Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 2), Сафо Мелі"

–  Вибачте, мені треба відповісти.

Я зробив жест руками, показавши, що вона може поговорити спокійно. Дівчина підвелася і відійшла від столика на кілька кроків.

–  Привіт, мам! –  говорила вона досить тихо, але я чув усю розмову. –  В мене все чудово! Долетіли добре, поселилися, відпочиваємо. А у вас як справи? Як тато?

Слухаючи Алісу, я відправив своє фото Вероніці з текстом: "Поїхала? Тепер ось заздри!" і наприкінці додав смайлик із висунутим язиком.

Аліса повернулася за столик засмучена.

–  Щось трапилось? –  запитав я з ввічливості.

–  Та... так. Вдома у сім'ї проблеми. –  вона знизала плечима. Відсунувши тарілку, де ще залишалося багато м'яса. Відпила ковток кави і, промокнувши губи серветкою, почала вставати з-за столу. – Олексію, ви мені вибачте, але потрібно повертатися до готелю, а можливо, й зовсім додому.

–  Алісо, я можу вам чимось допомогти? Ваші подруги ще відпочивають. Може, вас підвезти до готелю?

На хвилину вона задумалася, а потім кивнула:

–  Ви знаєте, не відмовлюся. Не хочеться своїми проблемами псувати друзям відпочинок. Ви обідайте, я поки що поясню все своїм і повернуся.

Дівчина пішла до столика друзів, а я взявся доїдати свій обід на самоті. Від Вероніки надійшло повідомлення у відповідь:

"Пробач! Я тобі пізніше все поясню. Місце ти знайшов шикарне!"

Коли я завершив обід, Аліса відразу ж попрощалася з друзями і пішла в мій бік.

–  Я вас не дуже обтяжую?

–  Та ні, мені по дорозі. –  збрехав я, зовсім не знаючи, в якій стороні її готель.

Щось було в Алісі таке, що мене приваблювало. Ні, не як чоловіка, як людину. І мені справді чисто по– людськи хотілося їй допомогти.

Відчинивши перед нею двері, пропустив дівчину на пасажирське сидіння, а сам обійшов машину і сів за кермо.

–  Ви ж не знаєте, в якому готелі я зупинилася. Чому тоді так упевнено кажете, що вам по дорозі?

–  Знаєте, Алісо ... –  віджартувався я. –  Я відпочиваю. Взяв машину на прокат та подорожую узбережжям. Тому нам по дорозі, де б ваш готель не знаходився. Не хвилюйтеся, ви мене ніяк цим не потурбуєте.

Щиро посміхнувшись, я глянув у бік Аліси:

–  Пристебніться. Я люблю їздити швидко.

Аліса відразу клацнула замком паска безпеки.

–  Звідки у вас шрам на нозі, якщо це не секрет?

Вона спершу здивовано подивилася на мене, а потім відмахнулася рукою:

– Просто порізалася, давно. Зараз не звертаю на нього вже ніякої уваги, він – частина мене.

– Цікаве сприйняття шрамів, але досить правильне.

–  Чому ви спитали?

–  Він не виглядає так, ніби просто порізалася. Я сподівався скоротати час у дорозі за цікавою історією його походження.

Аліса посміхнулася:

–  Мені було 10 років, на мене впала вітрина квіткового магазину – така історія вам досить цікава? – засміялася Аліса.

– Я б на місці ваших батьків отримав би розрив серця.

Аліса насупилась.

–  Ну, розриву серця не було, а ось розрив сім'ї стався. Мама дуже злякалася, плакала і переживала. А потім на ґрунті цього випадку вони з татом сильно посварилися. З того часу живуть в одній квартирі, але неначе чужі.

Аліса замовкла, а я не вважав за потрібне ставити ще якісь питання про це. Торкнувся чогось занадто особистого.

Шум двигуна перетнув дзвінок телефону Аліси. Вона зняла слухавку.

–  Так, мамо? ... Так, я їду в готель і звідти в аеропорт. Ні, я вважаю, що мушу повернутися. Якби знала вчора, що все так серйозно, то й не летіла б взагалі.

Далі була довга пауза, Аліса слухала, відповідь матері.

–  Добре, мам, якщо так, я залишуся. Тільки повідомляй мені, як там у вас, добре? Я буду хвилюватись. І ти бережи себе, будь ласка! Люблю тебе, матусю!

Аліса відключила дзвінок і, продовжуючи тримати телефон у руці, відвернулася до вікна. Її рука тремтіла. Мені хотілося щось сказати на знак підтримки, але доречних слів не знайшов.

 –  Вибачте. –  її фраза змусила мене здивуватись. – Я не хотіла, щоб ви були свідком чужих сімейних проблем.

–  Не вибачайтеся, Алісо. Я не знаю, що у вас там відбувається, та й не моя ця справа, але… у мене є син. І коли ми розлучалися з моєю дружиною, він дуже важко це переживав. Тоді я подумав, що спостерігати це все йому ні до чого. Хотів би вберегти його від зайвого негативу. Думаю, ваша мама виходить із тих самих переконань, кажучи, що ви повинні залишитися відпочивати.

Аліса знизала плечима, кивнула і знову відвернулася до вікна, більше не вимовивши жодного слова до самого готелю.