Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 2), Сафо Мелі"

Олексій

Ранок почався з того, що сонце зрадливо сліпило очі крізь повіки. Я перевернувся спиною до вікна і спробував обійняти русалку. Тільки поряд її не було. Спочатку я вирішив, що вона пішла прийняти душ, але там також було тихо. Дуже цікавий сюрприз. Я потягнувся до телефону.

–  Ох, нічого собі! –  здивувався вголос.

Годинник показував половину дванадцятої.

Протерши очі руками, я вирушив у душ. Прохолодна вода остаточно змила залишки сну. Обернувши рушник навколо стегон, я повернувся до кімнати.

Русалка так і не з'явилася, і це було дивно. По-перше, ми домовлялися вранці поснідати, взяти в оренду машину і вирушити вздовж узбережжя в пошуках гарних краєвидів. А по-друге, я за ці пару днів якось звик, що вона поряд і що прокидаємося вранці ми разом. З твердою впевненістю, що вона в своєму номері, я одягнув шорти та футболку і вирушив коридором. Підійшовши до дверей, постукав. Вже було розслабився, почувши кроки, натяг на обличчя вітальну усмішку, як одразу ж остовпів: двері відчинилися, але на порозі з'явилася покоївка.

–  А де...

Не встиг я домовити, як з кишені шорт пролунав звук вхідного повідомлення. Я дістав телефон:

"Мені довелося терміново повернутися додому. Вибач! І дякую тобі за все!"

Сенс тексту дійшов до мене не одразу. Тільки перечитавши повідомлення вдруге, до мене дійшло, що вона поїхала. Дуже неочікувано: ми будували плани на сьогоднішній день і нічого не віщувало такої розв'язки. Мені стало якось дуже сумно та прикро. Цікаво, що було причиною? Невже побігла до колишнього чоловіка?

У душі сколихнулося щось подібне до ревнощів. Так стоп! Щось я до неї прив'язався, запав на неї занадто сильно. Розмірковуючи, я спустився на ресепшн.

Що ж, хоч і без компанії, але на поїздку я вже налаштувався. Поїду кататися узбережжям один. Зрештою, моя відпустка триває, і я маю намір провести її собі на втіху. А з Веронікою, впевнений, ми ще поспілкуємось і все з'ясуємо.

Вже за годину я їхав трасою, співаючи щось, і придивлявся, де б з'їхати до моря. Нарешті попереду з'явився поворот, а ще через три хвилини я виїхав на берег дуже гарної бухти з блакитною водою. Праворуч від дороги розташований ресторанчик із літнім майданчиком та стоянкою для машин. Ліворуч шикарний і майже порожній пляж, де гуляла лише якась парочка. Що ж, ось тут я й пообідаю.

Припаркувавши машину, я подався на літній майданчик. За одним із столиків сиділа компанія із трьох дівчат та одного хлопця, я ж обрав столик у кутку з видом на бухту. Зробивши замовлення, дивився на блакить води.

Русалці б тут сподобалося...

Одразу ж в моїй голові дозрів жарт. Я встав із-за столика і попрямував до гучної компанії.

–  Вибачте, чи можу я вас попросити зробити фото?

Усі четверо разом переключили увагу на мене.

–  Так звичайно. Давайте допоможу!

Дівчина підвелася і з чемною посмішкою запитала:

–  Де ви хотіли б сфотографуватися?

–  Он там на фоні бухти. –  я вказав рукою вбік, і вона пішла вперед. Я пішов слідом, визначаючи про себе, що дівчина має дуже гарну постать. Рівна постава, довга шия, вузька талія та дуже довгі стрункі ноги. Мій погляд затримався на великому шрамі, що перетинав її праву ногу ззаду трохи вище коліна.

–  Ставайте ось тут, так гарно падатиме світло і фото вийде краще.

Я став спиною до моря і передав дівчині свій телефон.

Зобразив щасливу посмішку (нехай русалка заздрить!) та дочекався, коли дівчина зробить кілька кадрів. Коли вона закінчила, перевів погляд з об'єктиву на її обличчя. Щось у ньому здалося мені дуже знайомим.

–  Як вас звати?

–  Аліса. –  усміхнулася вона. –  Подивіться фото, подобається?

Я опустив погляд на екран протягнутого смартфона.

–  Так, чудово, дякую!

–  Дозвольте за подяку пригостити вас коктейлем?

Аліса вигнула одну брову, уважно подивившись на мене.

–  Я не підкочую. – засміявся я. –  Просто ввічливістьу відповідь .

Вона посміхнулася. Знову в голові промайнуло відчуття, схоже на дежавю, але одразу ж розвіялося.

–  Тоді, якщо можна, латте.

"Латте". Цікаво, чому дівчата так полюбляють цей напій? За його ніжний кавово-молочний смак? Чи молочно-кавовий? Пам'ятаю, Ася також дуже любила цей напій. Стоп, Ася?

Я знову уважно вдивився у риси обличчя Аліси. Дуже схожа. Але водночас і ні. Блакитні очі, густіші брови та високі вилиці. Ось тільки губи: нижня трохи пухліша, один в один, як у Асі. Цікавий збіг.

Ми якраз підійшли до мого столика, де вже накривали мій обід. Офіціант поклав прибори і запитливо глянув на мене.

–  Ще прибори та латте для моєї супутниці, будь ласка. Турок кивнув і зник.

–  Дякую, я не голодна. –  я дбайливо підсунув Алісі стілець.

–  Вам доведеться мене врятувати, стільки м'яса я не подужаю! Я не представився. Мене звати Олексій.

–  Дуже приємно. –  знову її посмішка, що відволікає від усього. –  Як ви дізналися про цю бухту?

–  Цілком випадково з'їхав з траси і опинився в цьому чудовому місці.

Повернувся офіціант, накрив перед Алісою стіл і поставив чашку з ароматним напоєм.

Я поклав собі великий шматок м'яса і знову запропонував Алісі:

–  Спробуйте, пахне просто дивовижно!

Вона теж поклала собі м'ясо в тарілку і відламала шматочок базлами. Дівчина мала вишукані манери, про що говорило буквально все: і її поза за столом і те, як вона витончено володіє ножем і виделкою.

–  М– м– м... м'ясо дуже ніжне! Дякую!

–  Ви десь поряд відпочиваєте? –  запитав я Алісу.

–  Наш готель за кілометрів сорок звідси. Вирішили прогулятися, оглянути околиці. Адміністратор нашого готелю рекомендував відвідати цю бухту, обіцяв незабутні враження від краєвидів. І не збрехав, мені тут дуже подобається!

–  Згоден, неймовірно гарно!

Ми їли м'ясо і просто спілкувалися на легкі теми, коли в Аліси раптом задзвонив телефон.