Читати книгу - "Поцілунок одного разу, Ольга Манілова"

Запит на вихідний нічим добрим надалі не закінчиться, але зараз вони дають його Кірі. Навіть без скандалу, бо скандал уже нещодавно був, коли вона не повернулася на решту дня після відвідин гінеколога.
Можна подумати, тут черга стоїть за такою зарплатою та посадою, але вони тримають усіх в залізних лещатах. Знаючи, що більшість працює, виходячи з гострої потреби.
Вона не відразу помічає, що щось не так, бо занурена до лабіринтів палких думок. Лабіринти підводні, бо є регулярна потреба з них виринати на поверхню, щоб не захлинутися.
Виявляється, Кіра раніше недооцінювала значення особистісних взаємин та сексу. Тепер все в неї всередині крутиться навколо цих граней - і хочеться постійно сексу. Крутиться як торнадо, і найжахливіше, що ні краплі не втомлюєшся від бурхливих думок.
Вона помічає уламки, дрібні осколки та розбитий телефон на дорозі, коли вже майже впритул підходить до джипа. Усередині Тимура немає.
Наступає дівчина на щось суттєве, але роздивитися не встигає, бо ж на дорозі лежить телефон Тимура в сіро-білому чохлі.
А задня фара Рендж Ровера розбита, ось звідки стільки уламків.
А осколки... вони, мабуть, належать Тимуру.
Кіра дістає телефон, щоб набрати Рому, і озирається, обертається, крутиться.
Екран висне. Сенсор більше ні чорта не сенсор, тому що ні чорта не натискається.
Вона перезавантажує пластмасу, навіть трусить її, і поглядає у бік воріт цеху.
«Іти дзвонити звідти? — розмірковує, але Кіра не знає Кареліна. — Дзвонити до поліції? Чи можна, взагалі, і що вона скаже?
При завантаженні смартфон знову висне.
— Ах ти нікчемна скотина, — бурмотить Кіра, ледве стримуючись від того, щоб запустити агрегат далеко подалі.
З покинутих земельних ділянок на протилежному боці від машини лунає кілька криків.
Спроби зрозуміти, з якого саме боку лунають звуки, успіхом не закінчуються, доки чується одиночний, пронизливий крик.
І Кіра думає, що то Тимур.
І, здається, вона знає частину того, що сталося. Тимур міг відтягнути їх від машини, щоб захистити Кіру, яка ось-ось виходитиме з роботи. А оберігати Кіру — його тепер основний обов'язок.
І якщо тут відбулася така серйозна бійка, і, судячи з першого набору звуків... там точно кілька людей.
Кіра розривається від низки варіантів, метушливо рухаючись проїжджою частиною.
Навіть смикає дверцята Рендж Ровера, але глухо.
Підбирає телефон Тимура, але той не вмикається.
Вона не може залишити Тимура там у біді.
Не може.
Він явно відвів їх у бік заради Кіри, а так міг би зараз сісти в тачку або дубасити їх тачкою, або віддати їм тачку, якщо треба.
Перезавантажуючи безглузду пластмасу ще раз, дівчина біжить у бік шуму.
Земельна ділянка упирається в якусь подобу посадки, за якою і чути голоси та інші звуки. А за посадкою раптово відкривається погляду просторе поле, і Кіра ніколи не здогадалася б, що ця частина вулиці простягається в ширину подібного масштабу.
Довбаний телефон завис, і вона підхоплює шматок труби з купи будівельного сміття по дорозі.
Їх троє, а Тимур один. Але з бетонними кулаками, які він вдало обрушує на маківку того, що відволікся і в плече самого агресивного, не сходить з атакуючої позиції.
Третій намагається підштовхнути того, хто захищається, але Тимур вчасно відскакує.
Труба виявляється пластиковою, сенсорні кнопки все ще не натискаються, і Кіра готова носом рити землю від розпачу. У Тимура, як би вдало він не відбивався, половина обличчя в крові, і навіть порвана штанина, бо в одного з них в руці блищить ніж.
У Кіри як перевага є лише елемент несподіванки, і вона пробирається в зарості з іншого боку, звідки видно спини нападників.
До них ще хвилину бігти по полю, але ж у них на спині очей немає.
Перезавантажуючи смартфон в черговий раз, Кіра мчить на молодиків зі шматком пластикової труби.
Тимур помічає її до того, як вдається використати елемент несподіванки, будь воно неладне.
—  Іди! —  репетує він і завалює одного на спину, одночасно відмахуючись від хлопця в білому одязі. — Іди зараз же!
Хлопці не дуже цікавляться появою дівчини з кущів, тому що їм вдається завалити Тимура на коліна.
Кіра кидається з боку в бік, поступово наближаючись і наближаючись до місця бійки.
Сенсорний екран знову працює, і тремтінням пальців вона знаходить номер Кареліна.
Вони б'ють лежачого Тимура з ноги, і серце кров'ю захлинається. Їй треба щось зробити. Їй треба щось зробити зараз!
—  Рома! — Кіра задихається, але кричить. — Сюди, це неподалік в'їзду на роботу, допоможи, на Тимура напали, Рома! Це на полі, у бік посадки, будь ласка…
Молодик у білому одязі обертається на плутані крики і прямує у бік дівчини, щоб…
— …швидше, їх тут тр…
... з розмаху вдарити ступнею в її живіт.
Кіра відлітає, як і відлітає кудись убік телефон.
"Сказитися, - думає вона". Навіть не в змозі одразу підвестися. На кілька метрів нога її відфутболила.
Все-таки переборює ще незрозумілий дискомфорт у тілі і підводиться на одному лікті. Молодик, що вдарив її, повертається до групового побиття.
"Суки, - бурмотить Кіра про себе, - я вам виродкам влаштую".
Телефону в зоні видимості немає, та й навіщо він їй уже. Знаючи її особисте везіння, Карелін дівчину не почув чи зайнятий взагалі сильно.
Але це підкидає їй ідею.
Гучно розмовляючи вигаданим телефоном про чергову допомогу, вона заманює того ж нападника до себе. Ідіот, звичайно ж, не готовий отримати з усієї сили трубою, хоч і пластмасовою, між ніг.
Поки той згинається, Кіра добирається до спини іншого, незагрозливого на вигляд. Кидається на нього з дивовижною легкістю і вдаряє кулаком по лобі й носі, але дивовижна легкість обертається тим, що вони просто завалюються назад.
Здебільшого на нещасну спину Кіри.
Добре, що поле заросло бур'яном, і падати на м'яке терпимо.
Вкритому кров’ю Тимуру вдається піднятися і вихопити ніж із рук останнього хлопця. Безжальним розсіченням передпліччя він лякає нападника, і він просто тікає. Той «білий», який наче прийшов до тями, тягне Кіру за волосся і навіть майже заїжджає їй по обличчю, але загалом промазує. Тимур кидається на нього, а на Тимура кидається другий із тих, що залишилися.
Вони забувають про дівчину, бо знову б'ють лежачого з ноги, і Кіра з хлипом розглядає місиво на місці обличчя Тимура. Тепер вона повзає і нишпорить у пошуках телефону, бо начхати! Вона має викликати швидку!
— Зараз же йди, — шиплячи і ковтаючи звуки, повільно промовляє Тимур, — йди…
Все-таки Тимур іншого  рівня, адже йому вдається навіть із лежачого стану підрізати ще одного з хлопців.
Підрізаний кричить "білому", що треба йти, але той ніби не чує. Озираючись на дівчину, що повзе, підрізаний теж тікає.
— Тобі, гарбузовий, сказали привітатись, — як заведений повторює «білий», і слідує удар за ударом для лежачого, — тобі ж сказали привітатися і відповісти на запитання.
Кіра дістається шматка труби і тепер повзе назад, так і не знайшовши смартфон.
Вона не знає, що робити, окрім як-таки піднятися на ноги і що-небудь зробити. Нещасний Тимур робить спроби підрізати ногу нападника, але той вибиває ніж зі слабких рук побитого.
Кіра розуміє, що це її єдиний шанс і кидається до леза, і це не залишається поза увагою «білого».
Вони обоє хапаються за зброю, але, на диво, молодик більше не б'є її, а просто забирає ніж і задкує назад. За кілька кроків він розвертається і тікає.
Кіра не знає, з якого боку доторкнутися до Тимура чи як його обхопити. На колінах Кіра все-таки пригладжує мокре від крові волосся і стримує схлип. Той щось бурмоче і, здається, більше не впізнає дівчину.
На ногах, що погано гнуться, Кіра йде до посадки, щоб вийти на земельну ділянку з іншого боку і подивитися, чи не приїхав все-таки хтось.
Машини з'їжджаються, як тільки вона виринає з гущі, але швидка вже, мабуть, стоїть якийсь час. Кіра проходить далі у напрямку до натовпу, що утворився, щоб її точно помітили.
Крикнути що-небудь сил немає.
Вони її помічають, і юрбою прямують у бік посадки. Потужний силует Кареліна розрізнити здалеку найпростіше.
Дівчина не чекає, поки вони впритул наблизяться, а розвертається і пірнає назад у прохід між гілок: так, щоб усі бачили, куди треба йти.
Карелін наздоганяє Кіру зі швидкістю спалаху: ось нога переступає останній корінець на виході з посадки, а ось він розвертає її з такою силою, що під враженням від пережитого вона скрикує.
— Пошкодження? — обмацує Брус дівчину поглядом з ніг до голови й назад та рішуче повертає обличчя в долоні. — Кажи!
На крику він струшує Кіру, ніби приводячи до тями. Але Кіру не треба приводити до тями, навіть шок не заважає непогано мислити.
Вона просто не знає, що конкретно відповісти йому, розлюченому та холоднокровному одночасно.
— Зі мною все абсолютно в порядку, — промовляє вона. - Це Тимуру ...
Карелін тепер стискає обличчя дівчини обома долонями так чіпко й жорстко й дивиться, не блимаючи, що Кіра робить спробу відчепити хоч один його палець від власної щоки.
— Рома, що з тобою? — ледве ворушить вона язиком.
Декілька чоловіків проходить повз них, і Брус відмирає, розвертаючи Кіру за лікоть досить грубо.
— Сірий, — наказує він беземоційним голосом, — її в клініку зараз і щоб ні на секунду не спускав з неї очей. Ти зрозумів?
Він передає її Сірому як річ із дорученням, і Кіра відразу має намір вирватися. Але той настільки непохитний, що навіть не дивиться у бік її спроб опиратися, і від образи, і розгубленості дівчина вже не противиться значно делікатнішій хватці Сірого.
— Рома! — хрипко кличе вона, хоча відстань між ними збільшується з кожним кроком, бо підлеглий відповідально виконує доручення Головного.
— Рома! — її голос обривається на високій ноті, і Кіра сама ніколи не чула від себе такої інтонації.
Але підступність сліпучого болю перекриває сором.
Він навіть не обертається.
Жодного разу.
У заціпенінні, з яким Кірі важко щось порівнювати у своєму минулому, вона слідує за інерцією за Сірим і натикається поглядом на Валіка. Той одразу ж повертає в їхній бік і заговорює з дівчиною, ніби вони старі добрі друзі, і зараз це так і відчувається.
— Кіро, ти в порядку? Не зачепили тебе?
Мотає головою вона довше, ніж на це заведено витрачати час. Крокуючи поряд із подільником і дівчиною, Валік поправляє комір її сукні, той виявляється в крові Тимура.
— Я не хочу в клініку, — навіщось Кіра каже йому, хоч це марно і безглуздо, і повна дурість. Карі очі розглядають розпатлану дівчину співчутливо.
— Та вони швидко від тебе відстануть, якщо все в нормі. Вони ліниві там усі, як на курорті.
Хтось гукає його, мабуть, настав час розвертатися і тепер уже йти назад. Усі троє підійшли до межі виходу із земельної ділянки, і Сірий так хватку на її лікті й не послабив. І Кірі не подобається це, але вона мовчить.
— Валік, не кажіть Петі. Будь ласка, зробіть так, щоб Петя не дізнався.
Йому хочеться пообіцяти, але він не може.
— Якщо зможу. Не хвилюйся, Кіро, все обійшлося, — киває Валік серйозно і крокує назад.
Обійшлося.
Нічого не обійшлося.
Сірий завантажує її в швидку, але машина чомусь не рухається, і вони на щось чекають кілька хвилин. Вже в дорозі фельдшер занадто бадьоро цікавиться самопочуттям. Накрапавши заспокійливе, навіть не спитавши у дівчини дозволу.
Кіра відмовляється пити. Сірий підіймає голову і відривається від телефону, але розсудливо мовчить.
Фельдшер змінює тактику, розпитуючи про те, що сталося, і в короткі відповіді Кіри уважно вслухається і Сірий. По реакціям світловолосого бандита з'являється здогад. Або молодики - зовсім не ліві, незнайомі персонажі, або бандиту очевидно, що вони могли хотіти.
— Але ж вас не вдарили? Підозрюєте якісь ушкодження? - розпитує лікар.
Кіра начебто негативно хитає головою. В такій ситуації та такому повороті подій розповідати при наглядачеві про удар у живіт не хочеться. Тим більше біль поки що не накочує повноцінними хвилями. Можливо, шок ще не пройшов.
— У мене є, можна сказати, пошкодження, — ухильно починає вона.
Потрібно вигадати пошкодження, щоб потім можна було «виявити», що нічого серйозного немає. Щоб дали випити знеболювальне, а про живіт поки мовчати.
Фельдшер вичікувально дивиться, але Кірі ніби когнітивну функцію фантазувати відрубав хтось на корені. Хто хто. Ясна річ, хто відрубав.
Як же холодно з нею говорив і при цьому трусив, лапав, як божевільний.
Вона кликала його, а він уперто йшов далі.
— Я... я не можу сказати, — бездумно заявляє дівчина. — Я ...
Шок, напевно, все ще багатошаровою пеленою вкриває її від зовнішнього світу, тому що дівчина якось раптово виявляє на собі їхні схвильовані, нервові погляди.
Прямо синхронізувалися миттєво.
— Це... делікатне питання, — простягає жінка і тягнеться за заспокійливим. — Ви тільки не переживайте, зараз приїдемо і…
— Тебе торкнувся  хтось, чи що? Образили... як дівчину? — надривно вимагає відповіді Сірий, і нога його сіпається.
Кіра потирає лоба, а потім все обличчя і протяжно видихає, дивлячись у стелю швидкої машини.
— Ні, — твердо відповідає. — Нічого подібного. Просто, певне, прозвучало таким чином. Все окей, я нормально почуваюся. Коли приїдемо, я перевірю дещо в лікаря. Він мене вже знає.
Фельдшер заспокоюється, а Сірий прямо-таки розслабляється, тільки ось вона залишається напруженою, похована під купою переживань, сумнівів та емоцій.
Тіпає від того, що до клініки їх швидка приїжджає раніше за машину з Тимуром. Чого вони там копошаться.
Сірий веде дівчину всередину непохитно, без відчуття конвою, звичайно, але в глибині душі вже палахкотить вогонь протесту.
І вогонь неминуче перетвориться на вибух.
Бум бум.
Лікар, якого дівчина вже знає, сьогодні відсутня, і в кабінеті іншого лікаря вона таки здається і розповідає про удар у живіт, бо біль прибуває хвилями та значно підтоплює свободу пересування. Видають знеболювальне та відправляють на УЗД. Док каже, найімовірніше, буде гігантський синець.
Після УЗД вони з Сірим якийсь час нудьгують у типовому для лікарень коридорному очікуванні. Бандит нічого не розповідає, хоча постійно з кимось переписується і коротко розмовляє телефоном.
Кіра нічого принципово не питає через страх, оскільки якщо він відмовиться відповідати, вона за себе не відповідає.
Їх знаходить Галина, дружина Тимура. Пампушка й саме така, якою Кіра її собі й уявляла, з синяво-чорними кучерями, великими очима лані та смішними ямочками на круглому обличчі.
Галина тримається молодцем, постійно повторюючи, що обійшлося. Вже, мабуть, десь наплакалася, а зараз намагається не нагнітати на людях.
Кіра намагається розповісти все з того, що можна розповісти, і не засмутити дівчину. Тобто, цього дуже мало.
— Це з моєї вини, — киває собі врешті Кіра. — Він їх явно відвів далеко від дороги, щоб мене не втягувати і, напевно, упустив можливість захиститися.
— Та ти що, — гукає Галя. — Що ти таке кажеш, ти тут до чого. Не говори так. Нічого, з ними мають розібратися.
Втриматися від сліз їй далі не вдається, і Кіра не сперечається. Хочеться якось допомогти та заспокоїти, тому вона обережно обіймає дівчину.
Трохи пізніше в коридор і проходи, що примикають, ввалюється більше мужиків, що явно належать до угруповання Кареліна. Деякі вітаються із Сірим. За уривками фраз можна зрозуміти, що когось ще привезли, але бандит реагує спокійно.
Медсестра забирає Галину, а лікар знаходить Кіру для аналізу ще й минулих її знімків. Пильна увага і раптова гіперопіка зовсім не надихають, але додатковий похід до лікарського кабінету обертається успіхом: їй вдається втекти від Сірого і зітхнути на повні груди на самоті.
Вона знаходить якийсь незачинений кабінет, щоправда, без освітлення і з медичним обладнанням, приладами та двома кушетками. Приймається міряти кімнату маленькими кроками, змушуючи себе мислити холоднокровно.
Думати холоднокровно - це означає менше думати про Кареліна.
Вона має своє життя. Ось про це треба думати.
Якщо Брус уявив, що Кіру, як торбу, своїм падаванам передаватиме з рук в руки, то на нього чекає величезний такий сюрприз.
Вона здатна зрозуміти, що він, можливо, на межі був. І є ще десятки передбачуваних причин, але ніщо не скасовує того, як це змусило її почуватися.
Так, холоднокровно думати і не про Кареліна.
Пригладжуючи волосся, дівчина плюхається на кушетку, як мішок зі сміттям.
Тепер у неї навіть немає телефону, і сумку з капота Рендж Ровера забула забрати, а отже, навіть гроші відсутні, щоб до квартири зараз доїхати.
Сміється в голос, похитуючи головою, у темряві медичного кабінету, на самоті, і це кумедне переживання.
Не варто драматизувати: гроші можна позичити у Валіка чи Галі. Зрештою попросити когось підкинути її, хоча просити не хочеться.
Десь у глибинах клініки розноситься моторошний за тривалістю тріск, їй-Богу, немов дах одним махом підхопили і відірвали. Потім короткі стукіт і гуркіт, і джерело однозначно десь у найближчих до дверей приміщеннях.
Тепер до одного глухого удару додаються шум і гамір.
Кіра вибігає зі свого затишного сховку і прямує коридором праворуч, сподіваючись визначити епіцентр подій.
Визначати не доводиться.
Як тільки вона завертає в потрібний хол, з перпендикулярного відрізка вивалюється Сірий, що ледве стоїть на ногах, але наступний за ним Карелін відразу підхоплює того за закривавлений комір майки і відкидає в скляний стенд.
-- // –
Хол миттєво наповнюється ще більшою кількістю людей з усіх боків, крім того місця, де важко і тяжко дихає Брус. Розкуйовджене волосся змокло, вирваний циферблат з годинника на зап'ясті висить на соплях, а очі... очі з червоними прожилками судин, що лопнули, але з крижаним блиском.
Кіра намагається в них зазирнути, рухаючись до протилежної стіни, але якщо всередині такого погляду опинитися, то тільки якщо обережно йти, як по льоду ковзати, лише лезом ножа триматися і чіплятися.
— Я сказав тобі ні на мить не залишати, я сказав? — його звучний, утробний голос проходить батогом по швах будівлі, ніби розриваючи те, на чому тримається кожен куточок і край.
Кіра ніколи не чула, щоб хтось так кричав, і, мабуть, тому здається, що вона оглухла на якусь мить.
Він смикає безвольного Сірого на себе і прикладає того плечем до стіни, одночасно таранячи вже побите обличчя кулаком. Сірий навіть пальцем не ворушить, щоб відбиватися. Тільки мовчки схиляє голову і ніби намагається не дихати.
— Що з того було незрозуміло, я питаю? - хапає Карелін підлеглого ще раз. Його оскал ніби запускає ікла в серце самої Кіри — вона з місця зрушити не може, прибита цими іклами до підлоги. Бо чотири камери органу, що переганяє кров, відчуваються роздутими достатньо, щоб і до підлоги дістати.
Всі спостерігачі мовчать і не втручаються, тільки Галина, що плаче, виглядає з далекого відрізка, і її заспокоює Валік, уважно спостерігає за босом і подільником.
Ну, як усі.
Майже всі.
Коли Карелін знову прикладає Сірого вже до іншого стелажу, Кіра вибухає:
- Рома! Відпусти... його. Досить! Досить!
Брус тягне його за майку нагору і притуляє до стіни, все ще утримуючи бандита.
— Все було зрозуміло? — перекручує слова голова мафії, від люті й гніву не промовляючи  закінчення.
Неакуратними помахами рук Кіра просувається між спинами двох незнайомців попереду, прямуючи до Кареліна, але на горизонті з'являється Валік.
— Спокійно, — намагається відсунути подалі дівчину.
— Рома! — продовжує кричати Кіра. — Що ти робиш!?
— Ти відсторонений на місяць, — ще раз струшує Брус побитого, і той киває, і киває, і киває. — До Лешея за рештою.
— Я зрозумів, — намагається відповідати чітко Сірий. — Прийнято.
Карелін розвертається, немов багатотонний вантаж, що тягне за собою і кожен кран, що спокусився на нього, і прямує до них з Валіком.
Карелін, який на саму Кіру ще жодного разу не глянув.
Змахуючи циферблат на підлогу, він застібає манжет іншого рукава.
— Ти  збожеволів, чи що, — від обурення Кіра багряніє на очах, і темне волосся злітає, коли вона штовхає Романа в груди. - Що ти робиш!
Цього разу руку Валіка вона відштовхує і в спалаху гніву, що рветься назовні іскрами слів, обрушується кулаком на плече мафіозі ще раз.
— За що ти його побив! За що!
— Спокійно, Кіро, — умовляє Валік, який знову намагається стягнути дівчину подалі, — він має право, Сірий не повинен був тебе...
— Не вказуй їй, — оманливо тихо починає Карелін. Минає, мабуть, хвилина перед тим, як він продовжує і тепер уже насувається на хлопця. — Не розмовляй із нею. Не смій, блядь, торкатися навіть пальцем і негайно, зараз же відійди від неї.
Валік задкує, але впиратися особливо нікуди, а Брус ніби має намір податися вперед, щоб загнати того в куток.
Кіра впивається пальцями в сорочку мафіозі, навалившись вагою всього тіла, і тягне за собою на протилежний бік. Він кориться.