - "Празька химера, Євгенія Анатоліївна Кононенко"

— Скільки тобі років, Світозаре?

— Скільки завгодно, — відповідає він і, обіймаючи її, гасить світильник. А за вікном бушує гроза, і блискавка ненадовго вириває з темряви силуети чоловіка й жінки, які міцно сплелися в односпальному ліжку.

Коли Тетяна прокинулася вранці, Світозара не було. І ніяких слідів після нього не було: ні одягу, ні якихось іще речей. І навіть дощ вщух. Шуміли сосни, сіріло похмуре осіннє небо. Було холодно. Тетяна й прокинулась від холоду. Адже вони тоді від шалу розчахнули вікно, яке так і лишилося відчиненим. Тетяна вилізла з ліжка, зачинила вікно і кинулася знову під ковдру. І побачила на підлозі вивернуту лілову сукню. Такою, якою вона лежала в коморі.

Душова була зайнята, за дверима шуміла вода. Певне, господарі також після гулянки встали пізно.

— Тетяно Володимирівно, внизу біля кухні є ще одна душова, там вільно, — сказала Соня.

За сніданком була сама Синиця. Горобець вранці поїхав до сауни з Мучками, які ночували в них. І Світозар поїхав зовсім рано. Коли Синиця вийшла провести Горобця й Мучків, його автомобіля вже не було.

— А який у Світозара бізнес? — спитала Тетяна. Як уже почалася розмова, то варто її продовжити.

— В нього немає бізнесу. Він жигало. Працює самостійно.

— Цікавий фах! А як він став бувати у вашому домі?

— О, він друг нашого сина! Ми його знаємо дуже багато років! Він дуже порядний хлопець!

— І ти знала, що...

— Що саме?

— Певне, він завжди ночує під твоїм гостинним дахом після вечірки на честь якоїсь твоєї гості?

Синиця знизала плечима.

— Трапляється по-різному. Мені байдуже. Я ні за ким не стежу. Але, звичайно ж, охоронець доповідає, чиї машини лишаються на подвір’ї на ніч.

Станя відсунула від себе тарілку зі сніданком і певний час сиділа мовчки, поки Синиця так само мовчки їла. А потім Станя різко підсунула до себе свою тарілку, почала їсти. З несподіваним апетитом.

— Він, звичайно, професіонал, — сказала нарешті Станя, — зумів переконати жінку, що вона «така класна, така класна».

— Так, він дуже талановитий. Знає кілька іноземних мов. Але ж ти така розумна, стільки читаєш і в театри ходиш на просунуті спектаклі. Ти могла подумати, ніби справді причарувала такого хлопця? В мене щодо моїх жіночих принад таких ілюзій нема.

— То послуги Світозара коштують дорого? Скільки я винна?

— Облиш, Таню, ти у нас в гостях! Він нам з Горобцем багато чим зобов’язаний. Ми йому допомагали, коли він був зовсім здихляк!

Станя відсунула порожню тарілку, сказала «Дякую!» й пішла до себе нагору.

— А кави? — крикнула їй навздогін Синиця.

— В тебе лише розчинна, — озвалася зі сходів нагору Станя.

Вона кілька разів спаковувала речі, а потім розпаковувала їх, бо згадувала, що машинально спакувала гарні речі з Синичої комори, і починала викидати їх з сумки. А потім пакувалася знову. А потім ходила по односпальній гостьовій кімнаті, як тигриця по клітці. Що робити? Їхати звідсіля! Пішки чвалати до траси, а там сідати в маршрутку до Києва. І ноги її не буде в цьому домі! Як вони з Горобцем його називають? Резиденція! Заміська резиденція великих панів! Очевидно, і Руська попалася на гачок Світозара! Треба було їй поділитися з подругою, розповісти про все! А вона нічого не приховуватиме, обдзвонить усіх однокласників, навіть тих, із ким не говорила від закінчення школи, усім розкаже про пригоди в заміській резиденції Тетяни Синиці, великої птиці!

Станя так стисла від гніву зуби, що вони в неї нестерпно заболіли, і вона впала на коліна перед ліжком і надовго завмерла обличчям у подушку. Нестерпний біль поступово минувся, лишився ниючий, який запульсував у її щелепі сто ударів на хвилину. В роті з’явився солоний присмак. Вона підвела голову й побачила пляму крові на подушці і відчула, що один з її передніх зубів захитався. Глянула в дзеркало. Із кутика рота текла темна цівка. Її обличчя було настільки потворним, наскільки гарним видавалося вчора. «Це кінець», — простогнала Станя.

У кімнаті був рукомийник, над яким було велике похиле дзеркало. Цівка не відмивалася. Тобто вмить витікала нова. Жах у тому, що неможливо обрати, на кого гніватись. На чоловіка, через якого вона зірвалася з роботи й кинулась сюди. На Русю, яка не розповіла їй про Світозара, якого так майстерно підкладає своїм гостям Синиця, знайшла спосіб помститися за шкільну неповноцінність! Чи гніватися варто на самого Світозара... Синиця, паскуда, сказала: «Ти могла справді подумати, ніби причарувала такого хлопця?» А що в ньому такого? Щетина? Сивина? Підроблений закоханий погляд? Суче створіння! Немає гіршого падіння для мужика! Рання сивина в нього! Від нелегкої роботи! Трахати старих беззубих сучок!

Але, звичайно ж, найбільше в усьому винна вона, Синиця. Ще тоді, коли Станя не схотіла дружити з нею, вона задумала ту страшну помсту. І все справдила! Зуміла нагодувати лайном тих, у кого була нормальна юність, коли Синиці тільки й лишалося, що стежити, як хто з ким обтирається в танці. Вона, певне, підглядала, що вони зі Світозаром робили тут, на цій койці. Ну то зараз вона піде до неї й харкне їй в обличчя цією кров’ю!

Тетяна побігла до Синичої спальні, куди заходила вчора. Без стукоту, розчинила двері й побачила зовсім іншу кімнату, в якій зараз, напевне, ніхто не мешкав. Порожня шафа, порожнє ліжко без постелі. Ніяких картин, ніяких туалетних столиків. Певне, вона помилилась, спальня Синиці за іншими дверима. Але і в іншій спальні так само лише голі меблі, і ніяких ознак чийогось проживання. Куди ж вона поділася, та клята Синиця? Але Соня тут.

— Вам щось потрібно, Тетяно Володимирівно?

— Мені потрібна спальня Тетяни Аристархівни! — закричала Станя.

— Тетяна Аристархівна буде за годину. А зараз її не варто турбувати.

Чому Станя відразу скисла після чемних слів Соні? Чому не кричала: «Я хочу дати їй по пиці! А ні, то перебити всі флакони з її жахливими парфумами!»